40. Символізм як літературне явище кін.19-поч.20 ст.

Символізм — з'явився у 70—80-х роках 19 ст.у Франції. Основною його рисою є те, шо конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Він був реакцією на позитивізм і натуралізм. Символісти не зацікавлені у відтворенні реальної дій­сності, конкретного та предметного світу, у простому зобра­женні фактів повсякдення, як це робили натуралісти. Символ якраз і є фундаментом усього напряму. Розробляється поетика символічного зображення. Всі предмети і явища природи є одночасно символами. Символи розташовуються на межі двох світів - матеріального, видимого і духовного, невидимого, майже непізнаваного. Мова символів - це мова знаків, натяків на вище, потойбічне. Все у тексті символічне, тобто має подвійне значення: пейзаж, дія, діючі особи, кольори, звуки тощо.

Український символізм де в чому відрізнявся від євро­пейського та російського. За оцінкою І. Дзюби, «він у ці­лому поступався їм філософською концептуальністю та есте­тичною визначеністю; водночас у ньому менше езотеризму, окультності й містицизму, більше відгуків на життя; він небайдужий до ідеї національного визволення, що наби­рала часом форми „національного містицизму..."»

Символізм в українській літературі пройшов у своєму розвитку три етапи. Перший тривав до 1917 року, його репрезентували М. Вороний, Олександр Олесь, Г. Чупринка, П. Карманський, М. Філянський.

Друге відгалуження символізму репрезентує Львівське угруповання "Молода муза". До нього належали поети В. Пачовський, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, С. Чарнецький, М. Яцків. Третє — "Українська хата", яка в 1909—1914 pp. виходила в Києві. У пій друкувалися символісти М. Філянський, Г. Чупринка, В. Пачовський, П. Карманський, П. Тичина, М. Сріблянський. Український символізм виростав на фунті, який підготували М. Вороний, Олександр Олесь, поети "Молодої Музи" та "Української хати".

44. Синтез мистецтв у творчості кобилянської

Синтетична проза О.Кобилянської відповідає усім залежним від автора параметрам синтезу мистецтв.Органічність синтезу прози О.Кобилянської з музикою і малярством забезпечили музичне покликання й вроджений малярський хист письменниці, притому музичне і малярське чуття компенсували їй у літературній практиці нестачу відповідної освіти.

Підрядність, підпорядкованість літературних творів О.Кобилянської музиці чи малярству виявляється у застосуванні власне синтетичних способів для надання прозовому твору специфічних суміжномистецьких ознак. Моно­сенсорності музики і малярства письменниця у своїй літературній практиці досягала перевагою у творі звукових чи зорових лексем; Свідомий намір О.Кобилянської синтезувати свою прозу зі суміжними видами мистецтва пояснюється внутрішньою потребою кожного митця повністю самореалізуватися. Вірність своєму музичному покликанню і малярському хисту, тотожність самій собі Кобилянській гарантував автобіографізм душі, внутрішнього життя, — визначальна риса прози буковинки.

Синтетичні, в основному музичнопрозові твори О.Коби­лянської сприймаються якісно по-новому, бо авторка надала їм не лише формальних, а передусім сутнісних ознак музики — її метафізичності.

Конкретно у випадку О.Кобилянської можна говорити про під­порядкування іншому виду мистецтва — музиці не окремих прозових творів, а більш ніж половини усього прозового доробку, що дає підстави, враховуючи не лише повну, а й епізодичну, як-от у написаній в основному 1886 року повісті “Людина”, причетність конкретного твору до музики.Тотальна з незначним перебільшенням музичність прози О.Кобилянської відповідного періоду пояснюється широким діапазоном авторчиного розуміння музики: від прямого “вид мистецтва”, “музичний твір” до метафізичного “музика душі”, “музика природи”, “основа основ буття”.

О.Кобилянську, хоч і письменницю, можна вважати за суттю її творчості однією з небагатьох професійних жінок-композиторок. Уклавши у музичні новели “Impromtu phantasie” та “Valse mйlancolique” своє внутрішнє життя і заодно передавши в них словами меланхолійну музику душі рідного народу, вона  справжній творець, що підтверджує і новий піджанр фрагментарної прози, котрий вона створила, — акорди.

Як у музичній прозі О.Кобилянська практикувала різні музичні жанри (вокальний та інструментальний), так у малярській — різні види образотворчого мистецтва (живопис і графіку).

На відміну від музичного покликання малярський хист О.Кобилянської проявився у її прозі дискретно, причому найбільше, за задумом самої автор-  ки, — не в епізодах, а в цілих творах, яких усього два, й у кожному з них відповідний суміжномистецький ефект досягається словом в інший спосіб: власне синтетичний, літературно-малярський (“Рожі”) і суто літературний (“Під голим небом”). Суто літературним способом досягається малярський ефект і в епізодах новел О.Кобилянської своєрідного карпатського циклу (“Природа”, “Жебрачка”, “Час”, “Битва”) — в її унікальній карпатській мариністиці.

Узагалі ж, проведене з методологічної позиції самототожності письменника дослідження явища синтезу мистецтв у прозі О.Кобилянської як вияву нової форми взаємодії між суміжними видами творчості у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. підтверджує, що модерністичні тенденції в українській літературі зазначеного періоду виникли не під впливом західноєвропейських літератур, не з прагнення наслідувати їх, а з невичерпних внутрішніх ресурсів української нації, її непомильної інтуїції та прозірливої чутливості.