41.Український живопис 19 ст.

Український живопис у першій пол. XIX ст. розвивався в загальному річищі розвою європейського мистецтва. Панував класицизм, але паралельно з ним чи в його надрах розвивався романтизм, закладалися підвалини реалізму як стилю. Демократично настроєні художники саме в реалізмі вбачали справжній розвиток мистецтва.

Як провідний навчальний осередок Петербурзька академія мистецтв давала високу фахову підготовку своїм вихованцям, але, як офіційний заклад, обмежувала творчу діяльність естетичними канонами класицизму. З ЗО —40-х років класицизм став консервативним напрямом у мистецтві. У сер. XIX ст. П.Федотов і Т.Шевченко заклали основу критичного, реалістичного мистецтва. Друга пол. XIX ст. характерна консолідацією художніх сил України в осередках, що мали давні історичні й мистецькі традиції. Передусім це Київ і Харків, потім Одеса з її Товариством південноросійських художників. Окремо стояли Львів, де 1898 р. було створено Товариство для розвою руської штуки (українського мистецтва) і Ужгород, що перебували у складі Австро-Угорської держави. Маючи певні творчі відмінності, котрі випливали хоча б з того, що майстри Львова і Ужгорода здобували освіту в західноєвропейських художніх закладах, більшість митців усе ж відчувала свою належність до єдиного українського мистецтва, навіть намагалася влаштувати в Києві спільні із наддніпрянцями виставки.

У творчості українських художників нерідко піднімалися тогочасні соціальні проблеми («В люди» К.Костанді, «Об'їзд володінь» М.Кузнецова, «Глухомань» П.Левченка, «Жертва фанатизму» М.Пимоненка, «Проводи рекрутів» І.Соколова, «Хворий» К.Трутовського тощо). Разом з тим, звертаючись до теми народу і Батьківщини, митці активно утверджували позитивний ідеал, прагнули розкрити красу природи і людини, втілити в зримих образах вічну принаду буття.

В українському живописі силою історичних обставин найбільшого розвитку набули побутовий і пейзажний жанри. Історичну тему художники розробляли значно менше та й то переважно учні Петербурзької академії мистецтв у майстерні І.Рєпіна. Визначні представники побутового і пейзажного жанрів — С.Васильківський, К.Костанді, П.Левченко, М.Пимоненко, С.Світославський, М.Ткаченко, К.Трутовський та ін. гідно втілили у своїх творах ідеали високої людяності і краси, створили полотна, сповнені почуття народного гумору і проникливого ліризму.

Кращі твори того часу характерні правдивістю життєвого мотиву, незмінною емоційною наснаженістю, витонченістю і яскравістю живопису.

У Львові плідно працювали західноукраїнські художники Т.Копистинський, К.Устиянович, А.Пилиховський. У картинах Т.Копистинського «Сліпець з поводирем», «В селянській хаті», «Погорільці» та інших правдиво відображене життя галицького селянства. К.Устиянович оспівав красу і велич рідного народу в картинах «Бойківська пара», «Гуцул», «Гуцулка біля джерела» та «Василько Теребовлянський». До історії України звертався художник А.Пилиховський. Він створив історичні картини «Хрещення Русі», «Папські посли у короля Данила», «Бій з татарами біля Десятинної церкви».

На Буковині у 80 —90-х роках творив художник Ю.Пігуляк, відомий жанровими картинами «Гуцули», «Любов і вірність», а також портретами. Найвищі здобутки живописного мистецтва на Буковині пов'язані з ім'ям М.Івасюка. Це картини, присвячені простим селянам, полотна на історичні теми, портрети. У 1899 р. він організував у Чернівцях першу художню школу. На Закарпатті творив живописець Г.Рошкович, який, зокрема, виконав багато розписів у церквах.

В Україні в скульптурі, як і архітектурі, переважав класицизм, що прийшов на зміну стилю барокко. Серед скульпторів того часу одним з найвидатніших був виходець з України І.Мартос (1754 — 1835), який з 1814 р. працював у Петербурзькій академії мистецтв професором і ректором. Кращими його творами є пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві, пам'ятник Рішельє в Одесі, пам'ятник-надгробок фельдмаршалові П.Рум'янцеву-Задунайському в Києво-Печерській лаврі.

З монументальних творів скульптури другої половини XIX ст. в Україні найвидатнішим є пам'ятник Б.Хмельницькому (художник і скульптор М.Микешин), споруджений 1888 р. у Києві на Софіївській площі.

У найбільш поширеній тематично-жанровій скульптурі малих форм і жанрів помітних успіхів досяглії Л.Позен («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», «Оранка в Малоросії», «Запорожець у розвідці»), П.Забіла (бюсти М.Салтикова-Щедріна, М.Гоголя, мармуровий портрет Т.Шевченка), Б.Едуардс («Катерина», «Життя невеселе», скульптурний портрет Луї Пастера) та ін. На західноукраїнських землях також працювали скульптори Т.Баронч, К.Островський, О.Северин, С.Яжимовський. С.Левандовський, Т.Рігер та ін.