
- •Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •Вчення про державу і право Івана Франка.
- •4 Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення
- •Політична доктрина Ніколо Макіавеллі
- •Державно-правові погляди Лесі Українки
- •Методологія історії політичних і правових вчень.
- •Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •Загальна характеристика міфологічних та релігійних уявлень про політику, державу та право.
- •Погляди на державу та право вчених-юристів Київського, Харківського та ін. Університетів України (к.А. Неволін, н.Д. Іванішев, м.Ф. Владимирський-Буданов, о.Ф.Кістяківський та ін.)
- •Політико-правова ідеологія Стародавньої Індії /брахманізм, ранній буддизм
- •12 Вчення Жана Бодена про державу
- •Політико-правова ідеологія в Стародавньому Китаї. Даосизм. Етико-політичні погляди Конфуція.
- •Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.
- •Погляди на державу і право Михайла Грушевського
- •16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков
- •18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.
- •19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.
- •20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень хх ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.
- •23.Політико-правові концепції національної української держави у хх ст.
- •24.Політико-правові погляди Сократа
- •25.Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини хix сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.
- •26.Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.
- •27.Платон про державу та право.
- •28.Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози
- •30.Аристотель про державу та право.
- •31. Основні напрямки англійської політико-правової думки в період буржуазної революції хvii сторіччя
- •33. Епікур. Греція
- •34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/
- •35. Політико-правова ідеологія російського марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін)
- •36. Пп погляди стоїків
- •37. Пп ідеї томаса гобса
- •38. Праворозуміння радянського періоду (с.Кечекьян, в.Нерсесянц та ін).
- •39. Пп ідеї Полібія. Греція
- •40. Джон локк
- •41. Політико-правова доктрина солідаризму /Леон Дюгі (Франція)/
- •42. Загальна характеристика основних напрямків політичної і правової думки в Древньому Римі
- •43. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Просвітництва /кінець XVII - XVIII cт./.
- •44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •45. Природно-правові вчення в Німеччині XVII-XVIII cт. /СамуїлПуфендорф/.
- •46. Сучасний позитивізм: аналітична юриспруденція Герберт Харт (Англія)
- •47. Політичко-правові погляди римських стоїків – Марк Аврелій Антоній
- •48. Політико – правова думка в італії. 17-18 ст. Правова теорія чезаре беккаріа
- •49. Позитивістський нормативізм ганса кельзена (австрія)
- •50. Політико-правові ідеї римських юристів – гай, папініан, ульпіан, павло
- •51. Політико-правова доктрина шарля луї монтеск
- •52. Політико-правова ідеологія раннього християнства
- •53. Політико-правові погляди аврелія августина
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства
- •55. Політико-правова доктрина жан жака руссо
- •56. Політико-правове вчення фоми аквінського
- •57. Французький соціалізм епохи просвітництва (мол’є, мореллі, габріель де маблі)
- •58. Політико-правові вчення марсилія падуанського
- •59. Політико-правова ідеологія великої французької революції (конституц, жирондісти, якобінство, марат, робеспєр, гракх, бабеф)
- •60. Загальна зарактеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології 17 – 19 ст)
- •61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.
- •62.Вчення Іммануїла Канта про державу і право
- •64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.
- •65. Слово «Про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона
- •66. Вчення г.В.Ф. Гегеля про державу і право
- •67. Школа «реального права» / Джером Френк, к. Ллевеллін (сша) та концепція соціального права» г. Гурвича.
- •68. Політична програма Володимира Мономаха
- •69. Історична школа права
- •70. Психологічна теорія права Лева Петражицького
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму
- •72. Фашистська політико-правова ідеологія
- •73. Політичні погляди Івана Вишенського
- •74. Політико-правове вчення Огюста Конта
- •75. Юридичний позитивізм /Джон Остін
- •Політико-правова ідеологія анархізму п’єр Жозеф Прудон (Франція), Макс Штірнер (Каспар Шмідт) (Німеччина).
- •Вічні проблеми історії політичних і правових вчень.
- •Ідеї природного права в Україні епохи Просвітництва.
- •Політико-правова ідеологія соціалізму /Клод Анрі де Сен-Симон, Шарль Фур’є (Франція), Роберт Оуен (Англія).
- •Політико-правові погляди Григорія Сковороди.
- •Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •Яков Козельський про суспільний договір.
- •Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.
- •Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. До н. Е.
- •Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.
- •Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).
- •Політико правовий зміст творчості Гомера («Іліада» та «Одисея») та Гесіода – поеми («Теогонія» та «Турботи і дні»).
- •Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.
- •Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.
- •92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).
41. Політико-правова доктрина солідаризму /Леон Дюгі (Франція)/
Ідеї солідаризму, оформлені в соціологічній доктрині О.Конта про суспільство як єдність цілого, набули значного поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. На противагу індивідуалізму і лібералізму прихильники солідаризму скептично ставилися до суб´єктивних прав як роз´єднуючих членів суспільства, що додають йому атомарного характеру. На відміну від соціалістів, які закликали до знищення буржуазії і революційного звільнення пролетаріату, вони вважали ці класи взаємозалежними і рівно необхідними для суспільного виробництва. Набуває розвитку соціально-позитивістське правознавство.
Висунуте засновником соціології Контом поняття «солідарність» одержало розвиток у книзі французького соціолога-пози-тивіста Еміля Дюркгейма (1858—1917) «Про поділ суспільної праці» (1893 p.). її автор доводив, що класова структура суспільства обумовлена поділом праці і тотожна йому, а отже класи, у т.ч. буржуазія і пролетаріат, повинні спільно і солідарно трудитися в системі суспільного виробництва. Право є не що інше, як «безпосередній результат соціальних чинників».
З обґрунтуванням класової солідарності виступив на початку XX ст. теоретик конституціоналізму, професор з Бордо Леон Дюгі (1859—1928). У книгах «Держава, об´єктивне право і позитивний закон» (1901 p.), «Суспільство, особистість і держава» (1908 р.) та інших він обґрунтовував закономірність нерівності людей, поділу суспільства на класи, кожний з який виконує соціально необхідну функцію, чим і обумовлена соціальна солідарність. «Злочином є проповідувати боротьбу класів, — писав Дюгі, — і я думаю, що ніяким чином ми не йдемо до знищення одного класу іншим, а, навпаки, до режиму координації та ієрархії класів».
Відкидаючи революційний синдикалізм, який закликав робітників до насильств і страйків на захист своїх професійних інтересів, Дюгі визнавав корисність мирного синдикалізму, організацій «з визначеною юридичною структурою, складених з людей, вже об´єднаних спільністю соціальної роботи і професійних інтересів». Синдикати, на його думку, дають надійну гарантію від сваволі правлячих. Органічною формою цієї сили спротиву може бути професійне представництво в парламенті й інших представницьких установах. Майбутнє суспільство, висловлював впевненість Дюгі, складається із синдикалістських груп, сильно інтегрованих, які ввійдуть у федерації за професіями, наділених політичним представництвом, що забезпечить обмеження влади уряду. Завдяки прийнятому за взаємною згодою регламенту, який визначить відносини між класами і їх взаємозв´язок, послабиться або й припиниться класова боротьба.
Іншим перетворенням стане, писав Дюгі, знищення права власності. Воно «поступиться місцем поняттю власності, як соціальної функції». Власність, залишаючись приватною, розглядається ним слідом за Контом не як суб´єктивне право індивіда, а як його обов´язок вільно, повно і досконало виконувати соціальну функцію власника. Таким чином, французький юрист пропонував замінити поняття суб´єктивного права поняттям соціальної функції й обов´язком.
На віміну від Конта, який вважав право пережитком, Дюгі визнає необхідність права в промисловому суспільстві, прав і договорів синдикатів. Усвідомлений факт солідарності породжує соціальну норму, дисциплінуючу суспільство. Вона стоїть вище держави і позитивних законів, що лише служать її здійсненню. «Норма права покладає на всіх обов´язки не робити нічого, що суперечить суспільній солідарності, і робити все для розвитку цієї солідарності». Соціальна норма стане «органічним законом громадянського життя».
Отже, держава в її колишній формі, за Дюгі, зникне. її місце починає займати новий лад, «більш гнучкий, більш гуманний, більш захищаючий індивіда», з новою системою прав колективів і прав індивідів. В його основі два моменти: децентралізація, федералізм класів, організованих у синдикати; соціальна норма, заснована на факті взаємної залежності і солідарності. Те й інше буде обмежувати діяльність правлячих і зобов´язувати державу до позитивних дій. Сама держава стане системою публічних служб, що існують у суспільстві й обслуговують її.
Концепція «Корпоративної» держави Дюгі включала вимогу ліквідації парламентаризму, загального виборчого права і заміни його прямим професійно-корпоративним представництвом в органах державної влади всіх професійних груп населення. Його ідеями скористалися італійські та німецькі фашисти, що значною мірою зумовило падіння авторитету дюгізма після другої світової війни.