56. Основні системи обрання і підстави припинення повноважень президента.

Президент в республіці завжди обирається

Три способи заміщення поста президента

1) у республіці президентських і змішаних президенти обираються шляхом загальних і прямих виборів за мажоритарною системою абсол. більшості Виняток США: президент вибори не є прямими. Громадяни голосують не за президента а за вибірників. У цей час переобираються склад ниж та верх палати.538 вибірників обираються. Вони збираються в столицях штатів, голосують за кандидата в президенти – 270 голосів необхідно для обрання президента якщо голоси розділити порівно, то президент обирається в сенаті

2)в парламентській республіці президент обирається парламентом або створенк на його основі колегію. Президент обирається за мажоритарною системою кваліфікованої більшості, не менше 2!3. Якщо президент не набирає більшості голосів, то ця кваліфікоавнв більщість зменшується. Якщо парлмент не обирає президента, то він саморозспускається, а новообраний обирає абсолютною більщістью голосів.

У деяких країнах, які мають фед устрій президент обирається колегією, яка формується зі складу парламенту. До складу колегії входять представники субьектів федерецій. До кандитата у президенти висока низка вимог: - ценз громадягства – віковий ценз – ценз осілості – володіння державною мовою. Строк обрання президента: від 3-х до 7 років. В одних країнах президент може обиратися лише на 1 строк. (Мексика, Туреччина)В інших країнах президент може бутиобраний лише на 2 строки, а вдеяких не більше 2 підряд. Пост президента стає вакантним: імпічмент президента – за станом здоровья виявився недієздатним – в разі смерті

Заміщюеться пост президента віце президент до позачергових виборів. Якщо його немає то це робить глава верхньої, нижної палати, уряду.

60. Поняття парламенту і парламентаризму.

Парламенти є загальнонаціональними колегіальними представниць­кими органами державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом) і, на відміну від інших загальнонаціональних колегіальних представницьких органів — так званих установчих зборів (конституційних конвентів, асамблей), — діють на постійній основі.

Парламенти — це виборні і колегіальні органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження у сфері законотворчості. В унітарних державах парламен­ти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях — також і на рівні їхніх суб'єктів

Парламентаризм — це система взаємодії держави і суспільства, для якої характерними є визнання провідної або особливої і досить істотної ролі у здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального колегіального постійно діючого представницького органу.

Тенденції розвитку парламентів:

- Зміщення акцентів у взаємовідносинах вищих органів на користь посилення ролі уряду і зміцнення його повноважень за рахунок парла­менту

- В багатьох країнах парламент уособлює укорінення національної традиції

61. Порядок формування парламентів.

Істотне значення в характеристиці побудови парламентів має порядок формування палат.

Нижні палати двопалатних парламентів, як і однопа­латні парламенти - пря­мих виборів.

Верхні палати:

• прямі вибори, (часто більш високий віковий ценз, використанням інших виборчих сис­тем). Іспанія, Італія, Польща.

• Прямі вибори в федерації - Від кожного суб'єкта обирається рівна кількість депутатів (США 2 сенатори від кожного штату).

• Непрямі - (Франція: Сенаторів обирають спеціальні колегії, що утворюються в департамен­тах — одиницях адміністративно-територіального поділу.)

Строк повноважень (так званий строк легіслатури) членів верхніх палат нерідко більш тривалий.

Склад верхніх палат частково оновлюється. У США і Чехії кожні два роки обирається третина членів сенату, у Франції це відбувається кожні три роки. Такий порядок має на меті забезпечити спадковість у роботі представницького органу.

Так, в Ірландії на строк повноважень верхньої палати прем'єр-міністр може призначити одинадцять сенаторів, які мають ті самі права, що і їхні обрані колеги. Як правило, у такий спосіб до парламенту про­водяться ті керівники правлячої партії, які не були обрані в нижню па­лату. В Італії і Хорватії до обраного складу верхньої палати президент мо­же ввести ще п'ять сенаторів. Він призначає (в Італії — довічно) тих гро­мадян, які уславили батьківщину видатними заслугами в різних сферах суспільного життя. Членами верхніх палат парламентів у цих країнах за власним правом і довічно є колишні президенти.

Норвегія: Представницький орган фор­мується як єдина колегія на основі загальних виборів. Але після його об­рання самі депутати вирішують шляхом голосування, хто з них буде засідати в одній палаті, а хто — в другій. Конституція встановлює про­порцію між чисельністю складу палат. Усі депутати парламенту Норвегії обираються на чотири роки.

Існує певна закономірність: чим ближчий спосіб формування верхніх палат до прямого волевиявлення народу, тим ширше коло їхніх повноважень, тим ближче вони до обсягу компетенції нижніх палат.