42. Загальна характеристика основних напрямків політичної і правової думки в Древньому Римі

Політичні ідеї повсталих рабів

Суперечності між рабами і рабовласниками у Стародавньому Римі привели в II—І ст. до н. е. до великих і тривалих повстань рабів. Політичні ідеї повсталих рабів із Сицилії відобразились у планах керівників цих повстань, у політичних заходах, здійснених повсталими. Вони робили спроби створити свою державу, в якій поєднувалися монархічні й демократичні риси. Серед рабів поширювалися легенди про прихід доброго монарха, який звільнить їх з-під гніту. Раби мріяли про доброго царя, який захищав би їхні інтереси. У формі монархії раби прагнули організувати державу пригнічених та експлуатованих.

У 132 р. до н. е. військовою силою було придушено повстання сицилійських рабів, причому вбито близько 20 тис. повстанців. Тоді ж вибухнуло повстання рабів у Малій Азії, керівником якого був Арістонік, який мріяв про заснування сонячної держави, змальованої Ямбулом, автором повісті про сонячні острови.

У Ямбуловім царстві сонця були обов´язковими лише природні закони, не було там ні приватної власності, ні сім´ї. Населенням цього суспільства, поділеним на громади від 300 до 400 осіб, мали управляти досвідчені патріархи. Новонароджені підлягали селекції, тільки здорових залишали живими і виховували як дітей усієї громади. Щасливим та безтурботним мало бути життя громадян сонячної держави, де панували свобода, рівність і братерство. Чергуючи розумову та фізичну працю, жителі цієї країни уникали однобічного розвитку, який обмежує людину. Але не здійснив Арістонік своїх задумів. У 129 р. до н. е. повстання було придушено Римом.

Але незабаром (74-71 рр. до н. е.) всю Італію охопила визвольна боротьба, яку вели раби під проводом Спартака. До нас не дійшли (якщо вони взагалі були) документи цього повстання. Відомо лише, що Спартак прагнув повернути рабам волю і вивести повсталих на батьківщину. Але у повсталих не було чіткої перспективи ліквідації рабства в цілому. Волю одержували лише ті, хто приєднався до повстання. Керівники повстань не створили програми, навколо якої могли б об´єднатися всі противники рабовласницького режиму. І хоча раби не виробили стрункої політичної ідеології, їхній рух сильно вплинув на розвиток ідей і вчень, які формувалися в рабовласницькому суспільстві.

Політичні ідеї рабовласницької демократії

Не тільки раби були небезпечними для республіки. У межах вільного суспільства римлян назрівали гострі конфлікти, головно аграрного порядку. У Римі розгортався могутній демократичний рух бідних селян, в основі якого лежала боротьба вільних виробників-селян проти великих землевласників. Збідніле селянство почало боротьбу за переділ землі, пов´язуючи цю боротьбу з вимогами демократизації Римської держави.

Цей рух очолили в 30-х роках II ст. до н. е. брати Гракхи, які перебували під впливом філософії стоїків, що передбачала можливість розв´язання суспільних конфліктів у спосіб реформ. Вибрані народними трибунами (Т. Гракх 133 р. і Г. Гракх 123 р. до н. е.), вони намагалися провести зміни в політичному житті Риму в бік його демократизації. Брати піддали гострій критиці аристократичний лад Стародавнього Риму і виступили проти різкої майнової нерівності.

Стоячи на чолі популярів, Гракхи намагалися провести за підтримки вершників далекосяжні аграрні й політичні реформи в Римі всупереч більшості аристократичного сенату. Важливою була вимога Гракхів обмежити велике землеволодіння, відібрати надлишки землі у великих землевласників і передати їх малоземельним та безземельним селянам.

Рух Гракхів був приречений на поразку, оскільки збереження стійкого дрібного землеволодіння, однієї з основ республіканського ладу, стало неможливим. Боротьбу з Гракхами повели опти-мати. Сенатори по-зрадницькому вбили 132 р. до н. е. Т. Гракха, а 121 р. до н. е. вбили 3 тис. популярів, серед яких був і Г. Гракх.

Хоча Гракхи впали жертвами реакції та не зуміли повернути селянам їхнього колишнього значення, ці народні трибуни своєю діяльністю, будучи виразниками прагнень римського народу, послабили позиції аристократичного сенату. Народ шанував пам´ять і місце, де загинули брати Гракхи.

Політичні погляди рабовласницької аристократії

Загострення політичної боротьби, особливо в І ст. до н. е., виявило непридатність республіканського ладу і старого державного апарату для вирішення завдань, які стояли перед римським суспільством. Римська республіка, яка склалася на базі держави-міста, не могла в умовах світової держави і постійного загострення суперечностей забезпечити інтереси держави.

У політичних вченнях аристократичної верхівки відображалася реакція на політичні ідеї рабовласницької демократії, страх перед повстаннями рабів і виступами плебейських мас, прагнення придушити демократичні елементи. У цих вченнях спостерігалася тенденція до заміни республіканської форми держави монархічною. Для правлячих кіл стала очевидною необхідність одноособового керівництва, яке спиралось би на військо. Однак питання про те, хто повинен очолити державу, вирішувалося в жорстокій боротьбі, яка велася рабовласницькою аристократією під гаслом захисту загальнопатріотичних інтересів, внаслідок чого в Римі встановлювалися військові диктатури. Вони були перехідним етапом від республіканського ладу до монархічного, найбільш вигідною в нових умовах формою рабовласницької держави для втримання в покорі рабів, бідних вільних і збереження римського панування над підкореними народами. Зрозуміло, що політичне спрямування гасла боротьби за загальнопатріотичні інтереси, найбільш характерного для аристократії Риму в І ст. до н. е., насправді означало спробу захистити інтереси рабовласницької верхівки римського суспільства.

Найбільш яскравим представником цього політичного напрямку був Марк Тулій Цицерон.

В области государства и права размышления Цицерона (106-43 до н.э.) находятся под влиянием Платона, Полибия и греческих стоиков. Впервые в истории политической мысли Цицерон дает определение, что такое народ - соединение многих людей, связанных между собой сословием в вопросах права и общностью интересов, но это не любое соединение людей. Государство - это выражение не только общего интереса всех его свободных членов, но также и согласованное правовое общение этих членов (общий правопорядок). Цицерон впервые подошел к мысли о юридизации понятия государства. Основную причину происхождения государства Цицерон видит не столько в слабости людей и их страхе, сколько в их врожденной потребности жить вместе. Причиной образования государства является охрана собственности.

Много внимания в творчестве Цицерона уделяется восхвалению добродетели истинного государственного деятеля. Государь, не владеющий основами права, не может быть справедливым, впервые заявлено Цицероном.

Цицерон обращался и к проблеме идеального гражданина. Обязанности идеального гражданина обусловлены необходимостью следования таким добродетелям, как познание истины, справедливость, величие духа и благопристойность. Гражданин должен трудиться для общего блага.

Говоря о развитии права и формулируя важный правовой принцип законности, Цицерон пишет: «Под действие закона должны подпадать все». Итог размышлений Цицерона:

общины возникают от природы, следовательно, государство возникает от природы;

власть вручается мудрецам, способным приблизиться к постижению мира, божественного разума;

государство - охрана имущества граждан;

законы должны соответствовать общественному порядку;

частной собственности не бывает от природы, она возникает на основании давнего завладения, победы в войне, закона или соглашения.

Идеал государственного устройства, по Цицерону, - сенатская республика со смешанной формой правления. Он разделяет три формы правления:

царская власть - монархия;

власть отымал - аристократия;

власть народа - демократия.

Заслуга Цицерона в том, что он первый в римском государстве провел разделение между естественным правом (правом народов) и правом римских граждан. Естественное право распространяется как на людей, так и на животных. К нему он относил семью, брак, воспитание детей. Согласно естественному праву все рождаются свободными. Право граждан (цивильное) регулирует отношения между свободными римлянами.

Творча спадщина Цицерона, зокрема його вчення про державу і право, справила великий вплив на всю подальшу людську культуру. Його праці було використано римськими стоїками, юристами, християнськими авторами, а згодом і мислителями Відродження і французького Просвітництва.