80. Компетенція урядів.

Компетенция. Можно констатировать, что в большинстве конституций компетенция правительства очерчивается самым общим образом. Это дает основание считать, что компетенция правительства, осуществляющего текущее управление страной, охватывает любые вопросы государственной жизни, поскольку они не отнесены к ведению других государственных органов. Конституция может определять компетенцию правительства как такового, но может и выводить ее из компетенции главы правительства. В государствах с парламентарной формой правления правительство на практике осуществляет всю или в подавляющей части компетенцию главы государства, имея подчас и собственные конституционные функции и полномочия. Конечно, нечеткое определение полномочий правительства открывает путь для их необоснованного расширения в практике правительственной деятельности, но с другой стороны, в демократических странах существуют конституционные институты (прежде всего административная юстиция), позволяющие удерживать правительственную активность в законных рамках.

Для «социалистических» конституций, как и для ряда демократических, характерно более подробное регулирование компетенции правительств (часто, однако, в виде каталога функций, а не полномочий), и эту традицию унаследовали некоторые пост - «социалистические» конституции.

Естественно, что в федеративных государствах, а также децентрализованных унитарных (Испания, Италия) компетенция правительства укладывается в рамки общегосударственной (федеральной) компетенции.

субделегация — передача регулятивных полномочий отдельным ведомствам, хотя иногда она бывает запрещена.

Сфера внешней политики остается в решающей мере доменом правительства (в президентских и многих смешанных республиках — главы государства). В этой сфере огромное место принадлежит конфиденциальным отношениям между государствами, которые уже в силу этого их характера, как правило, не становятся достоянием ни парламента, ни общественности.

При авторитарных и тоталитарных режимах правительство представляет собой административный инструмент, с помощью которого глава государства или диктатор, не занимающий государственной должности, руководит всей государственной машиной. Ему часто передаются законодательные полномочия.

81. Сутність і функції судової влади.

СУДОВА ВЛАДА — відповідно до теорії поділу влади одна з трьох самостійних і незалежних гілок державної влади (поряд із законодавчою і виконавчою), яка є сукупністю повноважень зі здійснення правосуддя. Конституційно-правовий інститут С. в. становить сукупність норм, що закріплюють систему суб'єктів правосуддя та їх повноваження. Суб'єктами правосуддя є суди. Здійснення правосуддя, тобто розгляд і вирішення на основі права кримінальних, цивіль- них, адміністративних та інших категорій справ, є головним повноваженням судів. До інших повноважень судів належать: нормотвор-чість (створення судових прецедентів судами в країнах з англосаксонською моделлю правових систем); тлумачення конституції і законів (здійснюється конституційними судами або судами загальної юрисдикції); здійснення контролю за діями правоохоронних органів (наприклад, перевірка законності арешту або затримання); встановлення юридичних фактів та ін. Ці повноваження судів є допоміжними. Крім судів, системою С. в. охоплюються деякі інші види державних органів та установ, які обслуговують С. в. До них належать органи попереднього слідства, органи прокуратури та адвокатура. В одних країнах такі органи діють безпосередньо при судах, в інших існують окремо від судів, підтримуючи з ними функціональний зв'язок. Деякі функції С. в. виконуються парламентами (вирішення питання про притягнення до судової відповідальності вищих посадових осіб держави за вчинені ними злочини в порядку імпічменту; Палата Лордів парламенту Великої Британії є найвищою апеляційною інстанцією в державі) та квазісудо-вими органами конституційного контролю (наприклад, Конституційною Радою у Франції). Соціальна роль С. в. в демократичному суспільстві полягає в тому, щоб у різних юридичних конфліктах забезпечувати панування права, вираженого в конституціях та інших законах, а також у прирівнених до закону або в підзаконних актах високого рівня — указах, декретах, постановах тощо. С. в. покликана вирішува- 506 ти конфлікти не тільки між фізичними та юридичними особами, а й між ними і державою. При цьому йдеться не тільки про захист держави від особи (правопорушника), а й про захист особи від держави, якщо визнане державою право є на стороні особи. Від інших видів державної влади С в. відрізняється низкою особливостей. До них належить передусім її децентралізований і не-політичний характер. Якщо законодавча і виконавча влада покладаються конституціями на один-два вищих органи держави, то С. в. покладена на всю сукупність судових органів — від найнижчих до найвищих за відсутності відносин підпорядкування між ними. Кожний судовий орган, а не лише верховний суд, є носієм С. в. і вирішує конкретні справи самостійно, керуючись тільки законом і правосвідомістю. Якщо законодавча і виконавча гілки влади постійно перебувають під безпосереднім впливом політичних сил, то С. в. має бути цілковито деполітизованою. У протилежному разі вона не може бути безпристрасною, і при розгляді й вирішенні справ суди керуватимуться не правом, а політичною доцільністю, як це відбувається за авторитарних і тоталітарних політичних режимів. У демократичних державах судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Ще однією особливістю С в. є джерело її сили. С в. не спирається на волевиявлення виборців, як законодавча влада, не має у своєму розпорядженні матеріальних, фінансових і силових ресурсів, як влада виконавча. Джерелом сили С. в. є повага суспільства і громадян до закону й до суду як його справедливого користувача і професійного тлумача. Можливість для будь-якої фізичної чи юридичної особи захистити свої права шляхом звернення до суду є однією з найважливіших ознак правової демократичної держави та показником ефективності С. в. Обсяг конституційного регулювання С. в. є різним. Про С. в. йдеться, зокрема, в конституційних положеннях про поділ державної влади, правосуддя, судовий конституційний контроль