43.Класифікація юридичних наук та місце в ній юридичної деонтології

Юридична наука складається із сукупності окремих юридичних дисциплін (юридичних наук), кожна з яких вивчає свої визначені аспекти, сторони, проблеми права і держави. Існують різноманітні класифікації юридичних дисциплін. Систему юридичних наук можна поділити на окремі групи:

1. Теоретико-історичні науки — “Теорія держави і права”, “Історія держави і права”, “Історія політичних і правових вчень”. Предметом теорії держави та права є знання про загальні законо­мірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а об’єктом — загальні закономірності держави і права.

Науки “Історія держави та права України”, “Історія держави та права зарубіжних країн” вивчають процес виникнення і розвитку дер­жави та права в конкретних країнах. Наука “Історія політичних та правових вчень” досліджує розвиток теорій про державу та право.

2. Галузеві юридичні науки. Це, зокрема, науки адміністративно­го права, цивільного права, фінансового права, кримінального права, аграрного права та ін. Предмет їх дослідження — закономірності пра­вового регулювання відповідних галузей суспільних відносин. Так, наприклад, фінансове право вивчає суспільні відносини, що виника­ють у процесі акумуляції, розподілу і використання коштів, тобто фінан­сову діяльність держави.

3. Міжгалузеві юридичні науки. Виникли в результаті інтеграції та диференціації знань тих чи інших якостей галузевих юридичних наук. Так, наприклад, господарське право поєднує якості цивільного і адміністративного права, природоохоронне право використовує ме­тоди різних галузей права і т. ін.

4. Спеціальні прикладні юридичні науки (криміналистика, кримі­нологія, судова медицина, судова психологія судова хімія і т.ін. ).

5. Науки, що вивчають міжнародне, європейське і зарубіжне право.

У класифікації юридичних наук юридичну деонтологію відносять до теоретико-історичних, оскільки: 1) стрижнем її поглибленого вив­чення є правова культура юриста, його професійно-правова поведінка, гармонійно пов'язана з політичною, психологічною, етичною та есте­тичною культурою; 2) вона містить відомості, необхідні для всебічного пізнання закономірностей юридичної діяльності слідчого, судді, проку­рора, нотаріуса, адвоката та інш.; 3) створює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і навчальних дисциплін — судової психо­логії, судової етики, юридичної конфліктології та ін.; 4) збагачує теоре­тичні основи юриспруденції завдяки самостійності предмета дослідження. Розвиває нові підходи в юридичній науці і практиці.

Ця наука посіла конкретне місце і в системі неюридичних наук (етики, естетики, психології, соціології, політології, педагогіки, інформатики).Більшою мірою юридична деонтологія пов’язана з теорією дер­жави і права та професійною етикою, правовою естетикою, правовою психологією юриста, тобто тими науками, що виникли на стику юрис­пруденції і зазначених галузей суспільних наук.

44. Основні ознаки юридичної практичної діяльності.

1. Професіоналізм - це одна з основних властивостей юридичної практичної діяльності, яка багато в чому визначає її зміст, види та структуру. Поняття професіоналізму пов'язується найчастіше з професією, під якою розуміється праця, що вимагає певної підготовки і що є звичайно джерелом існування, або тривалий і відносно широкий вид трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навичок. ЦЕ і відповідність діяльності особливому рівню (якості) задач, що вирішуються;¨ особлива кваліфікація, висока ділова компетенція, основана на науковій освіті осіб, що належать до професії;¨ особлива професійна корпоративність, в основі якої лежить позаекономічна орієнтація на певні цінності;¨ позапартійна, ділова професійна робота.

2. Незалежність притаманна юридичній практичній діяльності як її невід'ємна, "природна", основна та специфічна властивість. Своєрідність юридичної практичної діяльності полягає в тому, що вона здійснюється в різних сферах суспільного життя, є складовою функціональних структур державних та недержавних організацій, установ, об'єднань, їх органів, але, незважаючи на це, є при веденні юридичних справ незалежною від будь-якого впливу, крім залежності від закону, права в цілому, підпорядкована його принципам, вимогам, спрямована на забезпечення правих за своєю сутністю інтересів. Незалежність юридичної практичної діяльності виключає вплив на рішення або поради юриста будь-який тиск зовнішніх факторів (телефонного права, підкупу, залякування тощо), особистого інтересу юриста (бажання одержати необгрунтовану додаткову винагороду або інші особисті блага) чи бажання догодити іншим суб'єктам - клієнту, суду, органам влади тощо.

3.Компетентність - це властивість юридичної практичної діяльності, що є похідною від компетенції, під якою, як правило розуміється визначена чи закріплена законом, іншим нормативним актом сукупність професійних функцій, завдань, повноважень посадової особи або іншого суб'єкту професійної діяльності. Відповідно компетентність — це володіння суб'єктом спеціальними теоретичними та практичними знаннями, вміннями й навичками, що дозволяють повно, точно, ефективно реалізовувати компетенцію, якісно і кваліфіковано здійснювати професійну діяльність.