Тема 4: злочинність як об'єкт кримінологічного вивчення

1) Природа та сутність злочинності.

В процесі розвитку вчення про злочинність було сформовано 2 напрямки розуміння природи та сутності злочинності як прояву людської активності: 1. Соціальний - на початку виникнення кримінології як науки багато дослідників злочинності пов'язували її з соціальною недосконалістю суспільства, яке б не забезпечувало вирішенню соціальних проблем - тим самим вчиненню злочинів надавалася соціальна ознака. Підтвердженням соціальної сутності злочинності стало запровадження на початку 19 ст. Регулярних статистичних спостережень, що започатковані бельгійським математиком - Альфредом Коте. Ці спостереження виявили фактичну незмінність показників злочинності на певній території протягом тривалого часу, а також зв'язок між вчиненням злочинів та певними соціальними процесами на цій території. Статистичні дослідження виявили соціальні закономірності людської активності в тому числі негативні

2. Біологічний напрямок (кін. 19 ст. - Чарльз Ломброзо - італійський тюремний лікар, психіатр. І Ной, Ж Пінатей, Зігмунд Фрейд, Е Речмен) - на основі масового обстеження в'язнів була виявлена третина осіб, що мали певні антропологічні, фізіологічні, психологічні ознаки, які відрізнали їх від осіб, що не вчиняли злочинів, стали показниками злочинної схильності. Ломброзо зробив висновок, що вчинення злочинів є природним явищем біологічного, генетичного походдження, однак загальну теорію розробити не вдалося, оскільки було встановлено, що біологічні властивості осіб перебувають у взаємозв'язку з іншими з демографічними, географічними, економічними, релігійними, політичними, метеорологічними. На сьогодні жоден з поглядів на природу злочинності не може бути визнаним панівним, так як не може бути відкинутим, оскільки природа феномену злочинності є різнообумовленою, а їх детермінація багаторівневою.

2) Визначення поняття злочинності та її основних рис

Історично засвідчено, що термін "злочинність" з'явився у літературі у др. пол. 19 ст. і вживався у двох значенням: 1 - як відображення загальної кількості злочинів на певній території - статистичний підхід 2 - як визначення загальної сукупності злочинів, що обумовлена певними соціальними умовами загальною організацією суспільства - соціальний підхід

Такі підходи властиві для сучасної західної кримінології. Теоретичне поняття злочинності для неї не характерне. Вживається як робоче поняття для кримінологічних вимірів показників злочинності як сукупності злочинів, а також для вивчення злочинних нахилів соціальних відхилень.

У радянській кримінології склалося інше ставлення до потреби визначення поняття "злочинності" хоча на початку розвитку радянського вчення про злочинність поняття її не дуже цікавило вчених, оскільки вони всю увагу приділяли доведенню відсутності власних соціалістичних детермінант злочинності. Доводилося, що злочинність є перехідним явищем зумовленим експлуатацією, іншими капіталістичними пережитками у свідомості людей, шкідливим впливом буржуазного оточення, іншими пережитками.

Проаналізувати розвиток визначення "злочинність"

На сьогоднішній день є два визначення

Злочинність - негативне, соціально-історичне, мінливе явище, що полягає у вчиненні частиною суспільства вчинків, які заподіюють шкоду іншим членам суспільства або суспільству в цілому, відповідальність за які передбачено кримінально-правовими нормами.

Злочинність -це соціальний феномен суспільного життя у вигляді неприйнятної та небезпечної для суспільства масової відносно-стійкої, різнообумовленої кримінальної активності частини членів суспільства.

Феномен - рідкісне надзвичайне виняткове явище, те що є особливо визначним, дуже рідко трапляється; єдине в своєму роді, взяте в його цілісності, єдності з його сутністю і дане нам у досвіді сприйняття органами чуттів.

Явище - зовнішній вияв сутності предметів, процесів; безпосереднє відбиття речі в почуттєвому сприйнятті; подія факт.

Спільні риси злочинності

1 соціальні злочинності - походження, природа, детермінанти, наслідки, що мають соціальний характер, злочини вчинюються соціальними індивідами, злочинність характеризує патологію суспільства та відображає конфлікт відносин між особою, суспільством та державою.

2 відносна масовість - тільки певна частина населення, яка має певні ознаки суб'єкта злочину

3 історична мінливість - зміна форм та проявів злочинності зі зміною соціально-економічних, культурно-просвітницьких, політико-правових умов життєдіяльності суспільства у різні історичні періоди розвитку

4 правовий характер - перелік злочинів визначається лише кримінальним законом. Криміналізація чи декриміналізація діянь змінює структуру злочинності, може впливати на її рівень

5 суспільна небезпека (негативне, деструктивне) - злочинність як явище заподіює шкоду суспільству, але така шкода не є простою сукупністю наслідків злочину. Суспільно небезпечні наслідки є комплексною шкодою, яка справляє масштабний вплив на суспільство: кримінальна враженість на екон і соц інституцій та вплив на її діяльність; розповсюдження злочинної біології та , зниження активності населення в протидії злочинності та пристосуванні до неї все більшої кількості ф та ю осіб; захист своїх прав та інтересів злочинними засобами при зростаючій впевненності, небезкарності, внаслідок розуміння неефективності діяльності правоохоронних та судових органів

Предметну сутність злочинність представлено 2 формулюваннями: 1 злочинність це сукупність злочинів або система злочинів 2 це кримінальна активність людини, різновид антисоціальної поведінки, відхилення.