22. В.Винниченко – письменник і політичний діяч

41. Життєвий шлях в. Винниченка

Володимир Кирилович Винниченко народився 18 липня 1880 р. на хуторі Веселий Кут в селянській родині. З семи років навчався в початковій школі. Пізніше вступає на юридичний факультет Київського університету. Ще на першому курсі за участь у діяльності Революційної української партії (РУП) та в політичній пропаганді Винниченка заарештовують і кидають до тюрми.

Згодом Винниченко виїжджає до Галичини, де пише численні політичні брошури і як кур'єр переправляє літературу в Східну Україну.

Революція 1905 в Росії підштовхнула Винниченка до нелегального повернення в Україну. Пізніше Винниченко знову втікає за кордон. У його житті настає тривалий період еміграції. Він проживає в різних країнах – Австрії, Франції, Швейцарії та Італії, не припиняючи своєї політичної діяльності.

Після Лютневої революції Винниченко виходить з підпілля і приїздить до Києва. На таємному засіданні керівництва українських політичних партій було створено Директорію на чолі з Винниченком, яка внаслідок повстання прийшла до влади.

1920 Винниченко назавжди залишив Україну. 1933 він пише відкритого листа до політбюро ЦК КП(б)У, в якому звинувачує Сталіна у терорі проти українського народу. З ІІ пол. 30их років Винниченко поринає в літературну роботу.

Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних до наступу реакції після революції 1905. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

Основні твори: збірка оповідань «Краса і сила», романи «Заповітбатьків», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Слово за тобою, Сталіне!», перший український науково-фантастичний утопічний роман «Сонячна машина», драми «Великий Молох», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня», «Між двох сил», «Гріх».

23.Поезія Олександра Олеся. Поетика.

Злилиті воєдино громадські й творчі інтереси Олександра Олеся, були нероздільними завжди. Уже його перша збірка «З журбою радість обнялась» виявила ліричний талант автора. Сердечністю і теплотою віє від кожного вірша збірки. Недарма Максим Рильський писав, що в особі О. Олеся інтелігенція вітала надійну творчу силу, визнавши його як щирого і безпосереднього лірика.

Поезії О. Олеся викликають захоплення в читачів і сьогодні, бо вони сповнені журби й радості, туги й болю. Сумним реквіємом по загиблих героях звучить «Жалібна пісня», де автор сподівається на помсту катам, обіцяє зробити все заради кращого майбутнього свого народу:

І волею край свій, як сонцем, заллєм.

Щоб міг він і другим зоріти.

Ні репресії, ні масові страти, ні заслання не могли вбити бажання жаданої свободи, бо кожний готовий був віддати за це власне життя. О. Олесь запевняє:

На терезах життя і смерті ми,

І хтось один із них переваже...

Коли життя, — гриміть, громи!

За волю кожний з нас поляже!

Скільки болю і нещасть випало на долю письменника, але були в його житті і радісні зустрічі, й щасливі хвилини. Інакше не зміг би так піднесено співати гімн життю в поезії «Сміються, плачуть солов'ї».

Поет любив свою країну, хотів творити для її блага, але змушений був жити на чужині. Не знайшовши сили і сміливості повернутися з Будапешта в Україну, він дуже швидко почав проклинати себе за це. Невимовна туга за батьківщиною, почуття смутку і каяття, розпачу і журби знайшли своє відображення в поезії «Коли б я знав, що розлучусь з тобою». Він пише про люті муки, сміх і глум, які чекали його на чужині. Коли б він раніше знав, що в нього і руки будуть скуті, і пісні замкнені в мури, О. Олесь хоч попрощався б з рідним краєм і зник:

Ні! не пішов би я з ганьбою

Шукать ганьби на чужині...

На хрест?! Однаково мені!

З розпукою і стражданням просив поет принести йому хоча б крихту рідної землі. Не маючи змоги мати навіть такої крихти, О. Олесь залишався вірним своєму народові, він завжди відчував свою причетність до України, до українського народу, зберіг любов до отчого краю.

Поезії О. Олеся будуть жити вічно, бо в них весна і кохання, смуток і страждання, надії і сподівання. Це як пісня солов'я, що всіх чарує і захоплює.