87. Основні моделі організації судового конституційного контролю.

Існують дві основні моделі спеціалізованого К.к. – американська і європейська.

При американській моделі К.к. контроль здійснюється судами загальної юрис­дикції, тобто судами, основна мета яких полягає у розгляді кримінальних і цивільних справ. При цьому в одних країнах К.к. здійснюється всіма судами загальної юрисдикції (Аргентина, Данія, Мексика, Норвегія, США, Японія), а в інших – тільки верховним судом як вищою судовою інстанцією (Австралія, Бельгія, Гана, Естонія, Індія, Ірландія, Канада, Філіппіни, Швейцарія, Шрі-Ланка).

При європейській моделі К.к. контроль здійснюється спеціальними кон­ституційними судами (Австрія, Італія, Кіпр, Росія, Туреччина, ФРН) або особливим органом квазісудового характеру (Франція, Марокко, Сенегал, Туніс, Казахстан).

Об'єктами К.к. можуть бути: звичайні закони, поправки до конституції, міжнаро­дні договори, регламенти палат парламенту, нормативні акти органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань.

88. Повноваження органів судового конституційного контролю.

До повноважень органів судового конституційного контролю належать також тлумачення конституції і законів, питання розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами у федеративній державі, вирішення спорів між вищими органами державної влади та інші питання. Головним повноваженням органів К. к. є оцінка законодавчих актів. Перевіряючи відповідність акта конституції, орган К. к. оцінює: зміст акта; форму акта; порядок прийняття акта та його введення в дію; належність акта до компетенції органу, що його видав. К. к. можливий тільки там, де діють писані конституції, положення яких мають вищу юридичну силу щодо інших актів.

89. Класифікація форм судового конституційного контролю.

1) за часом здійснення: а) попередній (здійснюється щодо прийнятих парламентом, але не промульгованих главою держави законів (Польща, Франція, Швеція).

б) наступний (щодо чинних законів (Індія, США, Філіп­піни, ФРН). З

2) за формою: а) абстрактний (здійснюється спеціальним судовим або квазісудовим органом за ініціативою уповноваженого суб'єкта безвідносно до якоїсь конкретної справи);

б) конкретний (здійснюється судами загальної юрисдикції тільки у зв'язку з якоюсь конкретною судовою справою)

3) За обов'язковістю проведення:

а) обов'язковий (відповідни­ми органами на основі приписів конституції і законодавства незалежно від воле­виявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи, наприклад, органічні закони у Франції до їх промульгації президентом);

б) факультативний (тільки з ініціативи тих, хто наділений відповідним правом).

4) За місцем здійснення:

а) внутрішній (проводиться самим ор­ганом, який видав акт);

б) зовнішній (іншим органом).

5) за правовими наслідками:

а) консультативний (не має юридичної сили);

б) постановляючий (є обов'язковим). Найчастіше під К.к. розуміється саме постанов.

6) за змістом: а) формальний (перевіряється дотримання процедурних правил, встановлених для прийняття законів);

б) матеріальний (має справу зі змістом акту і означає перевірку відпо­відності цього змісту положенням конституції).

Рішення органів К.к., як правило, є остаточними і не підлягають оскарженню.

Рішення органів К.к. щодо конституційності законодавчих актів можуть бути скасовані за результатами голосування в парламенті кваліфікованою більшістю голосів (Польща, Румунія).

Суб'єктами права ініціювання К.к. є органи державної влади і посадові особи, у деяких випадках це право належить також органам місцевого самовря­дування. (Ініціаторами розгляду справи в органі К.к. можуть бути певна частина депутатів парламенту, а також громадяни у разі порушення їх конституційних прав).

Природа К.к. полягає в тому, що, оцінюючи конституційність законів, суди тлумачать конституцію. Орган К.к. може визнати таким, що суперечить конституції, або увесь закон, або його частину. Відповідні норми втрачають свою юридичну силу і перестають застосовуватися судами та іншими державними органами.