85. Конституційні принципи організації судової влади.

Судова влада (далі с.в.)– сукупність повноважень із розгляду і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій судових справ.

Особливості с.в.:

а) децентралізований характер (відсутність ієрархії в системі с.в., немає підпорядкування одних судів іншим);

б) неполітичний характер (політичні чинники не впливають на формування і функціонування с.в.);

в) джерело сили с.в. – повага суспільства та інших органів влади до закону та суду; (джерелом сили для законодавч. влади є волевиявлення виборців; для виконавч. влади – адміністративні, силові, фінансові ресурси).

Принципи організації:

1. здійснення правосуддя судами (недопустиме делегування повноважень суду іншим);

2. тільки законовстановленими судами (заборона створення надзвичайних судів);

3. поширення юрисдикції судів на всі правовідносини у державі;

4. Самостійність судів і незалежність суддів:

-- особливий порядок зміни суддів;

-- недоторканість (не можуть затримати чи заарештувати без згоди парламенту);

-- незмінюваність (безстрокове, до певного віку, призначення, крім суддів Конст. Суду чи особливостей с.в. в різних країнах; не може бути членом пол. партії);

-- суддів в основному призначають, інколи обирають – і вони не залежать від інших інстанцій);

-- принцип несумісності (не може займати інших посад, мати представницький мандат, але дозволена творча та наукова діяльність);

5. безпосередня участь народу у здійсненні правосуддя (про суд присяжних, суд народних засідателів);

85. Конституційні принципи функціонування судової влади.

Судова влада (далі с.в.)– сукупність повноважень із розгляду і вирішення на основі права кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій судових справ.

Правосуддя – форма державної діяльності, яка полягає у розгляді і вирішенні судами на основі права віднесених до їх компетенції справ.

Судочинство – розгляд справ на основі законів.

Принципи судочинства:

1. законність – повноваження суддів у межах та порядку, встановлених Констит. та законами;

2. незворотність дії законів;

3. забезпечення права на судовий захист;

4. рівність усіх учасників процесу перед законом і судом;

5. призумція !!!невинуватості

6. змагальність сторін;

7. гласність процесу;

8. державна мова судочинства;

9. забезпечення оскарження рішення суду;

10. обов’язковість рішення суду.

86. Поняття конституційного контролю та система його органів.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ(нагляд) — перевірка на відповідність конституції актів і дій органів політичної влади та громадських об'єднань, що здійснюють політичні функції або створені для участі у здійсненні політичної влади. Є спеціалізовані і неспеціалізовані органи К. к. Неспеціалізованими органами К. к. є глава держави, парламент, уряд, парламентський уповноважений з прав людини та ін. Спеціалізований К. к. — це захист конституції юридичними засобами. Відомо дві основні моделі спеціалізованого К. к. — американська і європейська. За американської моделі К. к. здійснюється судами загальної юрисдикції, тобто судами, що розглядають і вирішують кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні та інші справи. При цьому в одних країнах (Аргентині, Данії, Мексиці, Норвегії, США, Японії) К. к. здійснюється усіма судами загальної юрисдикції, а в інших (Австралії, Бельгії, Гані, Естонії, Індії, Ірландії, Канаді, Швейцарії, Шрі-Ланці, на Філіппінах) — тільки верховним судом як найвищою судовою інстанцією. За європейської моделі К. к. здійснюється спеціальними конституційними судами (Австрія, Іспанія, Італія, Кіпр, Росія, Туреччина, ФРН) або особливим органом квазісудового характеру (Франція, Марокко, Сенегал, Туніс, Казахстан). Об'єктами К. к. можуть бути зміни й доповнення до конституції, конституційні, органічні і звичайні закони, міжнародні договори, регламенти палат парламенту, нормативно-правові акти глави держави, уряду та інших органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань. До повноважень органів судового конституційного контролю належать також тлумачення конституції і законів, питання розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами у федеративній державі, вирішення спорів між вищими органами державної влади та інші питання. Головним повноваженням органів К. к. є оцінка законодавчих актів. Перевіряючи відповідність акта конституції, орган К. к. оцінює: зміст акта; форму акта; порядок прийняття акта та його введення в дію; належність акта до компетенції органу, що його видав. К. к. можливий тільки там, де діють писані конституції, положення яких мають вищу юридичну силу щодо інших актів. Багатоманітні форми К. к. класифікуються за різними ознаками. За часом здійснення К. к. може бути попереднім і наступним. Попередній К. к. здійснюється щодо прийнятих парламентом, але не промульгова-них главою держави законів (Румунія, Польща, Угорщина, Фінляндія, Франція, Швеція). Наступний К. к. здійснюється стосовно чинних законів (Індія, США, Філіппіни, ФРН). За формою К. к. може бути абстрактним і конкретним. Абстрактний К. к. здійснюється спеціальним судовим або квазісудовим органом за ініціативи уповноваженого суб'єкта безвідносно до якоїсь конкретної справи. Конкретний, або інцидентний, К. к. зазвичай здійснюється судами загальної юрисдикції тільки у зв'язку з якоюсь конкретною судовою справою (інцидентом). За обов'язковістю проведення розрізняють обов'язковий і факультативний К. к. Обов'язковий К. к. здійснюється уповноваженими органами на основі приписів конституції і законодавства незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи. Обов'язковому К. к. підлягають проекти змін і доповнень до конституції, у деяких країнах — певні види законів (наприклад, органічні закони у Франції до їх промульгації президентом). Факультативний К. к. здійснюється тільки з ініціативи тих, хто наділений правом ініціювання К. к. За місцем здійснення К. к. може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній контроль здійснюється органом, що видав акт, зовнішній — іншим органом. За правовими наслідками К. к. може бути консультативним і постановляючим. Рішення в порядку консультативного К. к. не має юридичної сили. Рішення, прийняте в порядку постановляючого К. к., є обов'язковим. Найчастіше під К. к. розуміють саме постановляючий контроль. За змістом К. к. буває формальним і матеріальним. За формального К. к. перевіряється дотримання процедурних правил, установлених для прийняття актів. Матеріальний К. к. стосується змісту акта і означає перевірку його відповідності конституції. За часом дії розрізняють дві форми К. к. Перша форма (ex tune) означає, що рішення про визнання неконституційності має зворотну силу, і норма чи акт, оголошені неконституційними, вважаються недійсними з моменту їх видання або з моменту набуття чинності конституційної норми, якій вони стали суперечити. Друга форма (ex nunc) означає, що рішення про неконституційність має юридичну силу тільки на майбутнє, а всі попередні наслідки дії неконституційної норми або неконституційного акта залишаються в силі. Природа К. к. полягає в тому, що, оцінюючи конституційність законів та інших актів, суди тлумачать конституцію. Орган К. к. може визнати таким, що суперечить конституції, або увесь закон, або його частину. Відповідні норми втрачають юридичну силу і перестають застосовуватися судами та іншими державними органами. Рішення органів К. к., як правило, є остаточними і не підлягають оскарженню. Практично вони мають таку саму юридичну силу, що й конституція, на основі якої ці рішення ухвалені. У Румунії рішення органу К. к. щодо конституційності закону може бути скасоване за результатами голосування в обох палатах парламенту кваліфікованою більшістю голосів. Суб'єктами права ініціювання К. к. є вищі органи державної влади та посадові особи, які їх представляють, у деяких випадках це право належить також органам місцевого самоврядування. Ініціаторами розгляду справи в органі К. к. можуть бути певна частина депутатів парламенту, а також громадяни у разі порушення їх конституційних прав.