17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков

У другій половині XVII ст. в Росії почався перехід від станово-представницької до абсолютної монархії, що закінчився в першій чверті XVIII ст. Склались умови для внесення змін у механізм феодальної держави. Цілковито розвинулася приказно-воєводська система управління, збільшилися постійні військові формування, було впроваджено нову систему оподаткування, а створення Приказу таємних справ дозволило московському цареві безпосередньо контролювати всі галузі управління. Економічною основою цього переходу та всіх подальших змін у державному механізмі були зростання продуктивних сил, розвиток міст. Крім того, зміцнення держави було зумовлено селянськими війнами, небезпечними для панівного класу.Абсолютна монархія, отже, була потрібна дворянству як сила, здатна успішно придушувати опір народних мас. Захищаючи насамперед інтереси дворянства, держава водночас сприяла й становленню буржуазії, яка народжувалася, оскільки відчувала потребу в промисловості, щоб надати армії сучасну зброю, забезпечити свою економічну самостійність. Тому влада московських государів поруч із традиційною опорою - дворянством - одержувала підтримку від молодої буржуазії, яка відчувала потребу в захисті.

Симеон Полоцький про державу і право.

Головною проблемою творчості Симеона було вирішення питань, пов'язаних з верховною владою, формою її організації та діяльності. Він одним із перших в історії вітчизняній політико-правової думки дав теоретичне обгрунтування необхідності встановлення освіченої монархії. Цар і бог у нього майже рівні величини. У розумінні Симеона Полоцького цар і держава ототожнюються. Симеон наполягає на різниці між царем і тираномПоет-мислитель вважає, що освічена монархія повинна бути державою, діяльність якого грунтується тільки на законах. Всі люди у громадянстві зобов'язані боятися закону, підпорядкування якому зміцнює державу і «чинна і славна содеевает царства». Термін «правда» Симеон традиційно вживає в значенні «закон».

Мислитель звертав також увагу на неприпустимість жорстоких санкцій. Суд зобов'язаний відновлювати правду, а не робити помста. В історії політичних і правових вчень Симеон Полоцький виступив одним з перших серйозних ідеологів освіченого абсолютизму в Росії. Його ідеї були поширені в XVII і XVIII ст. Безпосереднє своє продовження і розвиток вони отримали у сучасника Симеона, представника тієї ж «латинської орієнтації »Юрія Крижанича.

Прихильником російського абсолютизму був також Юрій Кри-жанич (1618-1683), Крижанич написав твір «Бесіди про уряд», відомий у Росії під назвою «Політика». Мислитель обстоював положення про божественність особи носія верховної влади. Найкращою формою правління для Крижанича була абсолютна монархія, яка мала забезпечити загальну користь для всіх членів суспільства, а саме: благочестя, справедливість, спокій та достаток, віру, суд і мир. Крижанич захищав у своїх працях необмежену монархію, але визнавав за необхідне встановлення ряду обмежень, аби вона не перетворилася в тиранію.

Мислитель вважав становий лад природною формою суспільства. Він доводив, що всі стани були корисними державі. Бояри та дворяни водили військо, судили й засідали в думі. Ремісники виробляли необхідні речі. Селянство ж - «усьому багатству корінь і основа: воно годувало і себе, і ремісника, і торгівця, і боярина, і короля». Водночас Крижанич відзначив тяжке становище російського кріпосного селянства, знаходив шкідливим обтяження селян надмірними повинностями.. Ремісникам мислитель пропонував надати право об´єднуватись у свої цехи, а селянам - забезпечити свободу праці. Усе це Крижанич вважав також гарантіями проти перетворення монархії в тиранію. Але найголовнішою гарантією проти тиранії була би, на його думку, наявність у державі добрих законів і контролю за їх виконанням. Якщо в країні діють добрі закони, а стани й чиновники знають їх і в своїй діяльності суворо слідують їм, то всі піддані задоволені, і чужинці хочуть прийти в цю країну.І все ж Крижанич ставив царя-філософа над законом.Багато уваги приділяв Крижанич питанням, пов´язаним з організацією правосуддя. З метою викоренення хибної судової практики він пропонував установити суддям добру плату і цим покласти край хабарництву. Мислитель пропонував і деякі заходи з упорядкування судової системи, зокрема створити Боярський суд як вищу судову інстанцію для розгляду серйозних кримінальних справ, а розгляд цивільних і дрібних кримінальних справ довірити якомусь одному судді з бояр.

Феофан Прокопович

У своїх «роздумах Прокопович зумів поєднати природно-правову теорію з догмами богослов´я, приєднуючи до доказів «від природних законів і природного розуму» «непорушне Слово Боже». Мислитель спирався на тих теоретиків природного права, які вбачали в абсолютизмі найдоцільнішу форму держави.Прокопович створив та обґрунтував концепцію російського освіченого абсолютизму,

Основою теоретичних побудов про державу і право, на думку мислителя, слід визнати здоровий природний розум. Держава існувала не завжди, до неї люди жили в природному стані, що характеризувався ним як епоха війни і кровопролить. До природних законів мислитель відносив ті, що випливали з інстинктивного прагнення до взаємного збереження життя, продовження людського роду. Мислитель був упевнений, що становлення верховної влади пов´язано з договором, через який народ, відрікшись від своєї волі, передав її одній особі - монарховіУтворюючи державу, народ, вважав Прокопович, мав право обирати собі будь-яку форму правління: монархію, аристократію, демократію або змішаний склад (змішану формуВизнавши монархію як найкращу форму організації влади, Прокопович, однак, розрізняв монархію обмежену та абсолютну спадкову і виборну. Він надавав перевагу спадковій монархії, вважаючи її найбільш природною формою правління. Положення про підпорядкування церкви державі, розроблене Прокоповичем за участі Петра І, набуло сили закону.

Політико-правові погляди В. М. Татищева

Теоретичною основою поглядів мислителя були концепції природного права та договірного походження держави. Опріч природних шор, мислитель розрізняв іще шори договірні, під якими він розумів владу пана над слугою, а також поміщика над кріпаками . Він повторив висновки патріархальної теорії походження держави, але з´єднував їх із положеннями договірної теорії. Держава, заявляв він, виникла в результаті суспільного договору, укладеного з метою захисту безпеки народу і пошуків загальної користі. Суспільний договір розглядався мислителем як основа всякої держави, зокрема й монархічної. Захист і всебічне обґрунтування самодержавства в концепції Татищева поєднувалися з мрією втілити в систему органів влади якусь представницьку установу,. Ця представницька установа повинна складатися з двох палат: Сенату - вищої палати, до складу якої ввійде 21 представник від дворян, і ради - другої палати, де засідатимуть 100 депутатів, вибраних за ширшими нормами представництва.Державний порядок у суспільстві повинен, за вченням Татищева, направлятися законами. Він, як й інші представники школи природного права, розрізняв природні та позитивні закони. Позитивні закони, вважав він, засновані на міркуваннях політичної мудрості, встановлюються довільно кожним народом ,природні закони не залежать від волі й розсуду людей, то позитивні закони встановлюються за бажаннями властей і засновані на міркуваннях політики. Кращим законодавцем, на думку Татищева, повинен бути сам монарх Татищев розробив загальні правила «законописання», хоча розумів, що дати універсальний рецепт для складання законів не можна. Виступаючи проти заплутаності й казуїстичності петровського законодавства, мислитель вимагав від закону, щоб він: 1) був зрозумілий для кожного і відомий всім; 2) виконувався особами, яким він був адресований; 3) не містив суперечностей; 4) виражав наступність відносно старих законів і звичаїв. Мислитель гадав, що знання законів є обов´язковим для всіх підданих держави, особливо для поміщиків, оскільки вони - природні судді над своїми селянами.

Великого значення мислитель надавав введенню правосуддя. Багато уваги Татищев приділяв обґрунтуванню станової структури, становищу основних станів феодальної держави Росії. Він вимагав суворого дотримання станових перегородок. Дворянство, вважав він, повинно володіти значними привілеями порівняно з іншими станами.

Вчення про державу і право І. Т. Посошкова

Найперше Посошков звернув увагу на становище станів і політику держави відносно кожного з них. Держава, гадав він, повинна точно визначити права та обов´язки кожного зі станів. Дворянство мислитель визнав вищим станом, який володів почесними привілеями і правом володіння землею та кріпаками. Не маючи можливості просто критикувати дворянське свавілля, Посошков все ж зробив низку критичних зауважень на його адресу. Селянство - стан, якому Посошков приділив значну увагу. Мислитель вважав, що необхідно видати спеціальний закон, який точно визначив би розміри селянських повинностей та межі панщинних робіт. Селянство, твердив він, слід звільнити від подушного податку. Як ідеолог і представник купецтва, Посошков показав його значення в житті країни. «Царство воїнством розширяється, а купецтвом прикрашається». Мислитель вимагав заборони заняття торгівлею для всіх станів, крім купецького.

Такими були чотири стани, з´ясуванню становища яких Посошков відвів у своїй книзі окремі глави (крім дворянства). Як ідеолог купецтва петровського часу, мислитель вважав за можливе встановити за допомоги реформ своєрідну гармонію інтересів і класовий мир між станами, а саме: дворянством, селянством, купецтвом і духовенством. Монарх же, на його думку, піклуватиметься про потреби всіх станів та охоронятиме їхні інтереси..

Особливого значення Посошков надавав установленню правосуддя в країні. Понад усе необхідно запровадити правий суд, і якщо правосуддя в нас установиться, то всі люди боятимуться неправди. Заради торжества правосуддя мислитель вважав за необхідне скласти Судову книгу, яка усунула б суперечності в законодавстві, що уможливлювали свавілля. Для створення Судової книги необхідно було провести велику кодифікаційну роботу, уточнити всі стародавні статті, додати нові та розташувати весь законодавчий матеріал ясно і чітко для зручності користування ним. Задля цього вимагалося вивчати не тільки вітчизняне, а й іноземне законодавство і запозичувати все, «що для нашого управління буде придатне».