36. Пп погляди стоїків

Основними представниками римського стоїцизму були Сенека Анней Сенека (3 - 65), Епіктет (50 - 138) і Марк Аврелій Антонін (121 - 180). Їхні загальнотеоретичні уявлення знаходилися під значним впливом філософських, етичних і політікоправових концепцій давньогрецьких стоїків (Зенона, Хрісіппа, Панет, Посідоній та ін.) Творчість римських стоїків розвивалося в умовах посилився кризи цінностей колишньої полісної ідеології, зміцнення влади принцепсом і режиму цезаризму, перетворення Римської імперії у світову державу. У цій обстановці римські стоїки в ще більшій мірі, ніж давньогрецькі, схиляються до проповіді фаталізму і політичної пасивності, космополітизму і індивідуалістичної етики морального самовдосконалення.

С е н е к а відстоював ідею духовної свободи всіх людей незалежно від їх суспільного становища. Об'єктом (і сферою) рабства може бути, згідно з його уявленнями, лише тілесна і чуттєва, але не 'духовна і розумна частина людини. "Той, хто думає, що рабство поширюється на всю особистість, - зауважує він,

- Помиляється: її краща частина вільна від рабства. Тільки тіло підлегле і належить пану, дух же сам собі пан ".

Раб, згідно Сенеку, - людина, рівний за натурою іншим людям, і йому притаманні ті ж душевні якості, що й усім іншим. Купівля-продаж стосується лише тіла раба, але не його вільного духу, непідвладного торговельних угодах. Не відкидаючи саме рабство як соціально-політичний інститут, Сенека разом з тим відстоює людське достоїнство раба і закликає до гуманного поводження з ним як з духовно рівним суб'єктом.

Всі люди рівні і в тому сенсі, що вони "товариші по рабству е, оскільки однаково перебувають під владою долі." А покажіть мені, - Говорить він, - хто не рабстві в тому чи іншому сенсі! Цей от раб похоті, той - корисливої жадібності, а то-. - Честолюбства ... Немає рабства більш ганебного, ніж рабство добровільне ".

У дусі поглядів грецьких стоїків Сенека вважає долю (або, що для нього те ж саме, - бога, божественний дух, провидіння, природу, світове ціле) причиною всіх причин. Йдучи "своїм безповоротні шляхом", "закон долі робить своє право". Люди не в силах змінити світові відносини, частиною яких є їхні власні відносини, але можуть лише мужньо і стійко переносити розгортається накреслення долі, віддатися волі законів природи.

Виходячи з стоїчної ідеї єдності божественного і человечес-кого світу, Сенека робить висновок, що люди "рідні один одному", "члени єдиного тіл ": адже природа створила всіх людей з однієї і тієї ж матерії і для одних і тих самих цілей. Вище благо - у розумі, який

є не що інше, як божественйий дух, занурений в тіло людини.

І розумність робить людину богоподібним. Крім розуму, природа обдарувала людину ще й товариськістю, що лежить в основі єдності людського роду. Завдяки розуму та спільність люди в боротьбі за існування досягли панування над тваринами, оволоділи природними стихіями і живуть тісними спільнотами.

У природно-правової концепції Сенеки неминучий і божественний за своїм характером "закон долі" грає роль того права природи, якому підпорядковані всі людські встановлення, в тому числі держава і закони. Причому саме природне право тут виступає і як природний факт (порядок світобудови і причинний ланцюг подій), і одночасно як необхідний імператив розуму. Розум як факт і норма природного порядку втілений і в житті громади як частини 'світового цілого. Відповідність людських відносин божественного початку базується на розумі: людський розум частина божественного духу.

Всесвіт, згідно Сенеку, - природна держава зі своїм природним правом, визнання яких справа необхідна і розумна. Членами цієї держави за законом природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Що ж стосується окремих державних утворень, то вони випадкові і значимі не для всього людського роду, а лише для обмеженого числа людей. "Ми, - пише Сенека, - повинні представити в уяві своєму дві держави: одне - яке включає в себе богів і людей, в ньому погляд наш не обмежений тим чи іншим куточком землі, кордони нашої держави ми вимірюємо рухом сонця; інше - це те , до якого нас приписала випадковість. Це другий може бути афінським або карфагенською або пов'язано ще з яким-небудь містом, воно стосується не всіх людей, а тільки однієї певної групи їх. Є люди, які в один і той же час служать і великим, та малому державі, є такі, які служать тільки великим, і такі, які служать тільки малому ". Етично найбільш цінним і безумовним, відповідно до концепції Сенеки, є "велика держава". Розумність і, зледовательно, розуміння "закону долі" (природного права, божественного духу) якраз і полягають у тому, щоб, протидіючи нагоди (у тому числі і випадкової приналежності до того чи іншого "малому державі"), визнати необхідність світових законів і керуватися ними. Ця етична максима в рівній мірі значима як для окремих людей, так і для їх спільнот (держав).

Подібні ідеї розвивали й інші римські стоїки - раб за походженням Епіктет і імператор (в 161 - 180 рр..) Марк Аврелій Антонін. У Е п и к т е т а заклики до особистого морального вдосконалення та належного виконання тієї ролі, яка ниспослано кожному долею, доповнюються різкою критикою багатства і засудженням рабства. Акцент при цьому робиться на аморальності рабства. "Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим, - повчає Епіктет, - тобі не подобається бути рабом - не звертай та інших в рабство. Раз ти не можеш обійтися без послуг рабів, ти перш за все сам раб, - як не уживаються один з іншому доброчесність і порок, так і свобода і рабство ".

М а р к А в р е л і й А н т о н н н розвивав "уявлення про державу з рівним для всіх законом, керованому згідно рівності і рівноправності всіх, та про царство, понад усе господи одного свободу підданих". Із загальної всім людям духовного початку, зауважує Марк Аврелій у творі "До самого себе", випливає, що всі ми - розумні істоти. "Якщо так, - продовжує імператор-стоїк, - то й розум, які веліли, що робити і чого не робити, теж буде спільним, а якщо так, то й закон загальний; якщо так, то ми громадяни. Отже, ми

причетні якому-небудь цивільному пристрою, а світ подібний Граду. Бо хто міг би вказати на яке-небудь інше загальне пристрій, якому був би причетний весь рід людський? Звідси те, з цього Граду, і духовний початок у нас, і розумне, і закон ".

Дух цілого, говорить Марк Аврелій, вимагає спілкування, але не хаотичного, а відповідного стрункому порядку світу. Звідси випливає і повсюдне у світі "підпорядкування і супідрядність", а серед людей ( "найбільш досконалих істот") - "одностайність", досягненню чого і служить стоїчна філософія.

Деякі ідеї грецьких і римських стоїків (зокрема, що його обстоюють ними індивідуалізм, а також природно-правові положення) вплинули на погляди римських юристів.