18. Поетика новели Кобилянської "Юда"

У роки першої світової війни письменниця створила глибоко реалістичні твори про страждання народу. У новелі "Юда" порушена воєнна тема, сам твір є антивоєнним, а його художній рівень не поступається європейському стандартові.

У новелі "Юда" центральним героєм показаний старий верховинець. Під його опікою хвора жінка і молода невістка, яка ось-ось має народити, а всі думки крутяться навколо сина, який десь воює.

Повертаючись з торговиці, газда несподівано зустрічається з російськими солдатами. Офіцер, застосовуючи катування, допитує старого, де знаходиться австрійське військо. Не витримавши мук, верховинець веде москалів на те місце, де вранці бачив жовнірів, і стає свідком кровопролиття.

Старого батька не тішать гроші, його мучить сумління, і він повертається, щоб поховати вбитих. Який жах! Серед мертвих його син. Батько проклинає себе, а в цей час насувається нове лихо. Австрійський жандарм-вахмайстер застає його коло свіжовикопаної могили, дізнається правду і заарештовує.

Селянин молить відпустити його глянути на могилу востаннє і покінчує життя самогубством. Жандарм, стривожившись довгою відсутністю старого, приходить на прокляте місце і бачить картину, в якій і любов батька до власного сина (його свіжу яму прикрив кожухом), і жах становища зрадника: "Тут найшов дві могили. На одній з них, що стояла під охороною шляхетної смереки, лежав баранячий кожух і шапка, і в одній перистій кишені великий кусень камінної солі, а побіч російські гроші. Сам чоловік був мертвий. Довгий барвний вовняний пояс і галузка шляхетної смереки зіслужили йому останню службу".

Так О. Кобилянська, виходячи з інтересів трудящих мас, гостро засуджує війну, показує її протиприродну, ан-тилюдську сутність.

19. І.Франко про українську літературу кін 19-20 ст.

43.Іван Франко про літературний процес кін 19-поч. 20 ст.

В історії української літератури цей період вагомий важливими досягненнями у формуванні нової типу української людини. Процес цей звичайно був не однорідний, бо мав різні можливості на східних і західних землях. Поява нового покоління українських діячів, які вже не вагалися щодо власної національної належності й гордо називали себе „національно свідомими українцями”, войовничо вимагали для свого народу національних прав, політичної свободи й соціальної справедливості. Ці нові українці були переважно студентами. Особисті контакти між собою вони зав’язували в гімназичному та університетському колі, де й виникали погляди , котрі згодом штовхали їх до активної позиції. Першою організацією молодих свідомих українців було започатковане в 1891 році „братство тарасівців”, до складу якого входили І.Липа, Б.Грінченко, М.Міхновський. Вони опублікували „Декларацію віри молодих українців”, у якому проголошувався намір стати істинно українською інтелігенцією, закликалось українських письменників наслідувати у своїх творах європейські зразки, замість російських. Українська література другої половини 19 ст. починає відігравати провідну роль в національному суспільному житті освічених верств. Причиною цьому різнорідність тематики і проблематики, відображення побуту різних суспільних прошарків народу. Після етнографічного реалізму „Народних оповідань”, критичного реалізму Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка, О.Кониського, О.Пчілки – на сцену виступає плеяда молодих і видатних письменників: Леся Українка, М.Коцюбинський, О.Кобилянська, В.Стефаник, М.Черемшина, М.Мартович.

Пошуки стилю стало елементом самоусвідомлення у рамках модерністичної літератури. Модернізм не міг встановити якогось конкретного стилю. Якби він його і встановив, то він його відразу би і заперечив, щоб бути модерним. Тому в той час ознакою певної мистецької праці була структура, яка могла стосуватись лише цієї праці. Умовою стилю була відсутність стилю. Кожен художник вважався самодостатнім. «Модернізм» виглядав як реакція проти народницьких ідеологічних догм і відповідно традиційних народницьких стилів. Поступово передові письменники переходили на засади модернізму, який був повним запереченням реалізму. Старі засоби мистецького зображення не задовольняли письменників. Перший з гаслами модернізму виступив М.Вороний.

Франкові, Лесі Українці, Панасу Мирному, Нечую-Левицькому, Старицькому, Маковею, Яновській. Був надісланий лист-заклик Коцюбинського і Чернявського. В ньму письменники різко заперечуючи обмеження сфери творчості виключно сільським побутом, вимагали ширшого кола обсервації, правдивого відображення всього багатства життя різних верств суспільства. Вказували на необхідність звернення до тем філософських, психологічних, історичних та ін. Чернявський відзначав, що „старе в нашій літературі з кожним роком все більше старіє, треба усе те поновляти, коли не хочемо тягтись у хвості інших народів”.