76. Політико-правові погляди Григорія Сковороди.

Демократичний, антикріпосницький напрямок просвітницьких ідей був характерний для філософії Григорія Сковороди (1722—1794). Його по праву вважають засновником української класичної філософії. В основі філософської системи Сковороди — концепція трьох світів: макрокосм (Всесвіт), мікрокосм (людина) і світ символів (Біблія). У людині, писав філософ, поєднуються дві «натури»: видима і невидима. Головне в людині — її духовність, «серце». «Сердце єсть существом человеческим, а без него он чучелом и пнем єсть ... Без зерна орех ничто же єсть, а без сердца — человек». І перш ніж пізнати світ, потрібно пізнати себе. Самопізнання — ключ до істини, розуміння свого призначення, місця в суспільстві. Щастя людини — у пізнанні. її розум — інструмент пізнання. Тому філософа сучасники часто називали «Українським Сократом».

Принцип «пізнай себе» потребує усвідомлення людиною своїх здібностей до певного роду занять. Пізнавши себе, вона правильно вибере свою професію, працю — «тільки природна праця солодка». Моральний ідеал Сковороди — високоморальний, духовний індивід, що знайшов себе, своє місце в суспільстві, сенс життя в праці («Жизнь и дело єсть то же»). «Сродный труд» — джерело гармонії в суспільстві, де кожний має право і повинен трудитися за здібностями. Якщо чабан має природжені здібності адміністратора, — він має право бути губернатором. Суспільству користь, якщо губернатор, більш здатний до чабанства, стане чабаном. Таким чином, розумний суспільно-політичний устрій відповідно до філософії Сковороди повинен вибудовуватися на основі принципів, виведених із природи людини. Серед них — «неравное равенство»: нерівність здібностей доповнюється юридичною рівністю в державі.

Сучасне йому суспільство філософ засуджує: у ньому, як у бездуховної людини, превалює зло, жадібність, користь. Самодержавну, кріпосницьку систему він називає «миром темным, миром прескверным». Він засуджує спосіб життя панів, їх моральну низькість, прагнення до наживи. Сковорода засуджує кріпосне право, застарілу феодальну систему. На його думку, зосередження багатства у не багатьох, різка соціальна нерівність — шлях до загибелі держави: «Из сего родника родятся изменьї, бунт... падения государств...». Станові привілеї, сваволю і беззаконня розглядав як суперечні людській природі, природному праву і законам. Правий бідняк краще неправого багатого: «лучше голый да правий, нежели богатый беззаконник».

Особливий гнів у Сковороди викликало існуюче неправосуддя. Засуджуючи нерівність у суді, формалізм судочинства, він оцінює діюче право як право сильного. «Не тот прав, кто в существе прав, а кто ведь не прав по исте, но казаться правьім умеет и один только выд правоты имеет... Ныне, когда нищ, тогда и бедняк, и дурак».

У своїх поетичних творах Сковорода — ворог самодержавства, тиранії. «О мире! Мир бессовестньш! Надежда твоя в царях! Мниш, что сей брег безнаветный! Вихрь развеет сей прах...», —писав він у пісні «Хто серцем чистий і душою». Для нього і «здоровый хлебороб счастливейший от больного царя. Нет, дажелучший и от здорового царя». Визнавав свободу вищим благомлюдства і «главной мерой» життя, писав, що проти свободи багатство — ніщо. Оспівував Б. Хмельницького як героя Визвольної війни: «Будь славен вовек, о муже избранне, Вольности отче, герою Богдане!».

Г. Сковорода обґрунтовував своє уявлення про суспільно-політичний ідеал, ідею «горней республики» (тобто «духовної республіки»), «християнском государстве» (імовірно, за типом ранньохристиянських громад). Республіка за своєю сутністю є первісною формою влаштування людського суспільства. В його республіці майбутнього відсутні майнова нерівність, гніт, тріумфують свобода, рівність і любов, «сродность труда». Закони тут зовсім «противны тиранским», які забезпечують права всіх громадян. Громадський мир і злагода, взаємна повага, колективізм життя і праці, на його думку, приведуть до поступового відмирання законів. При республіканському ладі всі посади, до самих вищих, будуть виборними за принципом «сродности труда», що стане запорукою гармонії особистих і суспільних інтересів і умовою успішного функціонування всіх органів у державному механізмі.