
- •1.Розвиток літ.Жанрів на поч. 20 ст. Нові імена в укр.Літературному процесі.
- •2. Світові образи і сюжети в творчості лу
- •3. 42. Аналіз новели кобилянської "битва"
- •4. Новаторство драматургії в. Винниченка
- •5. Творчість Марка Черемшини
- •6. Аналіз поетичного циклу Лесі Українки «Сім струн».
- •7. Поетичні збірки Лесі Українки. Загальна характеристика.
- •8. Повісті м. Коцюбинського. Тематика і проблематика
- •9.Новела «Сини»
- •11. Поетика Лесі Українки – поетеси.
- •12. Аналіз драми в. Винниченка "Чорна Пантера і Білий Ведмідь"
- •39. Аналіз драми в. Винниченка
- •13. Історичні обставини розвитку укр..Літератури кін.19-поч.20 ст.
- •14.Стефаник як творча індивідуальність
- •15. Поетика новели м. Коцюбинського “Intermezzo”
- •16. Розвиток і багатство прозових жанрів укр..Літератури кін.19-поч.20 ст.
- •17. Драматургія лу
- •18. Поетика новели Кобилянської "Юда"
- •19. І.Франко про українську літературу кін 19-20 ст.
- •43.Іван Франко про літературний процес кін 19-поч. 20 ст.
- •20.Василь Стефаник – новеліст
- •21. Аналіз драми «Кассандра» лу
- •22. В.Винниченко – письменник і політичний діяч
- •41. Життєвий шлях в. Винниченка
- •23.Поезія Олександра Олеся. Поетика.
- •24. Аналіз новели м. Коцюбинського «в дорозі»
- •25.Іван Франко про українських письменників кін 19-поч. 20 ст.
- •27. Новела «Новина»
- •26. Ліро-епічні твори лу
- •28. Творчий шлях м. Коцюбинського
- •35. М. Коцюбинський як творча індивідуальність
- •29. Лісова пісня – вершина Лесиної драматургії
- •30.Аналіз ліричного твору Олександра Олеся.
- •31. Літературні угрупування в укр..Літературі кін. 19-поч. 20 ст.
- •32. Еволюція творчості Лесі Українки.
- •33. Поезії м. Вороного
- •34.Творчість поетів "Молодої Музи"
- •36. Аналіз драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня».
- •37. Модернізм в укр.Літератури кін.19-поч.20 ст.
- •38. Повісті Ольги Кобилянської
- •40. Символізм як літературне явище кін.19-поч.20 ст.
- •44. Синтез мистецтв у творчості кобилянської
- •45. Аналіз новели м. Коцюбинського «Цвіт яблуні»
- •46. Імпресіонізм як літ.Явище кін.19-поч.20 ст.
- •47. Гумор і сатира у творчості Леся Мартовича
- •49. Укр.Поезія кін.19-поч.20 ст. Традиції і новаторство.
- •48. Поетика новели в. Стефаника «Басараби», «Камінний хрест».
- •50. М. Вороний як митець
- •51.Аналіз повісті о.Кобилянської “Людина”
- •52. Неоромантизм як літерат.Явище кін.19-поч.20 ст.
- •53. Поетика л.України-драматурга.
9.Новела «Сини»
Сам Стефаник стверджував, що «Сини» написані для наших жовнірів, які повернулись з визвольної боротьби. Але є ще одна тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість. У кількох новелах Стефаника змальовано ті родинні драми, які породила війна. Майстерно змальовано в його творах трагічні людські долі. А Максим, герой новели «Сини», дійсно лишився сам, і не він один...
Страшну трагедію батька, який втратив своїх синів, майстерно розкриває автор у своєму творі. Перед читачем постає жива картина розпачу селянина, який від горя, мов божевільний, звертався до жайворонка.
Свого героя, його оточення, природу Стефаник малює лаконічно, добираючи найпотрібніші деталі. Змальовуючи образ Максима на початку новели «Сини», письменник подає його портрет, але, крім портретної характеристики, розкривається настрій. Герой постає перед читачем як живий — з сивим волоссям, змученим обличчям, з нервовими рухами. Портрет, поданий письменником у розвитку, дозволяє уявити не тільки зовнішність героя, а і його внутрішній стан.
Портретна характеристика доповнюється ще кількома деталями в кінці новели, коли читач вже пройнявся душевними муками самотнього батька: «До самого вечора Максим водив коні по ниві та не кричав уже, геть замовк. Замазаний грязюкою, обдертий, кривий, він неначе западався в землю».
Неперевершений психолог, Стефаник геніально змалював горе селянина. Особливість композиції полягає в тому, що твір являє собою майже суцільний монолог старого Максима, який виплескує свій біль, жаль і розпач всьому світові. Після короткої експозиції, у якій відбувається знайомство з героєм, старий Максим галасує під час оранки на полі через загибель синів. Але вражаючими є не його думки вголос, а стан напруги, тривоги, збентеження, злості й зворушливості.
Внутрішній монолог веде читача від осиротілої хати, куди герой не поспішає повертатися з поля, до спогадів про дружину і синів. Потім перебивається побічними міркуваннями і реакціями на зовнішні подразники (поранені ноги, спів жайворонка). Переплетення цих думок, їх швидка зміна роблять картину вражаючою і художньо переконливою. Кульмінацією твору у новелі «Сини» є звернення до Бога. У хвилини напруги герой сумнівається у всемогутності Бога-отця, бо немає такої міри, щоб зміряти горе батька, що втратив синів. Його (горе) ні з чим не порівняєш, хіба з муками Святої Марії: «А ти, Мати Божа, будь мойов ґаздинев; ти з своїм сином посередині, а коло тебе Андрій та Іван по боках... Ти дала сина одного, а я двох».
10. Проблема традицій і новаторства в укр..л-рі кін.19 – поч..20 ст.
В історії укр.літератури кін.19 – поч.20 ст. – період, позначений активним протистоянням і поєднанням реалізму й модернізму, традиційного та модерного мистецтва.
На поч. 20 ст. спалахнула дискусія двох поколінь письменників, що мали різні ціннісні орієнтації й естетичний та позаестетичний понятійний апарат. На сторінках газети "Діло" з'являлися грубі випади С. Єфремова, І. Нечуя-Левицького та ін. проти Ольги Кобилянської та М. Яцківа, "Руслана" — проти В. Стефаника, "Ради" — проти "хатян". С. Єфремов суб’єктивно оцінював творчість митців нової генерації, оскільки ще не був готовий відкинути старе та прийняти нове. С.Єфремова у своїй статті “В поисках новой красоты (заметки читателя)” висловив протест проти розриву з усталеними традиціями, звинувачення молодих письменників у сліпому копіюванні чужинецьких мистецьких форм, прийомів і стилів.
Своєрідність літературного розвитку кін.ХІХ – поч.ХХ ст. розуміли вже сучасники. У 1901 р. І.Франко пише про традицію й новаторство творчості молодих укр.письменників у статті “З останніх десятиліть ХІХ віку”: “Засвоївши літературні традиції своїх учителів, молода генерація письменників, до яких належать Ольга Кобилянська,В.Стефаник, Л.Мартович, Антін Крушельницький, Михайло Яцків і Марко Черемшина, прагне відображати своєрідність українського життя у зовсім новій європейській манері” .
Традиційно вважається, що зачинателем укр.модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах “З-над хмар і долин” , М.Вороний опублікував у “Літературно-науковому віснику” відкритий лист до укр. письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б “усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі”, де було б “хоч трошки філософії”. М.Вороний вважав неприйнятними для свого альманаху примітивні побутово-етнографічні й натуралістичні, спрощено тенденційні твори. Основна думка виступу М.Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, “по-сучасному”, оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань. Тим часом молодші автори, передусім ті, що складали ядро групи “Молода муза”, наголошували, що кризу в літературі спричинив “тенденційний реалізм” І.Нечуя-Левицького, П.Мирного, І.Карпенка-Карого та ін. І.Франко, схвально ставлячись до нових віянь в укр.літературі,не міг змиритися з тими основними постулатами модернізму, які пропагував М.Вороний. Іван Франко у вступі до поеми “Лісова ідилія” назвав Миколу Вороного “ідеалістом непоправним”
1903 р. – лист-заклик Коцюбинського і Чернявського, надісланий Франкові, Лесі Українці, Панасу Мирному, Нечую-Левицькому, Старицькому, Маковею, Яновській. Письменники, різко заперечуючи обмеження сфери творчості виключно сільським побутом, вимагали ширшого кола обсервації, правдивого відображення всього багатства життя різних верств суспільства. Вказували на необхідність звернення до тем філософських, психологічних, історичних та ін. Чернявський відзначав, що „старе в нашій літературі з кожним роком все більше старіє, треба усе те поновляти, коли не хочемо тягтись у хвості інших народів”.
1907 р. – маніфест групи галицьких письменників „Молода Муза” спрямований проти реалізму в літературі та національного волюнтаризму
У цей час прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно-тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики. Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви.