58. Політико-правові вчення марсилія падуанського

Розвиток торгівлі й ремесла в країнахЗахідної Європи сприяв у XII—XIV ст. зростанню міст, формуванню в них прошарку торговців, ремісників, банкірів тощо, які прагнули до незалежності від феодалів, подолання феодальної роздрібненості та зміцнення центральної королівської влади, заперечували втручання церкви в державні справи. Найяскравіше інтереси бюргерства, яке підтримувало королівську владу, відобразив у своїй праці «Захисник миру» (1324—1326) ректор Паризького університету Марсилій Падуанський (бл. 1270—1342). Рішуче виступаючи проти теократичних теорій, він покладав на церкву відповідальність за всі біди і нещастя в світі, доводив, що втручання церкви у справи світської влади сіє розбрат і позбавляє європейські держави, особливо Італію, миру.На думку вченого, церква має бути відокремленою від держави, бо в них різні цілі і сфери діяльності. Розмежовуючи закони людські й закони божественні, він стверджував, що до компетенції церкви належать тільки божественні закони. Тому духовенство має право лише навчати, проповідувати християнське віровчення, але не примушувати. Карати порушників божественних законів може лише Бог, який їх установив.

Марсилій Падуанський вважав, що держава виникла в процесі поступового ускладнення форм людського співжиття. Спочатку сім'ї об'єднуються в роди, потім роди — в племена, на базі яких виникають міста і в кінцевому підсумку — держава, що грунтується на спільній згоді всіх її громадян і має за мету їхнє спільне благо. Джерелом будь-якої влади в суспільстві виступає народ, саме від нього виходить влада як світська, так і духовна, він один є носієм суверенітету і верховної законності. Щоправда, під народом учений розумів не всіх громадян держави, а лише представників впливових і заможних суспільних станів — військових, священиків, чиновників, торговців, землевласників і ремісників. Державна влада здійснюється за допомогою законів, право видавати які має народ, а від його імені — обрані ним представники. Закони є обов'язковими для всіх. Марсилій Падуанський одним із перших в історії політичної думки висунув та обгрунтував ідею розмежування законодавчої і виконавчої влади держави. На його думку, законодавча влада визначає компетенцію та організацію виконавчої влади. У здійсненні влади він важливе місце відводив виборності як засобу утворення установ і підбору посадових осіб держави всіх рівнів. Віддаючи перевагу монархії, найкращою формою державного правління він вважав виборну монархію, в якій правитель обирається народом.

Політичне вчення Марсилія Падуанського відіграло значну роль у формуванні уявлень про демократичний політичний устрій суспільства.

59. Політико-правова ідеологія великої французької революції (конституц, жирондісти, якобінство, марат, робеспєр, гракх, бабеф)

Ідеї, що їх розвивали у своїх творах французькі просвітителі XVIII ст., знайшли відображення у виступах, діяльності та працях діячів французької революції кінця XVIII ст., а також її законодавчих актах. Ці ідеї також безпосередньо вплинули на виникнення державних установ, викликаних до життя революцією. Відомим представником французької революції^ якобінського напрямку був Максиміліан Робесп´єр (1758-1794). Його світогляд складався тоді, коли просвітянська ідеологія завоювала провідні позиції у прогресивних прошарках суспільства. Найбільший вплив на нього справили політичні, юридичні та філософські погляди Руссо, палким прихильником якого Робесп´єр залишався впродовж усього життя.

Основи судочинства,запропоновані ним, полягали: а) в письмовому характері показів свідків, б) у винесенні вироку присяжними за їхнім внутрішнім переконанням, в) в обов´язковій одноголосності присяжних для постановлення обвинувального вироку. Одним із останніх виступів Робєсп´єра з питань судової реформи була промова в Установчих вборах про роль публічного обвинувача, в якій він охарактеризував обов´язки публічного обвинувача. Публічний обвинувач - це неупереджений захисник інтересів суспільства, захисник слабості й невинності. Він вважав, що встановлення публічного обвинувача є найважливішою умовою здійснення законності, створеною конституцією.

Французький народ, підсумував Робесп´єр, не повинен застосовувати як покарання смертну кару.., Робесп´єр критикував вади Конституції 1791 р., але після прийняття вимагав точного її виконання. Він був глибоко переконаний у тому, що для суспільного спокою необхідне найсуворіше дотримання вимог конституції. Робесп´єр не бачив кращого засобу забезпечення законності, як виконання вимог конституції, а тому закликав французів об´єднатися на її основі та захищати її від усяких заворушників..Для революційної теорії Робесп´єра характерним було те, що він протиставляв законність доцільності: законність, твердив він, необхідна для мирного часу, а для революційного часу придатна лише доцільність. Конституційні норми правосуддя, гарантії особи в кримінальному процесі - все це, на його думку, призначено для мирного часу. Але в умовах надзвичайних, в умовах наростаючої революції конституційна законність мусить відступити на другий план, поступившись революційному теророві, заснованому на чистій доцільності і не зв´язаному твердо окресленими процесуальними правилами.Слід, однак, відзначити, що в певний момент розвитку революційного терору Робесп´єр, вочевидь, сам переконався в помилковості такого протиставлення законності й доцільності, коли впритул зіткнувся з крайнощами та ексцесами його практичного застосування та коли вжив деякі, щоправда, не досить рішучі й недостатні кроки до його обмеження. Панування сили над правом, правовий нігілізм руйнують свободу, роблять її беззахисною перед лицем тиранії, заводять усяку революцію в безвихідь. Трагедія Робесп´єра - закономірний підсумок збігу багатьох обставин, серед яких вів перед нерозбірливий терор.

Видатним діячем французької революції кінця XVIII ст. був і Жан-Поль Марат (1743-1793). Його науково-політична діяльність розгорнулась у другій половині XVIII ст., в умовах розвитку французького Просвітництва, матеріалістичної філософії, тобто в період виникнення ідей і теорій, що відображали інтереси нових суспільних сил, які виходили на історичну арену. Зрозуміло, що ці ідеї мали великий вплив на формування його світогляду, а надто вчення Руссо.

Критикуючи тогочасне законодавство, його жорстокість, несправедливість, тиранічність, Марат дійшов висновку про необхідність його знищення, зокрема тих законів, які закріплюють нерівність людей у суспільстві. Він гадав, що люди не повинні коритися законам, у складанні яких вони не брали участі, а навпаки, мають силою домагатися своїх невід´ємних прав. Марат висловив досить прогресивну думку про те, що суспільство тільки тоді може карати порушників закону, коли воно виконає свої обов´язки перед усіма громадянами і створить умови для їх забезпеченого існування. Тим часом умови життя знедолених спонукають їх до скоєння злочину. Тому Марат вважав недостатньою саму лише відмову від тогочасної каральної системи. Необхідно, крім цього, усунути всі несправедливості, які існують у суспільстві, забезпечити працею всіх безробітних, навчити їх ремеслу, створити безплатні школи і примусити до праці масу нероб. Лише після здійснення цих заходів суспільство матиме право карати тих, хто скоюватиме злочини. Марат багато уваги приділяв розкриттю природи тогочасних кримінальних законів, з´ясуванню причин їхньої нерівності тощо. Але центральне місце у кримінально-правовій теорії Марата посідали питання не формальних гарантій особи, а забезпечення справжньої охорони особи, особливо з нижчих верств населення. Водночас Марат перебільшував роль «доброго законодавства», моральних санкцій у справі корінної перебудови суспільства. Але, визнаючи історичну обмеженість його кримінально-правової теорії, не можна не поставитися з глибокою повагою до тих високих ідей, до того самовідданого служіння народу, яким характеризувався світогляд Марата - великого патріота своєї батьківщини.