49. Репресивні акції сталінізму та їх трагічний вплив на розвиток української національної культури.

Із закінченням війни сталінське керівництво різко змінило акценти в національно-культурній політиці, особливо в Україні. Провідником сталінської репресивної політики в культурно-науковій та літературно-мистецькій сфері став головний на той час ідеолог партії А. Жданов, а після його смерті М. Суслов. Так звана "жданівщина" означала справжню війну творчості інтелігенції. Тон нових ідеологічно-каральних акцій проти українського культурно-національного відродження задав Й. Сталін ще 30 січня 1944 р., коли в Кремль було викликано О. Довженка для обговорення кіносценарію "Україна в огні". Спробу видатного майстра слова О. Довженка правдиво змалювати долю українського народу в роки воєнного лихоліття Сталін оцінив як ревізію ленінізму, як "вилазку проти партії, радянської влади". Чорні дні для української культури настали з весни 1947 р., коли Сталін направив в Україну для розправи з провідниками національно-культурного відродження свого соратника Л. Кагановича на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У.Величезним ударом в часи сталінізму став відомий вірш Сосюри "Любіть Україну", написаного ще в 1944 р. Лібералізація позитивно вплинула на морально-духовну атмосферу, стимулювала творче, наукове і культурне життя, сприяла підвищенню інтересу до історії України, її культури, традицій, звичаїв, мови. Благотворний вплив "відлиги" відчули всі сфери української культури. Наприкінці 50-х років у республіці діяло близько 70 професійних театрів. На сценах Київської, Львівської, Харківської, Одеської опер, академічних драматичних театрів було поставлено ряд нових творів національної і зарубіжної классики.

50. Національно-культурен відродження в Україні в сер. 60-х на поч. 90-х рр. Та його особливості

Культура є складним суспільним феноменом, який відігравав і продовжує відігравати величезну роль у життєдіяльності людини.З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової десяти¬річної освіти. Розширювалась мережа вузів. На Україні було відкри¬то ще 5 університетів, в тому числі у Донецьку, Сімферополі, Запо¬ріжжі. За статистикою, 84% зайнятого населення мали вищу та серед¬ню (повну та неповну) освіту. Проте в кінці 60-х рр. Україна мала на 25% менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія. У 1984 р. була здійснена спроба реформувати освіту. Посилюва¬лася ідеологізація школи, запроваджувалося навчання з 6 років. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорс¬ткий партійний контроль. На початку 80-х рр. ста¬ло помітно, що рівень підготовки фахівців відстає від світового. У науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені мож-ливості, накопичилося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаменталь¬них розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Нове національне відродження України, нерозривно пов'язане з ідеєю здобуття дер¬жавної незалежності. Роль авангарду в розвитку української культури, ліквідації "білих плям історії" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган - газета "Літературна Україна". Публіцистика зайняла провідні позиції. Широкий резонанс мали виступи О.Гончара, Б.Олійника, В.Яворівського. Почали друкуватися заборонені раніше твори В.Винниченка, М.Грушевського, М.Зерова, М.Хвильового, інших репресо¬ваних поетів і письменників, представників української діаспори. Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. По-новому бу¬ло розглянуто і досліджено події Визвольної війни українського на¬роду середини XVII ст, діяльність І.Мазепи, С.Петлюри та інших видатних громадсько-політичних діячів України. За пер¬ші три роки незалежності кількість першокласників, які

навчаються українською мовою, зросла з 43,5% до 67,7%. Відкрито значну кіль¬кість приватних гімназій, ліцеїв, навіть вузів. Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою. Складним є розвиток літературного процесу в Україні. З од¬ного боку продовжують творити письменники й поети, старшого по¬коління: І.Драч, В.Дрозд,П.Загребельний, Л.Костенко, Б.Олійник. З іншого боку література від¬чуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем ). В сучасному культурному житті України можна відзначити позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного культурного відродження українського народу. Яким буде його май¬бутнє, багато в чому залежить від цілеспрямованості в досягненні мети і згуртованості різних верств і ланок суспільства, звичайно, органів державного управління, але щось, хай і невеличке, можливо, непомітне в загальному процесі, залежить від кожною громадянина української держави. Висновок. Протягом XX ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є

вагомими і оригінальними. Складнощі будівництва національної держави за сучасних умов не повинні лякати молоде покоління громадян України, яке має стати гідним кращих національних традицій, повноправно увійшовши у III тис. нової ери в ролі зміцнілого в роки сучасних випробувань, здорового й культурно збагаченого, вповні свідомого майбутніх завдань, національне згуртованого організму.

51.Кіно

Зважаючи на величезне виховне й агітаційне значення кіно, в Україні було здійснено низку організаційних заходів, спрямованих на його подальший розвиток. У березні 1922 р. було створено Всеукраїнське фотокіноуправління. На початку своєї роботи кіностудії України мали низький мистецький рівень, переважала пропагандистська продукція, яка у примітивній формі відтворювала революційні ідеї. Дещо поліпшилося становище у 1923— 1924 pp.: почала збагачуватися тематика, насамперед за рахунок уведення в репертуар соціальних тем, пов'язаних з національними проблемами. Особливо активізувався цей процес у період українізації: на екрани вийшла низка фільмів з історичними та побутовими сюжетами ("Микола Джеря" за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького, "Борислав сміється" І. Франка, "Fata morgana" M.Коцюбинського).Більшість художніх фільмів розповідали про революційну боротьбу в роки громадянської війни та іноземної інтервенції. Це були переважно екранізовані літературні твори. Популярними українськими реалістичними фільмами 20-х років стали "Два дні" ,"Нічний візник та двосерійний фільм «Тарас Шевченко».На вищий рівень вивів український кінематограф О. Довженко. Перший свій фільм "Звенигора" він зняв у 1928 р. О. Довженка намагався поєднати у своїх творах своє бачення сучасності. Фільми "Щорс", "Мічурін" були популярними і водночас необ'єктивністю висвітлювали історичні подій. Музика.У 1920-х роках радянська музика ввійшла у нову смугу свого розвитку. Тепер вона безпосередньо, дедалі більше широко і плідно здійснювала ті можливості, які закладено було у докорінні зміни музичної життя, вчинених у роки радянської влади.Нові значні явища виникли в 20-x роках у монументальних жанрах радянської музики. Чудовий майстер- симфоніст М. Я. Мясковський написав твори, які поєднали гостроту драматичних конфліктів. Найбільш яскрава з його симфоній «Шоста» втілює тему революції. У Восьмий симфонії Мясковський знову прагне відтворити образ народу. У класичної традиції програмного симфонізму написані такі твори минулих років, як симфонічна поема «Мцирі, симфонічна картина-балет «Запорожці» Р. Гліера. Ніде, мабуть, в інструментальної музиці 20-х не відбилася так динамічно, острохарактерно й свіжо радянська життя на той час, її темпи, енергія, характери, говір, її бурхливе кипіння і напружений драматизм, як у Першої симфонії Д. Шостаковича. Тут дужа й самобутня артистична індивідуальність художника. Рік створення Першої симфонії 1925 р. —одна з знаменних дат історія радянської симфонічної музики.