49. Позитивістський нормативізм ганса кельзена (австрія)

Попри те, що юридичний позитивізм у XX ст. був суттєво за-тиснутий соціологічними і природноправовими теоріями, формалізм іще посідав значне місце в буржуазному правознавстві. Най-впливовішим напрямком юридичного неопозитивізму є нормативізм Ганса Кельзена (1881-1973).

Вчення Г. Кельзена склалося під сильним впливом неоканті-анства, від якого він перейняв протиставлення категорій «сущого» і «належного». Згідно з Кельзеном, право цінне тільки як наказ, як норма. У такому смислі право характеризувалося ним як форма належного. «Адже право складає цінність якраз тому, що воно є нормою». Ця «норма» в нього - чиста належність - наказ, але не норма рівності, свободи, справедливості. Кельзенівська норма - це чиста й порожня форма належного, здатна надавати імперативно-наказного статусу і характеру будь-якому довільному позитивному змісту.

Свою теорію Кельзен назвав «чистим вченням про право» і виклав її в основній праці «Чиста теорія права». Характеризуючи своє «чисте вчення про право», мислитель писав: «Воно пробує відповісти на питання, що є право і як воно є, але не на питання, яким воно повинно бути або створюватися. Воно є правознавство, але не політика права». Це вчення про право, пояснював він, називається «чистим» тому, що воно зайняте самим лише правом і очищує пізнавальний предмет від усього, що не є правом у чіткім сенсі. Іншими словами, воно прагне звільнити правознавство від чужих йому елементів. Такий основний принцип його методики

Отже, за чистою теорією права Кельзена право має розглядатись у повному відриві від соціального буття. Воно повинно бути предметом суто логічного, формального аналізу, вільного від будь-яких соціологічних нашарувань. Аналіз права не може виходити за межі вивчення самих правових норм. Виникнення і зміна права, вважав він,- «метаюридична проблема», яка не належить до юриспруденції. Юриста повинні цікавити тільки норми права та їх логічний аналіз.

Поруч із положенням про основну норму ще одним наріжним каменем нормативізму є теза про ступеневу будову права. Ця теза сповіщає, що в правовому комплексі юридичні норми зв´язані між собою за принципом субординації. Тобто, за допомоги основної норми Кельзен створив порядок, в якому нижчі норми випливають із вищих. Вищий ступінь права - конституція - здобуває свою значимість безпосередньо в основній нормі. Закони й загальні норми (укази й розпорядження, які мають силу закону) здобувають свою дійсність у конституційній нормі. Нижчий ступінь утворюють індивідуальні норми, створені судами та органами управління стосовно до окремих правових ситуацій, договори та інші черпають свою дійсність у законі, який містить ширше правило про належне.

Отже, якщо взяти ступеневу теорію на її внутрідержавному відтинку, себто від індивідуальних норм до конституції, то неважко побачити, що вона відображає, хоч і в загадковому вигляді, дійсну ієрархію джерел права. Найбільш загадковим пунктом ступеневої теорії Кельзена є основна норма (вища норма), яка ніким не створена, існує сама по собі, не може бути виведена з будь-якої іншої норми, навпаки, з неї виводяться всі норми даної правової системи. Кельзен фактично не робив різниці між право-творчістю і правозастосуванням: суд не просто знаходить право, а творить його. Завдяки цьому, вважав він, право перебуває в постійній динаміці.

З позицій ототожнення права і держави Кельзен уважав, щовсяка держава є правовою. Але як радикальний позитивіст він відкидав поняття «правова держава» в загальноприйнятому смислі, що використовується для позначення такого типу держави, яка відповідає вимогам демократії та правової безпеки, оскільки таке поняття правової держави, за оцінкою філософа, є забобоном, заснованим на теорії природного права. Він же під правопорядком (і як право, і як державу) має на увазі тільки позитивне право з будь-яким довільним змістом.

Чисте вчення про право Г. Кельзена можна було б характеризувати як позитивістську філософію позитивного права, але позитивістський підхід до права за сутністю заперечує предмет і зміст будь-якого філософського вчення про право, заперечує науковий статус і вивчення філософії права як такої. Тому точніше було б сказати, що за своїм профілем, змістом і сутністю кельзенівське нормативістське вчення розроблено у вигляді позитивістської теорії права в руслі аналітичної юриспруденції, яка належить до розряду описових наук.