65. Парламентські фракції, їх формування та внутрішня організація.

Парламентські фракції (групи, клуби) утворюються за принципом належності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, репрезентованої у представницькому органі

Фракції можуть бути – за територією, спільною професією, політикою, змішані.

Фракції створюють робочі групи, які вирішують питання законопроектів і т.д.

Фракції беруть участь у формуванні інших парла­ментських структур постійних і спеціальних комісій (комітетів), а та­кож керівних органів палат

для створення фракцій у нижніх палатах парламентів встанов­лено таку кількість депутатів: Бельгія — 3, Австрія та Швейцарія — 5, Італія і Франція — 20, Росія — 35

У Великобританії опозиція створює тіньові кабінети.

У розвинутих парламентських системах існують секретарі, організатори діяльності фракцій.

Важливою посадою в діяльності парламентів є спікер. (стежить за дотриманням регламенту, керує парламентськими дебата­ми, організовує виконання внутрішньо-парламентських рішень тощо)

У більшості країн керівну роботу в палатах парламентів здійсню­ють виборні колегіальні органи (бюро, президія, правління тощо). адміністративно-допоміжних служби - бібліотеки і т.д.

64. Комісії (комітети) як елементи структури парламентів.

ПАРЛАМЕНТСЬКІ КОМІСІЇ (комітети) — найважливіші елементи структури парламенту, головною функцією яких є попередній розгляд законопроектів, проектів резолюцій та інших актів, що приймаються парламентом. В англомовних та деяких інших країнах такі елементи структури парламенту називаються комітетами. Іноді в парламенті утворюються і комітети, і комісії, що певним чином між собою різняться. П. к. утворюються в кожній із палат парламенту. Обома палатами спільно можуть утворюватися об'єднані П. к., наприклад узгод-жувальна (див. Узгоджувальна комісія). П. к. формуються різними способами. В одних країнах (Італії, США, Франції, ФРН) вони обираються, в інших (Індії, Нідерландах, Японії) їх членів призначає голова палати з урахуванням пропозицій парламентських фракцій. У Норвегії, Фінляндії, а також у Великій Британії та в більшості інших англомовних країн склад П. к. визначає спеціальна відбіркова комісія палати. За будь-якого способу формування П. к. їх склад відбиває співвідношення у парламенті партійно-політичних сил. Залежно від строку повноважень та обсягу компетенції П. к. поділяються на постійні і тимчасові. Постійні П. к. утворюються зазвичай на увесь строк повноважень парламенту, іноді — тільки на період сесії. Постійні П. к. перелічуються, як правило, в регламентах парламентів (палат) і мають галузевий характер, їх система певною мірою відповідає системі міністерств, діяльність яких підконтрольна комісіям. Створюються, наприклад, П. к. з питань промислової, аграрної, соціальної політики, транспорту, освіти, охорони здоров'я тощо. Обов'язковими є постійні П. к. у закордонних справах, з питань фінансів і бюджету, оборони і безпеки, організації роботи самого парламенту — процедури, регламенту, парламентської етики. П. к. очолює її голова, в якого є один або кілька заступників. Голова постійної П. к. може обиратися всією палатою (Італія, Франція) або тільки членами П. к. (Австралія, Ірландія). У США всі постійні комітети очолюють представники партії, що має більшість місць у палаті, в інших країнах посади голів П. к. розподіляються за домовленістю між фракціями. Законодавство деяких країн закріплює певні постійні П. к. за опозицією (зазвичай це комісії з питань регламенту і парламентської етики, свободи слова та інформації, іноді — і з питань бюджету). У постійних П. к. можуть утворюватися спеціалізовані підкомісії (підкомітети). Іноді підкомісії створюються для розгляду окремих законопроектів. Тимчасові П. к. — спеціальні і слідчі — створюються для вивчення якого-небудь конкретного питання або розробки одного законопроекту, після чого їх діяльність припиняється. Найважливішою функцією постійних П. к. є попередній розгляд законопроектів. У багатьох країнах П. к. наділені досить широкими повноваженнями щодо законопроекту, який надійшов на їх розгляд. Представник П. к. виступає зі співдоповіддю в ході обговорення законопроекту на пленарному засіданні, від позиції комісії у кінцевому підсумку залежить доля законопроекту. Паїати нерідко майже автоматично затверджують пропозиції П. к. У багатьох країнах висновок П. к. щодо законопроекту є остаточним і не підлягає оскарженню. Конституції деяких держав наділили П. к. правом приймати в деяких випадках закони замість палат (Бразилія, Греція, Іспанія, Італія). Це право не поширюється на найважливіші закони — конституційні, органічні, фінансові тощо. Нерідко постійні П. к. здійснюють функції зв'язку з міністерствами і контролю за їх діяльністю. П. к. на своїх засіданнях обговорюють інформацію міністрів зі своєї галузі, але міністри не несуть відповідальності перед ними. П. к. не приймають обов'язкових для уряду і його членів рішень. Повноваження, порядок утворення і діяльності П. к. визначаються регламентом парламенту (палати), спеціальним положенням про П. к. Окремі норми про П. к. можуть міститися в конституціях і конституційних законах. Кількість постійних П. к., зафіксована в конституціях або в парламентських регламентах, у парламентах помітно різниться: від шести у кожній із палат парламенту Франції до 24 у нижній палаті парламенту ФРН. У деяких країнах постійні П. к. створюються в такій кількості, яку сам парламент і партійна більшість, що його контролює, вважають за доцільну.