56. Постмодернізм і його прояви в сучасній укр.. Культурі

Період застою у 70-80 рр. знову приніс політику заборон і обмежень, політизацію та заідеологізованість мистецтва. Наперекір цьому творилися мистецькі цінності – романи Гончара, Загребельного, Р. Федоріва, Р. Іваничука, поезії В. Стуса, музика Є. Станковича, В. Сильвестрова, М. Скорика, розвивається мистецьки вартісна україномовна естрадна музика В. Івасюка, діяльність “Червоної рути”.постмодерністської культури. Оп-арт – це дивовижні композиції абстрактних геометричних форм. Кінетичне мистецтво – твір рухається, завмирає і знову відроджується. Світлове мистецтво – спроектовані на екрані рухливі комбінації кольорових променів. Хепенінг – живі картинки з учасників без логічного мотивування. Гіперреалізм – фото або муляж для відтворення дійсності.Від 1980-х рр. настає третій етап розвитку духовної культури ХХ ст. – в умовах т.зв. інформаційного суспільства. З глобальним поширенням інформаційних мереж вони (мережі) не лише намагаються, а вже сформували новий тип громадськості, колективізму і особистості, яка усе більше автономізується у своїй самодостатності, не так у реальній, як у віртуальній дійсності.Нова культурна реальність одержує назву постмодернізму, пов’язану з настроєм утоми, розчарування в ідеалах і цінностях Відродження й Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей і одночасно як розчарування в ідеалах модернізму з його пафосом радикалізму, Постмодернізм характеризується “ентропійним” станом культури, відзначеним есхатологічними настроями, еклектичним змішанням художніх мов, взаємопроникненням стилів, вторинністю образів, іронічним відношенням художника до них і самоіронічним – до себе. У мистецтві постмодернізму присутнє ігрове освоєння середовища буття людини і культури, світу-хаосу (як він розумівся представниками модернізму), прагнення включити в контекст сучасного мистецтва весь досвід світової художньої культури шляхом її іронічного цитування і коментування. Постмодернізм у мистецтві означає відхід від модерністського екстремізму і нігілізму, осмислення і синтез досвіду всіх попередніх мистецько-стильових традицій.Постмодернізм в архітектурі намагається подолати національно-історичну та психологічну обмеженість функціоналізму. Література постмодернізму просякнута іронією, що переборює серйозний модерністський трагізм. У музиці доби постмодернізму (від кінця 1970-х рр.) радикальне новаторство поступилося місцем синтезуючим тенденціям, поновленню та зміцненню спадкоємних зв’язків з основами традиційної музичної мови, апелюванням до різних історичних пластів музики.

57. Сучасна політична культура укр.. Суспільства

Кожне суспільство має свою конфігурацію політичної культури. Це залежить від його історії, соціально-класової структури, типу й характеру політичної системи, економічних підвалин та інших обставин.українська політична культура поєднує різні системи цінностей, часом несумісні політичні орієнтації та діаметрально протилежні типи політичної свідомості, позитивні і негативні характеристики, містить в собі раціональні та ірраціональні чинники. Одним із суттєвих наслідків процесу демократизації в Україні є наявність різних політичних поглядів, плюралізм ідеологій і концепцій у політичній культурі. Політичний плюралізм виявляє себе у кількох вимірах, зокрема: політичної ідеології; політичної свідомості; політичної поведінки. Нинішні владно-підвладні відносини, за Конституцією України, повинні базуватися на якісно новому культурно-політичному і психологічному фундаменті. Суспільство поступово звикає до політичного плюралізму, багатоманітності підходів до розв’язання нагальних політичних проблем, відкритого висловлення свого ставлення до політичних інститутів. українська політична культура є суперечливою, оскільки поєднує в собі дві протилежні системи цінностей – тоталітарну і демократичну.На неоднорідність політичної культури впливає й регіональний менталітет, зумовлений міжконфесійними відмінностями, Позитивною характеристикою української політичної культури є полісуб’єктність. За радянських часів основним суб’єктом політики була держава, яка свідомо формувала підданський тип політичної культури. У незалежній Україні кількість суб’єктів, носіїв активістського типу політичної культури, значно зросла, особливо останнім часом. Отже, набуття особистістю культури політичної участі – двоєдиний процес, оскільки він пов’язаний, з одного боку, з усвідомленням себе суб’єктом саморозвитку, вірою у власні сили і можливості, адекватною оцінкою власних потенцій. З іншого боку – з формуванням особистості як суб’єкта не лише власного, а й суспільного поступу На жаль, політична культура трансформаційних суспільств (України, зокрема) дуже часто набуває демагогічного забарвлення, політичного критиканства та популізму. Політична критика – це ще не опозиційність, у певних випадках вона є варіантом егоїстичного популізму. Демагогічні тенденції у політичній культурі, як правило, виявляють себе: у популістських гаслах; у відході від конструктивної співпраці між політичними силами; у продукуванні обіцянок, які неможливо реалізувати за наявних ресурсівНаявність великої кількості демагогічних тенденцій у суспільстві є ознакою політичної кризи або „надмірного плюралізму”, коли політичні сили та їхні лідери не можуть дійти згоди щодо шляхів і методів реформування держави.