25.Іван Франко про українських письменників кін 19-поч. 20 ст.

Борис Грінченко, Олена Пчілка, Леся Українка Осип Макове та інші письменники підготували грунт на якому пізніше виросла тепер найновіша генерація, яка прагне цілком новим модерним способом зобразити своєрідність життя українського народу.Як найвизначніших представників тут слід назвати Ольгу Кобилянську, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Антона Крушельницького, Михайла Яцкова ти Марка Черемшину.Стефаник і Мартович обидва селянські сини з Покуття, були шкільними товаришами і вже тоді брали участь у праці над поширенням народної освіти, що полягала в організації читалень, народих збоів тощо.Маркови, адвокат за фахом дебютував на літературному полі в 1880 р. сатиричною гуморесткою Нечитальник. Мартович надзвичайно пильний споглядач життя галицького народу, при чому він обдарований неабияким гумористичним талантом. Як ніхто інший він уміє підмітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину цілу свою поведінку виявляти в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді.Його стиль наскрізь оригінальний і легкий та далекий від будь-якого шаблону.

Василь Стефаник, лікар за фахом, дебютував аж в 1898р. кількома короткими новелами, в яких він виявив себе вже зрілим, цілком оригінальним талантом. Стефаник-це митець з Божої ласки. Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доборі своїх творчих засобів. Він уміє айпростішими засобами справити якнайбільше враження. Він немає гумористичної жилки як Мартович, зате всі його твори насичені глибоким, зворушливим ліризмом, який зачіпає найглибші струни людського серця і першими ж реченнями переносить читача с своєрідний ніжний настрій.

Критикуючи поезію Остапа Луцького Франко говорить:»Колорит у книжечці сірий, починаючи від передмови у якій сам поет називає свої вірші сірими записками;а в тих сірих записках пішло все сіре:сірі строфи, сіре слово, сіра туга, сірі скиби і сірий лан.Багато дзвоніння в віршах;і «сум важкий невпинно дзвоном дзвонить», і «вітри дзвонять на вічну пам'ять», і «смуток вниз голівку клонить-і клонить».

27. Новела «Новина»

"Новина". Новела починається повiдомленням про вражаючий i страшний факт: "У селi  сталася новина, що Гриць Летючий утопив у рiцi свою дiвчинку. Вiн хотiв утопити i старшу, але випросилася". В основу новели покладено конкретну подiю, яка трапилася на Покуттi наприкiнцi голодного 1898 року в селi Трiйцi. "У Трiйцi вмерла жiнка одного чоловiка i лишила двоє дiтей. Не було кому ïх чесати i обперати. Одного вечора взяв чоловiк маленьку дитину на руки, а май (трохи) бiльшу за руку й повiв до Прута топити. Маленьку кинув у воду, а старша взялася просити. "Но то йди собi сама додому й газдуй, а я йду до суду замельдуватися. Заки я вернусь з кримiналу, то ти давно вже у ...мамках будеш". Та й розiйшовся тато з донькою", - з гiркотою писав про цей трагiчний факт Стефаник Кобилянськiй 14 жовтня 1898 року. 

Образ Гриця Летючого сам по собi трагiчний. Цiлу зиму Гриць, не маючи палива, спав  з дiтьми на холоднiй печi, страшенно голодував. Його дiти були такi худенькi, що дивно було "як тi дрiбонькi кiсточки держалися вкупi". Коли вони просили ïсти, доведений до вiдчаю Гриць роздратовано вигукував: "то ïжте мене, а що я дам вам ïсти?" 

У цих гiрких словах виливається нарiкання Гриця на тяжку селянську долю. Голоднi дiти не зважають на щоденнi батьковi прокльони, до яких вони вже звикли. I коли батько дав ïм шматок хлiба, то "вони, як щенята коло голоï кiстки, коло того хлiба заходилися". Тяжко жити Грицевi самому, а ще тяжче йому, батьковi, дивитися на страждання виснажених голодом дiтей-сирiт, в яких, здавалося, були живими лише очi, налитi вагою горя, а решта тiла уже зовсiм висохла вiд голоду. "Здавалося, що тi очi важили би так, як олово, а решта тiла, якби не очi, то полетiла б з вiтром, як пiр'я". 

"Мерцi" - нараз подумав про них Гриць, i його пройняло жахом, кинуло в пiт. I з цiєï хвилини Гриць задумується, чи не краще було б дiтям вмерти, анiж так страждати. Але смерть не приходила. Батько впадає у вiдчай. Любов до дiтей i бажання швидше, за одним разом, покiнчити з крайнiм бiдуванням та з усiма муками, як важкий камiнь, давить груди. Нестерпнi страждання й усвiдомлення безвихiдностi становища примушують Гриця пiдняти руку на рiдних дiтей i приректи себе на страту: "Скажу панам, що не було нiякоï ради: анi ïсти що, анi в хатi затопити, анi вiпрати, анi голову змити, анi нiц! Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на шибеницю!" 

Гриць Летючий - спролетаризований галицький селянин - не пiднявся ще до усвiдомлення необхiдностi активного протесту проти жахливоï капiталiстичноï дiйсностi. Затурканий, скований ланцюгами, вiн виявив слабкодухiсть. Йому здавалося, що кращий вихiд - смерть. Це зовсiм не означає, що Стефаник виступає проповiдником песимiз му. Навпаки, вiн закликає до енергiйних дiй, до боротьби селянства з капiталiстами. Письменник засуджує капiталiстичний лад, що прирiкає селянство на злиднi та голодну смерть. 

Розкриваючи психологiю своïх героïв, зображуючи ïхнi почуття i переживання, Стефаник найчастiше вдається до контрастних зiставлень i порiвнянь. У новелi "Новина" нарочитiй зовнiшнiй грубостi Гриця, яка знаходить вияв у його лайливих словах, протиставляється його душевна доброта, батькiвська любов до дiтей. 

Глибоко правдивi твори Стефаника звучать як обвинувальний вирок усьому  капiталiстичному ладовi. У своïх новелах письменник вiдкрив прагнення трудящих Галичини до соцiального й нацiонального визволення, ïхню любов до свого рiдного украïнського народу.