76. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х — на початку 50-х років XIX ст Його основоположники — Карл Маркс (1818– 1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895). Вони виступили з різкою крити­кою існуючих суспільних порядків, первісного капіталізму, вважаючи їх нерозумними і такими, що не відповідають вимогам часу. Буржуазна державність дала їм багатий матеріал для критики.

В основі життя суспільства, розпочинали свій аналіз основополож­ники марксизму, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існування людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати житло, вдяга­тись, тільки потім вони вже можуть займатися політикою, мистецтвом, науками тощо. Тому виробництво матеріальних засобів до життя й економічний лад суспільства становлять основу, базис, на яких розвиваються державні, правові та інші установи й ідеї — надбудова. Держава і право як частини надбудови завжди виражають волю й інтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Економічна основа визначає історичний тип, характер і особливості суспільства, тієї чи іншої суспільної формації. Абстрактного суспільства не буває. Історія суспільства є природно-історичний процес розвитку і зміни суспільно-економічної формації. Первісне суспільство, античне, феодальне, буржуазне, соціалістичне суспільство — кожна формація представляє певну ланку в єдиному всесвітньо-історичному процесі розвитку суспільства по висхідній лінії. Загальним законом суспільного розвитку є закон боротьби антагоністичних класів як рушійної сили такого розвитку. Таким чином, історія людства є історією боротьби класів. Таке спрощене тлумачення історії є очевидним сьогодні.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Походження сім’ї, приватної власності і держави» (1884 р.), виникла в результаті появи приватної власності і пов’язаного із цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтересами. Вона — сила, що стоїть над суспільством і примирює класові інтереси. Панівний клас становлять представники нової «аристократії багатства», який і засновує публічну владу, державу.

Ознаки держави: «порівняно зі старою родовою організацією, — писав Енгельс, — держава відрізняється, по-перше, поділом підданих держави за територіальним діленням…, друга відмінна риса — встановлення публічної влади…». Її відмінність від суспільної влади, по-перше, у класовому характері; по-друге, вона відособлена, відділена від народу; по-третє, вона «складається не тільки з озброєних людей, але і з матеріальних придатків, в’язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому ладу»; по-четверте, «для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян — податки»; по-п’яте, володіючи владою і правом стягнення податків, особлива група осіб, особливий апарат управління і примусу стає, як орган суспільства, над суспільством. Безпосереднім втіленням, особливою організацією цієї влади і стає держава.

На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періоди є державою виключно пануючого класу і у всіх випадках залишається власне кажучи машиною для придушення пригнобленого, експлуатованого класу». Вона виступає як політична організація панівних класів, служить для утримання в покорі експлуатованої більшості. Така сутність держави зберігається в усіх історичних типах державності — рабовласницькій, феодальній, капіталістичній. «Сучасна державна влада, — писав Маркс, — це тільки комітет, керуючий загальними справами всього класу буржуазії». Саме визначення політичної влади як «органі­зованого насилля одного класу для придушення іншого» розкриває суть марксистської позиції.

Політична влада робітничого класу — диктатура пролетаріату, були переконані Маркс і Енгельс, — вищий тип демократії, яка виражає інте­реси і спирається на підтримку величезної більшості народів. Проле­тарська демократія буде відповідати історичному періоду соціалізму — першій фазі комуністичного суспільства.

Комунізм, підготовлений соціалістичними перетвореннями, були впевнені основоположники марксизму (привид якого вже бродить Євро­пою), назавжди покінчить з експлуатацією, соціальним, національним і колоніальним гнобленням, кривавими війнами. Соціалістичний принцип «кожному — за працею» він замінить принципом розподілу «за потре­бами». При комунізмі зникає необхідність у державі і праві.

За марксистським вченням право теж має класовий характер. Звер­таючись до буржуазії, автори «Маніфесту» писали: «Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається ма­теріальними умовами життя вашого класу». Вони стверджували: пра­во було, є і залишиться насамперед зброєю в руках економічно і політич­но пануючого класу.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні явища, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідео­логії» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах ін­дивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повин­ні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді державної волі, у вигляді закону…». Політичне панування, конституйоване в державі, повинне одержати і своє правове за­кріплення, набути тим самим «форми пануючої волі» у вигляді законів.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Злочини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умовах життя ін­дивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві — це боротьба індивіда проти капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — це перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, оскільки зникає по­треба в примусовій системі соціальних норм. Відмирання права в май­бутньому комуністичному суспільстві не означає відмови цього суспіль­ства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (за загальною згодою), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмирання права похідне від відмирання держави, полі­тичної влади. Матеріалістичний і класовий погляд на державу і пра­во — особливість марксистського вчення.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних доктрин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст він стане мо­гутньою ідейною зброєю комуністів за перебудову світу.