14. Іконопис, книжкова мініатюра (г.Н.Логвин)

Ментальність українського народу формувалася століттями не лише природним, а й тим культурним середовищем, яке він творив власною діяльністю.

Створені на Русі за цієї доби всі види мистецтва вирізняються серед інших шкіл світового мистецтва тим, що загальнолюдські морально-етичні ідеали та естетичні уподобання втілюються дуже своєрідно. Радісне й піднесене почуття "народу нового", який причастився до віри Христової, знайшло свій вияв у архітектурі й образотворчому мистецтві.

на Русі на перший план висувалася благостна роль нової віри, уславлення історичного покликання Київської Русі, його народу, який "уже зо всіма народами славить Христа". Це змушувало митців застосовувати такі засоби, які б підсилювали монументальність, велич та епічний пафос їхніх творінь і відповідали б великим історичним звершенням.

Сучасники називали Десятинну церкву мармуровою. знахідки мозаїчної смальти та фрескових уламків свідчать про те, що в ній вперше поєдналося мозаїчне і фрескове малярство. Архітектура й малярство Десятинної церкви мали вирішальний вплив на подальший розвиток церковного будівництва та їх оздоблення, що підтверджує Софійський собор, збудований, як тепер остаточно доведено, між 1017 і 1031 рр. 19 Всі дотеперішні погляди щодо кількох етапів його спорудження та пізнє датування мають лише археографічний інтерес, оскільки вони не підтвердилися дослідженнями останнього часу.

Ще більші можливості для монументально-декоративного оздоблення мав цей тип храму в п'ятинавному варіанті: Софійські собори в Києві, Новгороді та Полоцьку. З них найкраще зберіг монументально-декоративне оздоблення, хоч і не повністю, собор в Києві.

Про високий рівень митців Київської Русі свідчать мозаїки й фрески Софійського собору, ікона Георгія з Успенського собору Московського Кремля та мініатюри євангелістів й оздоблення Остромирового євангелія. І хоч ці пам'ятки наші митці творили на загальних естетичних засадах візантійського мистецтва, однак адаптували його відповідно до естетичних уподобань як своїх замовців, так і власних. І хоча для написання.

Однак найголовніший сакральний зміст та мистецьке виконання зосереджені в центральній апсиді — мозаїці Богоматері Оранти, перед якою поступаються всі відомі візантійські зображення Богоматері.

Система декору Софійського собору виконана у двох техніках — мозаїки й фрески. Поза сумнівом, зразком для малярства стало оздоблення константинопольських храмів, насамперед церкви Теотокос Фарос 43. Однак декор, властивий візантійським церквам, в Києві перетлумачений згідно з волею замовців і набув нового змісту, про що свідчить "Слово про Закон і Благодать" Іларіона.

Вже в малярстві Софійського собору в Києві зароджується легендарно-історичний жанр того напряму, який давав митцеві простір для вільного тлумачення сюжетів, віддаючи перевагу такій трактовці образу, яка б найбільше відповідала світовідчуттю, естетичним смакам та морально-етичним ідеалам суспільстваікони, безсумнівно, пов'язані з київською школою або безпосередньо виконані її майстрами. До них належать "Спас нерукотворний" з прославленням хреста на звороті та "Устюзьке Благовіщення" 76. В "Устюзькому Благовіщенні", як і в Софійських постатях, малярськими засобами передані вагомість та переконливість, наснажені спокоєм, гармонією й рівновагою.

15. Соціально-політична і культурна ситуація в Галичині та на Волині в 12-13 ст.

Історія Галицько-Волинського князівства — складова частина історії Стародавньої Р. періоду феодальної роздрібненості. Причини роздрібненості обумовлені виробничими відносинами, для яких було характерне зростання продуктивних сил у сільському господарстві та ремеслі. Розвиток натурального господарства, відсутність національного ринку, ослаблення економічних зв'язків породжували прагнення до відокремлення. Опора великого князя київського — дружинники, ставши землевласниками, керувалися перш за все власними інтересами. умовах феодального гніту вибухали народні повстання проти гнобителів. Роль політичного центру вже відігравав не Київ, а головне місто у вотчині князя, де знаходилась його резиденція. Удільний князь, керуючись власними інтересами та інтересами підлеглого йому боярства, енергійно домагався незалежності від великого київського князя. В середині XII століття єдина держава розпалася на окремі землі або князівства. Кожна земля мала своє самоврядування, політичне управління здійснював князь. Влада і управління в князівствах будувалися на принципі васальної залежності Новгородській та Псковській землях утворились боярські республіки, у Володимиро-Суздальській землі перемогла сильна князівська влада, в Галицько-Волинському князівстві виник симбіоз владиГалицько-Волинське князівство утворилося в 1199 р. на основі об'єднання Галицької і Волинської Роман Мстиславич. Важливе значення мало видобування солі в Прикарпатті. Волинська земля славилась великими містами — Володимиром, Белзом, в Галичині відігравали важливу роль в економічному і культурному житті — Перемишль, Звенигород, Галич, Теребовль.

Відбувався процес відокремлення ремесла від сільськогосподарського виробництва містах виробництво одягу, бойового спорядження, обробка хутра і шкіри, гончарство, ливарництво, ювелірне виробництво,.

торгівля. Галицько-Волинські землі експортували продукцію сільського господарства, хутро, віск, сіль, зерно, художні вироби.

Князі не були власниками всієї землі. Великі князі могли розпоряджатися лише окремими княжими землями, а також особистими. Бояри успадковували землю від родичів або одержували її від князів (так, Данило, здобувши місто Галич, роздав землі і городи боярам і воєводам). У середовищі боярства виділялась верхівка, тобто "луччі", "великі" і "нарочиті", та досить велика верства малоземельних і дрібних бояр. "Великі" бояри займали привілейоване становище при великих князях, служили в княжій дружині, їхні сини виконували обов'язки слуг у княжому дворі. У суспільному житті та культурі тих часів провідну роль відігравало вище духовенство, єпископи та ігумени монастирів.

Князівсько-боярська верхівка експлуатувала й утискувала нижчі верстви населення.,

Характерною рисою політичного життя цього періоду була боротьба князів проти боярства за зміцнення монархічної влади і за об'єднання південно-західних земель у єдине князівство.