18. Традиції меценатства в Україні

Меценатство - добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги; Iсторiя України численна iменами меценатiв, дiяльнiсть яких почалася з часiв Київської Русi i продовжувалася в наступних столiттях. Давнi грамоти зберегли iмена жертводавцiв на просвiтнi цiлi: Красовський, Лангиш, Корнякт, Олена Горностаєва (походила з родини Чарторийських i була фундатором Пересопницького монастиря; в цьому монастирi збереглося знамените “Пересопницьке Євангелiє”, написане розмовною українською мовою).

Меценатами освіти виявили себе гетьмани України. Коли Хотинським походом гетьман Сагайдачний завершив військову кар’єру, то останні п’ять місяців життя він присвятив внутрішнім справам України. У польському суспільстві знали до цих пір Сагайдачного як сміливого і вдалого воїна, на Україні ж відчули його співчуття до потреб православної церкви, просвіти, усього того, що тоді для України становило національне життя. Як вихованець острозької школи, людина, що стояла близько до інтересів просвіти і книгарства того часу, Сагайдачний підтримував близькі стосунки з церковними і вченими колами.

В історії благодійності та меценатства часів козаччини та гетьманування Б. Хмельницького знайшли своє відображення всі соціально-політичні складнощі епохи. Безсумнівною заслугою його було те, що у вирі воєнних та політичних подій у діяльності гетьмана знайшлося місце для милосердних, доброчинних та меценатських діянь. Гетьман опікувався розвитком освітніх установ. Зокрема, універсалами 1651 і 1656 рр. передбачалася матеріальна підтримка Києво-Могилянського колегіуму. Гетьман надавав великі пожертви Лубенському та Густинському монастирям, власним коштом збудував Іллінську церкву в с. Суботові поблизу Чигирина.

В Україні широко відома меценатська діяльність гетьмана Івана Мазепи (1639 – 1709). Його благодійництво та меценатство – це не примха магната і не бажання здобути собі славу і популярність. Своїми універсалами Мазепа підкреслює загальноукраїнське значення Києво-Могилянської академії. Гетьман України протягом свого 23-річного правління надавав на неімущих студентів 1 000 золотих щорічно, що зазначено в старшинських реєстрах про його меценатську діяльність, складених в еміграції 1709 р.

Слід відзначити меценатську діяльність гетьмана Данила Апостола (1654 – 1734) – гетьмана Лівобережної України (1727 – 1734 рр.), автора першої конституції 1710 р. За життя він багато жертвував на будівництво й утримання храмів, зокрема, Преображенської церкви, що у Великих Сорочинцях на Полтавщині, – одного із шедеврів архітектури. Церква та іконостас (унікальна пам’ятка декоративно-вжиткового мистецтва XVIII ст.) були замовлені самим гетьманом за рік до його смерті

19. Язичництво та християнство

Датою офіційного запровадження християнства - як державної релігії Київської Русі - вважається 988 рік. Цей рік став тією межею, яка поділила історію східного слов’янства на два періоди: язичницький та християнський. Хрещення Руси-України за часів Володимира Великого в 10-му столітті вважається найважливішою подією в історії народу, яка спрямувала його на дорогу Христової науки й визначила напрямок розвитку української культури. Прийнявши дар Христової віри, наш народ вклав її в своє життя й несе тисячолітнім шляхом свій історичний хрест.

На жаль, наші предки залишили нам дуже мало відомостей про цю важливу подію. Найдавнішу відомість про хрещення українського народу подає Початковий літопис з 12 ст., так званий “літопис Нестора”.

Дуже мало нам відомо про стару віру, якої тримався український народ ще до прийняття християнства. Називають її поганською вірою або “язичництвом”, та якщо приглянемось до тої високої культури, до якої дійшли вже в ті часи мешканці Київської Русі: спосіб одруження, відношення між собою, шанування гостей, та, взагалі, величний селянський побут, який наука ще дотепер докладно не розглянула, то переконаємось, що стара українська віра, може, й не була такою злою, як її малюють, і можливо науковці ще проаналізують і виявлять реальні цінності старої віри українського народу. Вирішальна роль у справі запровадження християнського віровчення належала Володимиру Святославину. Він розумів, що християнізація підданих його країни відкриває шлях до визнання за Київською державою самостійного місця в тогочасному християнському світі, уможливлює закріплення за її володарем нових знаків та титулів влади .