90. Поняття місцевого управління і самоврядування.

Місцеве управління – влада нижчого рівня, публічна влада в адмін.-терит. одиницях.

Система влади залежить від амін.-терит. поділу держави: поділ на суб’єктів федерації, чи на адмін.-терит. одиниці. В них створюються органи державної влади або органи місцевого самоврядування. Органи самоврядування – це недержавні.

Вирішення питань державного та місцевого значення, здійснюване місцевими органами виконавчої влади – місцеве самоуправління. !!! Місцеве самоврядування – діяльність населення адмін.-терит. одиниці з вирішення питань місцевого значення. Це не є органи державної влади.

Форми безпосередньої демократії – загальні збори жителів, місцеві референдуми.

Форми представницької демократії – виконавчі органи представників.

Поділ є 2- і 3-ланковий. У невеликих країнах – він 2-ланковий (найнижча ланка: населений пункт, село, селище, місто).

3-ланкова. Низові ланки – громада, комуна ??? приходами, ??? гміна. Друга ланка – район, департамент, область, повіт. Третя ланка – область, провінція, район, графство, воєводство.

91. Основні системи організації публічної влади на місцях.

Є 2 системи організації публічної влади на місцях: англо-саксонська і романо-германська.

За англо-саксонської (Нова Зеландія, Австралія) діють тільки органи місцевого самоврядування на місцях. Державних органів немає взагалі. За романо-герман: існують одні й інші органи. Лише на рівні комунікації немає органів державної влади.

Органи місцевого самоврядування – представницький та виконавчий орган. Представницький обирається всім населенням (муніципальна рада). Цей орган формує свій виконком. Представники діють на громадських засадах, виконком – на постійній основі. Мер – у місті, сільський голова – у селі. Може обиратися самим населенням (широкі повноваження) чи муніципальною радою – слабкий мер. Органи виконавчої влади держави: місцеві адміністрації, префектура, полісаріат.

Компетенція: управління власністю територіальної громади; органи державної влади – управління державною власністю, розробка місцевого бюджету, встановлення податків і зборів.

92. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ - самостійна діяльність населення адміністративно-територіальної одиниці з вирішення питань місцевого значення. М. с здійснюється у формах безпосередньої (місцевий референдум, загальні збори, сходи тощо) і представницької (через виборні органи) демократії. Форми М. с багатоманітні і в різних країнах мають свої особливості. Розрізняють дві основні системи, або моделі, демократичної організації влади на місцях - англосаксонську (англоамериканську) і романогерманську (європейську, континентальну). Англосаксонська система, що склалася у Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та деяких інших країнах, характеризується наявністю М. с. на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу держави, суб'єкта федерації, державно-автономного утворення. Для романогер-манської системи, що склалася в країнах континентальної Європи, характерним є поєднання М. с з місцевим управлінням, здійснюваним державними органами виконавчої влади. За англосаксонської системи для вирішення місцевих питань в адміністративно-територіальних одиницях населенням обирається представницький орган (муніципальна рада). Глава виконавчого органу М. с обирається муніципальною радою зі свого складу або населенням. Ця система не передбачає створення місцевих державних органів виконавчої влади. За романо-германської системи в адміністративно-територіальних одиницях одночасно діють представницький орган М. с, обраний ним виконавчий орган - одноособовий (мер, голова, бургомістр, алькальд) чи колегіальний (виконавчий комітет, джунта, магістрат тощо), який керує підпорядкованою представницькому органу адміністрацією, і місцевий державний орган виконавчої влади (префектура, комісаріат, адміністрація тощо), очолюваний призначуваною центром посадовою особою (префектом, комісаром, головою тощо), уповноваженою здійснювати адміністративний нагляд за діяльністю органів М. с. У низових адміністративно-територіальних одиницях — громадах, комунах (селах, селищах, об'єднаннях кількох сіл, більшості міст) є тільки виборний орган М. с - муніципальна рада та її виконавчий орган (мер), а державного органу виконавчої влади немає. Обсяг компетенції М. с залежить від особливостей системи організації влади на місцях. До найважливіших повноважень органів М. с належать: управління майном, що є комунальною власністю; затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку і контроль за їх виконанням; затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням; встановлення місцевих податків і зборів; утворення, реорганізація та ліквідація комунальних підприємств, установ та організацій і контроль за їх діяльністю тощо. Компетенція органів М. с поширюється передусім на управління комунальним господарством, планування, розташування і будівництво населених пунктів, розвиток системи місцевого транспорту, місцеве дорожнє будівництво, охорону навколишнього середовища, будівництво житла для малозабезпечених верств населення, муніципальних шкіл, лікарень, надання матеріальної допомоги малоімущим, надання дозволів на певні види діяльності, а також на проведення демонстрацій, мітингів тощо. У межах своєї компетенції органи М. с приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території. Органи М. с автономні з питань їхньої компетенції і не підпорядковуються органам державної влади. У разі покладення на органи М. с функцій державного управління їм передаються необхідні матеріальні та фінансові ресурси, і в частині виконання цих функцій вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Органи М. с різних рівнів не підпорядковуються один одному і не становлять єдиної ієрархічної системи. У соціалістичних країнах представницькі органи всіх адміністративно-територіальних одиниць — ради, асамблеї, збори тощо - є органами державної влади. Кожен із них обирає колегіальний орган державного управління в адміністративно-територіальній одиниці — виконавчий комітет, народний уряд тощо. Представницькі органи й виконавчі комітети різного рівня підпорядковуються один одному. Питання М. с регулюються в конституціях у загальному вигляді. Детально правовий статус органів М. с регулюється спеціальними законами, а також прийнятими цими органами хартіями самоврядування, статутами тощо. Основоположні принципи М. с. закріплено в міжнародному документі — Європейській хартії про місцеве самоврядування (1985 p.), де під М. с розуміється «право і реальна здатність територіальних колективів регулювати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення» (п. 1 ст. 3). Демократичний1 за своєю сутністю інститут М. с навіть за наявності демократичних форм організації влади на місцях і відповідних конституційних положень реально є відображенням наявного в країні політичного режиму і може бути досить далеким від демократії. Влада на місцях є менш контрольованою, ніж у центрі, до якої привернута увага всього суспільства й міжнародної громадськості. На місцях не діють такі механізми поділу влади та стримувань і противаг, як на рівні держави, і реально влада може зосереджуватися в руках небагатьох людей або навіть однієї особи. Правові засади М. с закріплено в Конституції України. Згідно з Конституцією України М. с «є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» (ч. 1 ст. 140). М. с здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи М. с: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами М. с, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ч. З, 4 ст. 140). Відповідно до Конституції України систему та гарантії М. с. в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб М. с визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.