69. Професіограма юрисконсульта

Якості юрисконсульта. Вони схожі на якості адвоката, оскільки схожий зміст їх діяльності. Залежно від виду діяльності розрізняють такі якості юрисконсульта:

в організаційній діяльності — вміння завойовувати авторитет у

колективі, організаційні здібності;

у засвідчувальній — акуратність, точність, принциповість;

у комунікативній — доброзичливість, уважність, вміння слухати,

переконувати.

70. Предмет юридичної деонтології

Юридична деонтологія, по-перше, вступ до спеціальності, мета якого —

навчити студента вважати совість, справедливість головними критеріями

його професійної діяльності, виробити внутрішнє почуття, переконання до

прийняття справедливого обґрунтованого юридичного рішення; по-друге —

вступ до філософії права.

Юридична деонтологія досліджує проблеми: пізнання сутності внутрішнього

імперативу службового обов’язку у правових ситуаціях; пошук та

встановлення правової істини самим юристом (а не іншими особами,

установами); використання у службовій діяльності, поряд з позитивним

правом, норми природного права для об’єктивної оцінки правової ситуації.

Ці проблеми треба досліджувати з позиції філософії, культурології,

соціології права, юридичної психології, теорії держави і права та інших

наук. Тут виявляється зв’язок юридичної деонтології з іншими суспільними

науками.

Отже, юридична деонтологія — це філософсько-правова наука про пізнання

юристом сутності внутрішнього імперативу службового обов’язку, який

створює передумови для формування особистісних норм його професійної

поведінки і мотиви їх вибору. Мета такого вибору полягає у формуванні

внутрішнього переконання, встановлення об’єктивної істини та прийняття

справедливого правового рішення.

Предмет юридичної деонтології умовно можна представити такою залежністю:

“філософія – право – почуттєва норма – професійна дія”. З неї випливає,

що норми природного права пронизують почуття юриста, на основі чого

формуються комплексні почуттєві норми, які разом з позитивним правом

проявляються у професійних діях.

Сучасні дослідники юридичної деонтології часто ідентифікують цю науку з

іншими, зокрема з правовою етикою (юридичною етикою) та професійною

культурою юриста (юридичною культурою). Хоча ці науки тісно пов’язані

між собою, проте вони суттєво відрізняються одна від одної. Так, якщо

внутрішні аспекти видів культур (субкультур), які стосуються юридичної

деонтології, притаманні правничій деонтології, а зовнішні аспекти цих же

культур — професійній етиці, то обидва аспекти — властиві професійній

культурі.

71. Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності

Конфлíкт соціáльний - спроба досягнення винагороди шляхом підпорядкування, нав'язування своєї волі, видалення або навіть знищення супротивника, прагнучи досягти тієї ж винагороди. Від конкуренції конфлікт відрізняється чіткою спрямованістю, наявністю інцидентів, жорстким веденням боротьби.

На відміну від інших соціальних регуляторів право регулює лише ті конфліктні ситуації, які мають правову природу, тобто пов'язані з правовими інститутами, інструментами, засобами, структурами.

Такий зв'язок можуть мати різні елементи конфлікту:

• учасники конфлікту - фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами правовідносин;

• мотивація конфлікту (наприклад, спір ш.од,о спадщини, права власності);

• поведінка суб'єктів в процесі розвитку конфлікту (насильство, суспільно небезпечна)

• негативні наслідки конфлікту та інші.

За соціальними характеристиками юридичні конфлікти поділяються на глобальні і регіональні, групові і міжособові, короткочасні та довгосторокові, казуальні та відновлені, внутрішні та міжнародні тощо.

За юридичними критеріями конфлікти поділяються в залежності від галузей права, за допомогою норм яких розв'язуються конфлікти (екологічні, господарські, адміністративні, трудові і т.д.), за класифікацією державних правозастосовчих і правоохоронних органів (конфлікти сфери компетенції та діяльності міліції, прокуратури, суду, арбітражу, внутрішніх військ тощо), за територією розповсюдження - локальні, регіональні, національні, міждержавні.

Юридичний конфлікт за правовими наслідками розглядається як юридичний факт, що тягне за собою виникнення, припинення або зміну правовідносин між учасниками конфлікту, а також між ними та правоохоронними, виконавчими органами держави.

Важливим видом власне юридичних конфліктів є недійсні конфлікти, які виникають внаслідок помилки однієї із сторін, яка вважає що інша сторона здійснює або бажає здійснити агресивні, неправомірні або інші небезпечні дії. Зокрема:

сторона вважає що знаходиться з іншою стороною у правовідносинах, але ці правовідносини фактично не існують;

; навпаки, сторона не усвідомлює що знаходиться у правовідносинах з іншою стороною:

; сторона вважає, що інші діють неправомірно, але фактично дії їх правомірні і навпаки, вважає дій інших правомірними, а вони неправомірні.

Недійсні конфлікти відносяться до юридичної форми суспільних відносин.

Стадії розвитку юридичного конфлікту:

1. Виникнення у однієї або у двох сторін мотиву юридичного характеру, тобто вступити, змінити або припинити правовідносини.

2. Виникнення, зміна або припинення правовідносин.

3. Видання правового правозастосовчого акту, який завершує конфлікт.

Це найпростіша схема виникнення і розв'язання юридичного конфлікту.

3. Юридичні способи розв'язання конфліктів.

Розв'язання юридичних конфліктів здійснюється в різних формах: шляхом парламентських або інших конституційних процедур, вирішення кримінальних, цивільних та інших справ у судах та арбітражі, прийняття правозастосовчих рішень міліцією, митною службою, податковою адміністрацією тощо.

Основними ознаками юридичного способу розв'язання конфлікту є:

конфлікт розглядається і розв'язується уповноваженим на це державним органом, який діє на підставі і на виконання норма права;

суб'єкти конфлікту наділяються на період розгляду конфлікту певними правами і обов'язками (як учасники судового процесу);

рішення, яке прийняте за результатами розгляду конфліктної ситуації є обов'язковим для сторін конфлікту, його виконання забезпечується примусовою силою держави.

Юридичні засоби розв'язання конфліктів поділяються на три основні групи:

конституційні процедури, які застосовуються для розв'язання конфліктів, в основному, у політичній сфері (рішення конституційного суду, парламентські дебати, комітет з парламентської етики, регламент Верховної Ради України, узгодження нормативно-правових актів, право вето Президента, імпічмент, дострокові вибори до BP тощо);

судовий та арбітражний розгляд справ (цивільне провадження для вирішення майнових спорів, трудових конфліктів, земельних відносин тощо; арбітражний процес - розгляд справ, які виникають між юридичними особами при здійсненні підприємницької діяльності, зокрема'між підприємствами або між ними та органами державної влади, в економічній сфері можливі і інші способи вирішення конфліктів - прямі переговори, звернення до консультантів, посередників, третейських суддів тощо; судове провадження у кримінальних справах - у зв'язку з кримінальними конфліктами - злочинами);

; адміністративні процедури.