1.Розвиток літ.Жанрів на поч. 20 ст. Нові імена в укр.Літературному процесі.

Література кінця XIX — початку XX ст.— найвищий етап художнього розвитку нової укр.літератури. Він характеризується дальшим розвитком і водночас оновленням художніх засобів і прийомів дослідження людини (психологізм, натуралізм, посилення суб'єктивного авторського начала), активним стильовим пошуком, урізноманітненням художніх напрямів і течій, їх складною взаємодією і співіснуванням (реалізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, модернізм).

У цей час на ниві укр.літератури виступали представники кількох поколінь. Продовжували писати Іван Франко, Михайло Старицький, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Іван Карпенко-Карий і поруч з ними на сцену виступає плеяда молодих і видатних письменників: Леся Українка, М.Коцюбинський, О.Кобилянська, В.Стефаник, М.Черемшина, М.Мартович. 

У літературу приходить нова творча генерація, що започатковує нову літературну школу. Виховані на кращих зразках вітчизняної літератури, збагачені европейским художнім досвідом, письменники кінця XIX — початку XX ст. найбільшу увагу приділяють філософському осмисленню становища людини в суспільстві, взаємозв'язку особи і суспільства, одиниці й маси. Посилена увага до внутрішнього світу людини, її духовності зумовила такі визначальні риси, як філософічність, інтелектуалізм, ліризм оповіді. Найбільш відповідними жанрами для втілення нового матеріалу стали інтелектуальна, ідеологічна чи психологічна драма і драматична поема (Леся Українка) та психологічна повість і новела (М. Коцюбинський, Марко Черемшина, В. Стефаник, Лесь Мартович, О. Кобилянська та ін.). Найвищого свого розвитку досягає українська проза, явивши так звану «нову школу» письма.

Письменники ведуть активні пошуки оновлення прози, зближуючи літературу з музикою, живописом, графікою. Захоплення письменників художніми прийомами інших мистецтв позначилося й на жанровому збагаченні прози. Новела як найпопулярніший у цей період епічний вид надзвичайно урізноманітнюється, причому авторські жанрові визначення вказують на близькість літературного твору до музичних (ноктюрн, імпровізація, фантазія, арабеска) чи живописних (етюд, ескіз, шкіц, фрагмент, об-разок, бризки пензля, малюнок, картина, акварель) жанрів. Під пером талановитих новелістів Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Гната Хоткевича кожен з таких підзаголовків ніс важливе ідейно-емоційне навантаження. Взагалі проза початку XX ст. багата авторськими визначеннями жанру. Крім уже названих, трапляються й такі, як «фотографія з натури», «психологічна студія», «психограма», «мініатюра», «новелетка», «настрій», «враження».

2. Світові образи і сюжети в творчості лу

Леся Українка черпала зі скарбниці античної міфології та Книги книг — Біблії, надаючи їм коли узагальненого світового звучання, а коли й виразно національного.  Багата на зазначені поетичні образи і мотиви поетична спадщина Лесі Українки. Вражає поезія із циклу «Осінні співи» «Ніобея», у якій поетеса розкриває страждання матері, що втратила всіх своїх дітей. Монолог Ніобеї (за грецьким міфом, горда своїми численними дітьми, вона посміялася з Латони, яка мала лише двох, за що і була покарана Артемідою та Аполлоном, які вбили всіх дітей Ніобеї) — це потік болю, але не каяття. Згадуючи кожну дитинку, ридає закам'яніла страдниця, прагнучи забуття і смерті, а не вічних мук у вигляді кам'яної статуї: «Мертва ж бо я і тепер, а тільки живі мої сльози...» Не менше насичений стражданнями жінки вірш «Дочка Ієфая», написаний під впливом біблійного переказу про одного із ізраїльських суддів, який за перемогу в бою над ворогом дав слово принести в жертву свою єдину дочку і виконав свою обіцянку. Хоч і покірна волі батька, проситься дівчина востаннє поглянути на сонце, гори, зустрітися з подругами, заспівати прощальну пісню про прекрасне життя:  Поетеса переймається стражданнями кожного свого ліричного героя, розуміє їх, бо й сама приречена була все життя на муки.  Мабуть, найбільше біблійних та античних образів і сюжетів є в драматичному доробку Лесі Українки. Згадати хоча б такі твори, як «Одержима», «Вавілонський полон», «На руїнах», «В катакомбах», «Іфігенія в Тавриді», «Оргія», «Кассандра» тощо. Особливо хочеться зупинитися на двох із них. У драматичній поемі «Одержима» письменниця по-новому осмислює образ Христа. Вона пише про нього як про чоловіка, в якого можна закохатися і віддати життя, але не за вчення, а за саму людину. Міріам дорікає всім тим, хто дозволив розіп'ята Ісуса, не врятував його, в безсиллі кидає вона в натовп прокльони, знаючи, що за це її заб'ють камінням, і гине з іменем коханого на устах:  Надзвичайно цікавим і оригінальним філософським художнім твором, у якому показані трагічні події з історії Троянської війни, є драматична поема «Кассандра», у якій Леся Українка переосмислює роль пророка в суспільстві. Згідно з міфом, Кассандра була проклята богами: її пророцтвам, які завжди здійснювались, ніхто не вірив. Хоч і чує вслід лише прокльони за пророкований жах, але не може Кассандра приховувати правду. І зовсім по-іншому робить Гелен, віщуючи людям те, що вони хочуть почути: «Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть». Леся Українка подала глибоку психологічну характеристику своєї героїні. Драматична поема «Кассандра» стала одним із найкращих філософських творів письменниці, високо оцінених критикою.  Отже, Леся Українка широко використовувала біблійні сюжети та античну міфологію у власній творчості, часто докорінно переосмислюючи певні образи. Такі твори, як «Оргія», «Одержима», «Кассандра» є перлинами української літератури.