82. Система судової влади.

Основними елементами системи судової влади є суди.

Суд – орган держави, який здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та інших категорій справ.

В залежності від категорій справ розрізняють юрисдикцію судів.

Юрисдикція суду – предметна та просторова діяльність суду.

Розрізняють суди:

І. Конституційної юрисдикції (конституційні справи – тлумачення конституції);

ІІ. Загальної юрисдикції (всі інші справи):

• загальні (кримінальні і цивільні справи);

• спеціалізовані (адміністративні – розглядають справи між органами державної влади і громадянами, господарські, військові, трудові, сімейні, ювенальні суди).

Суди поділяються на:

• звичайні;

• надзвичайні (створюються за певних надзвичайних умов), створення яких заборонене конституціями більшості демократичних країн.

За інстанційністю суди поділяються на:

• суди першої інстанції;

• суди апеляційні;

• суди касаційні;

За територіальною ознакою суди поділяються на:

• місцеві суди;

• окружні суди;

• верховні суди (вищі суди відповідних спеціалізованих судів);

Мирові суди – первинна ланка судів загальної компетенції.

До системи судової влади входять органи досудового слідства (досудове розслідування):

• Прокуратура;

• Судова поліція (діє при судах і підкоряється судам).

83. Формування суддівського корпусу та конституційні принципи статусу суддів.

СУД — орган держави, який здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, адміністративних, конституційних та деяких інших категорій справ. С є органами судової влади — однієї з трьох гілок державної влади поряд із законодавчою і виконавчою владою. У демократичних державах правосуддя здійснюється виключно судами. Делегування функцій С, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Забороняється створення надзвичайних та особливих С. Юрисдикція С. поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. С. поділяються на С. загальної юрисдикції і С. конституційної юрисдикції. С. загальної юрисдикції, своєю чергою, поділяються на загальні і спеціалізовані. Загальні С. розглядають і вирі- шують кримінальні і цивільні справи. Спеціалізованими С. є адміністративні, господарські, фінансові та інші С. Порядок утворення і ліквідації С, формування суддівського корпусу встановлюється законами і в різних країнах має свої особливості. С. загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються зазвичай главою держави. Судді С. загальної юрисдикції, як правило, призначаються главою держави або обираються парламентом безстроково, рідше — обираються населенням безстроково або на певний термін. Склад конституційних С, а також верховних С. у разі виконання останніми функції конституційного контролю формується за участі різних гілок державної влади. За інстанціями С. поділяються на місцеві (С. першої інстанції), апеляційні, касаційні і наглядові. С. здійснюють правосуддя у встановленому законом процесуальному порядку. Розгляд справ у С. провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Судові рішення ухвалюються С. іменем держави і є обов'язковими до виконання на всійї її території.. До конст. принципів належать (Баглай):

-- призначуваність (акт призначення – серйозна, юридично регламентована процедура професійного відбору, якій до цього передує спец. проф. підготовка і строгі правила проходження стадій суддівської кар’єри). У багатьох країнах призначення суддів належить до компетенції президента (Австрія, Франція; у США –федеральні судді – за згодою сенату). Під час процедури призначення існує роль Вищих рад магістратури та інших органів судового самоуправління (Всепольська Судова Рада подає президенту кандидатури ).

-- незмінюваність (безстрокове, пожиттєве призначення ( до настання певного віку), крім суддів Конст. Суду. Наприклад – в Грузії, Японії судді призначаються на 10 років). Повноваження судді можуть бути припиненими у разі незадовільного фізичного стану, скоєння злочину, серйозного дисциплінарного проступку чи грубого порушення етичних та моральних норм.

-- незалежність суддів – це найбільш поширений конст. принцип. (“Суддя підкорюється лише закону”. При здійсненні судочинства суддя керується лише нормами закону, і ніхто не може давати йому вказівки, здійснювати прямий чи опосередкований тиск. Суддя не повинен давати б-яких пояснень з приводу справ, які він розглядає. Втручання в діяльність судді зумовлює відповідальність в т.ч. і кримінальну. (Ніхто без згоди судді, крім зазначених вище випадків, не може усунути його від виконання ним своїх повноважень, звільнити, чи перевести на іншу посаду (якщо це не визначено в законі).

-- недоторканість (суддя не може піддаватися обшуку, допиту, бути затриманим чи заарештованим, притягнений до слідства чи суду, крім як у порядку особливої складної процедури (наприклад за участю парламенту);

-- принцип несумісності (випливає із логічного принципу поділу влади; не може займати інших державних чи громадських посад, мати представницький мандат, але дозволена творча та наукова діяльність).