76. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.

Предметом історії політичних і правових вчень є теоретично оформлені в доктрину (вчення) погляди на державу, право, політику.

За час багатовікової історії держави і права виникло дуже багато політико-правових доктрин. Створені різними мислителями концепції та форми їх викладу (теоретичний трактат, філософський твір, політичний памфлет, проект конституції і т. п.) настільки ж різноманітні, як різноманітні взагалі результати індивідуальної творчості. Разом з тим усім цим концепціям властиве дещо спільне: вони висловлюють ставлення певних соціальних груп до держави і права (програмна, оцінна частина вчення), будуються на властивій даній епосі ідейно-теоретичній основі (методологічний стрижень вчення), містять вирішення основних проблем теорії держави і права (теоретичний зміст вчення). Тому політико-правова доктрина включає три компоненти: 1) логіко-теоретичну, філософську чи іншу (наприклад, релігійну) основу; 2) виражені у вигляді понятійно-категоріального апарату змістовні вирішення питань про походження держави і права, закономірності їх розвитку, про форму, соціальне призначення і принципах устрою держави, про основні принципи права, його співвідношенні з державою, особистістю, суспільством і ін; 3) програмні положення - оцінки існуючої держави і права, політичні цілі і завдання.

Логіко-теоретична основа політико-правової доктрини пов'язана з іншими формами суспільної свідомості, зі світоглядом епохи. Політичні вчення раннього класового і рабовласницького товариств спиралися переважно на релігійні (в державах Стародавнього Сходу) та на філософські (Стародавня Греція та Стародавній Рим) обгрунтування. Світогляд середніх віків було теологічним.

Методом мислення Нового часу став раціоналізм. Нездатність чистого раціоналізму пізнати і пояснити ряд явищ суспільного і політичного розвитку, з одного боку, дослідження соціальної та політичної структури суспільства - з іншого, підготували грунт для виникнення і розвитку соціології, політології та інших суспільних наук, що вивчають державу і право.

Змістом політико-правової доктрини є її понятійно-категоріальний апарат, теоретичне вирішення загальних проблем держави і права, обширна і завершена система поглядів, заснована на категоріях, що мають опорний, ключовий характер саме в даній доктрині.

З часом склався традиційний коло питань, вирішення яких утворює зміст політичного та правового вчення. До них належать питання про походження держави і права, про їх зв'язок з суспільством, з особистістю, з відносинами власності, проблеми форм держави, його завдань, методів політичної діяльності, зв'язку держави і права, основних принципів і форм (джерел) права, проблема прав особистості та ін

У предмет історії політичних і правових вчень включаються тільки вчення, що містять вирішення спільних проблем теорії держави і права. Майже кожна з галузевих юридичних наук має свою історію (історія основних шкіл і напрямів в теорії кримінального права, історія поняття юридичної особи та інших цивільно-правових концепцій, історія науки міжнародного права та ін.) До поглядам мислителів минулого на вирішення проблем галузевих юридичних наук історія політичних і правових вчень звертається тільки тоді, коли ці рішення нерозривно пов'язані з загальнотеоретичної концепцією, є формою її вираження.

Закономірністю розвитку політико-правової ідеології на її теоретичному рівні є те, що будь-яке вчення про державу, право, політику будується з урахуванням сучасної йому політико-правової дійсності, яка обов'язково відбивається в самому, здавалося б, абстрактному теоретичному побудові. Так само, як філософія, за словами Гегеля, - це епоха, схоплена в думці, політико-правова доктрина - це виражена в системі понять і категорій державно-правова реальність епохи. Кожна велика епоха станового і класового суспільства мала свої, властиві їй політико-правові установи, поняття і способи їх теоретичного пояснення. Тому в центрі уваги теоретиків держави і права різних історичних епох були різні політико-правові проблеми, пов'язані з особливостями державних установ і принципів права відповідного історичного типу та виду. Так, в рабовласницьких державах Стародавньої Греції головна увага приділялася устрою держави, проблемі кола осіб, допущених до участі в політичній діяльності, державно-правовим способам зміцнення панування вільних над рабами. Цим і були обумовлені підвищена увага до теоретичного визначення і класифікації форм держави, пошук причин переходу однієї форми правління до іншої, прагнення визначити найкращу, ідеальну форму правління. В середні віки основним предметом теоретико-політичних дискусій стало питання про співвідношення держави і церкви. У центрі уваги ідеологів буржуазії XVII-XVIII ст. стояла вже проблема не стільки форми правління, скільки форми політичного режиму, проблема законності, гарантій рівності перед законом, свободи і прав особистості. XIX-XX ст. висунули на перший план питання про соціальні гарантії прав і свобод людини, а з кінця XIX ст. проблема форм правління і політичного режиму держави була істотно доповнена дослідженням зв'язків з політичними партіями та іншими політичними організаціями.

Особливості різних історичних епох зумовлювали різне співвідношення права і держави в суспільному житті, а тим самим - різний ступінь уваги, яке в змісті політико-правових доктрин приділялася теоретичним питань держави, політики, права. Поняття "політико-правове вчення" засноване на тісному зв'язку проблем держави і права, ноне означає відомості права на рівень надбудови над державою, придатка до нього, "форми політики". У змісті ряду політико-правових вчень на першому місці стояли саме проблеми права, по відношенню до яких устрій держави та інші політичні проблеми розглядалися як другорядні. Право посідає провідне по відношенню до держави положення в деяких релігіях (брахманізм, іслам), і тому правові проблеми є головними в змісті політико-правових вчень, побудованих на ідейній основі відповідної релігії. В історії політико-правових вчень було також чимало не пов'язаних з релігією проектів детальної регламентації незмінними законами життя суспільства, проектів, відвідних державі другорядну роль зберігача цих законів ("Закони" Платона, "Кодекс природи" Мореллі, "Подорож в землю Офирскую ... "Щербатова та ін.) Проблеми права по-новому вийшли на перший план в епоху становлення громадянського суспільства в тих політико-правових навчаннях, які обгрунтовували юридична рівність людей, їх права і свободи, відводячи державі роль гаранта прав людини (Локк, Кант і ін). Разом з тим в історії було чимало політико-правових вчень, які приділяли більшу увагу проблемам політики і держави (Макіавеллі, Боден та ін.)

Програмні положення (оцінки держави і права, цілі і завдання політичної діяльності та боротьби), притаманні кожній політико-правовій доктрині, надають їй соціально значимий характер, накладають відбиток на зміст її теоретичної частини і зумовлюють вибір методологічної основи самої доктрини. У програмних положеннях найбільш чітко і ясно виражений ідеологічний характер доктрини; через них політико-правове вчення пов'язане з практикою політичної та ідеологічної боротьби Програмна частина вчення безпосередньо виражає інтереси і ідеали певних класів, станів, інших соціальних груп, їх ставлення до держави і права

З трьох компонентів політико-правової доктрини саме програма є цементуючим, що зв'язує воєдино її елементи початком, що додає політико-правовій доктрині монолітність, оскільки оформлення політичних і правових поглядів, суджень, оцінок в цілісну систему відбувається на ідеологічній основі.

Найбільш великій частиною політико-правових доктрин є їх теоретичний зміст. Воно завжди пов'язане зі способом обгрунтування політико-правової програми, логічно побудованим в дусі світогляду епохи Зв'язок змісту політико-правової доктрини з логіко-теоретичною основою і з програмними положеннями часто складна і опосередкування. Рішення ряду проблем теорії держави і права допускає різні варіанти в межах єдиного світогляду й ідеологічної спрямованості.

Теоретичне зміст політико-правових доктрин різноманітно, і це різноманітність залежить від ряду індивідуальних факторів: від обсягу пізнань мислителя, ідейних впливів, особливостей його мислення, життєвих умов і т. п. Однак в загальному і цілому взаємозв'язок змісту, логіко-теоретичного підстави і програмної спрямованості доктрин все ж існує. Так, ідея суспільного договору (договірного походження держави) у більшості теорій XVII-XVIII ст. була органічно пов'язана з прагненням раціоналістично пояснити держава і право за допомогою логічних конструкцій, заснованих на елементарних поняттях приватного права; в програмному відносин ця ідея спрямовувалася проти теологічних ідей про "богоустановленності" влади феодальних монархів. Сама ідея суспільного договору допускала самі різні варіанти і тлумачення, які, як правило, були пов'язані з історичними умовами теоретичної діяльності ідеологів. Різні варіанти ідеї суспільного договору (хто, з ким і чому укладав договір про створення суспільства і держави? Вселився свої права учасники договору передали державі? Який обсяг прав суверена? Чи можливо і за яких умов розірвання суспільного договору?) Відбивали соціальні симпатії та антипатії теоретиків , їх ставлення до суспільно-політичних суперечностей країни і епохи, в кінцевому рахунку визначалися орієнтацією на відповідний суспільний ідеал.