53. Особливості конституційного статусу глав держав.

глава держави — особа, яка займає фор­мально вище місце в структурі дер­жавних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. З іншого бо­ку, глава держави розглядається як один з вищих органів держави.

Юри­дичний статус і політичне значення сучасного глави держави залежать від форми державного правління, прийня­тої в тій чи іншій країні.

Статус монарха характери­зується насамперед тим, що він влада­рює за власним правом. Його влада є непохідною від волевиявлення яко­гось іншого державного органу або ви­борчого корпусу, що притаманне рес­публікам. У конституціях більшості монархій містяться положення про те, що монарх не несе політичної відповідальності за свої дії як глави держави або як формального глави виконавчої влади.

Особливістю конституційного статусу монарха є наслідування його влади представниками правлячої династії. Порядок престолонаслідування, як правило, визначається конституціями.

До особливостей конституційного статусу монарха слід також віднести наявність у нього спеціальних особових прав, пільг і привілеїв, зокрема права на титул.

Одним з особових прав монарха є право на державне утримання за рахунок так званого цивільного листа — особливої статті у державному бюджеті, де визначені кошти на утримання монарха, а також звичайно його найближчих родичів та двору.

Однією з особливостей статусу монарха є те, що в конституціях дея­ких держав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви.

На відміну від монарха, главу держави в республіці — президента — обирають. Порядок обрання президента залежить від прий­нятої форми державного правління. У президентських республіках і країнах із змішаною республіканською формою правління главу держави обирають шляхом проведення загальних виборів, які звичайно мають прямий харак­тер, хоча трапляються і винятки.

У парламентарних республіках глава держави обирається шляхом проведення непрямих виборів, які звичайно мають багатоступінчастий ха­рактер.

Конституції багатьох держав встановлюють обмеження на переоб­рання президентів.

До особливостей конституційного статусу глави держави в деяких парламентарних республіках і республіках із змішаною формою правління віднесене те, що тут утворюються спеціальні органи, які по­кликані сприяти реалізації президентами своїх повноважень: державна рада — в Ірландії і Португалії, рада республіки — в Греції. В діяльності таких органів певною мірою долається дуалізм виконавчої влади, роз­поділеної між президентом і урядом.

54.Конституційний статус глави держави у країнах з монархічною формою правління.

Статус монарха характеризується насамперед тим, що він владарює за власним правом. Його влада є непохідною від волевиявлення якогось іншого державного органу або виборчого корпусу, що притаманне республікам. У конституціях більшості монархій містяться положення про те, що монарх не несе політичної відповідальності за свої дії як глави держави або як формального глави виконавчої влади. Вважається, що він діє за порадою своїх міністрів, які і несуть відповідальність. Механізм таких взаємовідносин глави держави і уряду забезпечується вимогою контрасигнування актів монарха главою або членами уряду. Водночас проголошується недоторканність особи монарха, яка насамперед означає, що він не може бути звинувачений у порушенні норм права і є непідсудним. Недоторканність монарха знаходить вияв і в тому, що посягання на його особу звичайно відносять до тяжких злочинів. Так, у Великобританії такі посягання кваліфікуються як державна зрада. Все це відбиває сучасне сприйняття феодального принципу, за яким «монарх не може бути неправий, і його дії не можуть бути неправомірними».

Особливістю конституційного статусу монарха є наслідування його влади представниками правлячої династії. Порядок престолонаслідуван-ня, як правило, визначається конституціями. В розвинутих країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийняті три cистеми престолонаслідування: салічна (Бельгія, Норвегія, Японія), кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія, Швеція) та австрійська (Нідерланди).

За салічною системою наслідування престолу здійснюється тільки чоловіками за правом первородства. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоч визнає право наслідування престолу і за жінками. Австрійська ж система зумовлює наявність такого права у жінок лише в тому випадку, коли відсутні законні претенденти на престол чоловічої статі. Питання пре-столонаслідування лише здаються малозначущими. Від їх вирішення може залежати політична доля самої монархії. Історія знає випадки виникнення кризових і навіть конфліктних ситуацій у суспільстві через вакантність престолу монарха.

Вакантність престолу, незалежно від її причин, завжди має певні юридичні наслідки. Одним з таких наслідків може бути встановлення регентства, тобто тимчасового правління іншої особи або групи осіб (регентська рада) замість монарха. Конституції багатьох парламентарних мо­нархій регламентують порядок встановлення регентства та його здійснення. Регентство може бути встановлене і за умов тимчасової недієздатності монарха, його малолітства та в деяких інших випадках. Іноді воно виконує роль гнучкого політичного інституту.

Конституції більшості парламентарних монархій відносять вирішення питання про заміщення вакантного престолу монарха за умов відсутності законних спадкоємців до компетенції парламентів. Усунути монарха з престолу юридичними засобами практично неможливо, але його можна примусити зректися престолу. Новітня історія знає також немало випадків, коли монарха усували з престолу за наслідками кардинальної зміни політичної системи і державного ладу (Болгарія, Греція, Італія, Румунія тощо).

До особливостей конституційного статусу монарха слід також віднести наявність у нього спеціальних особових прав, пільг і привілеїв, зокрема права на титул. Прийняті такі титули монархів, як імператор, король, великий герцог, князь, султан, емір тощо, до яких звичайно до­дають різні почесні іменування монарха, назви територіальних володінь та в яких вказують на династичні зв'язки. В наші дні значення монаршого титулу в розвинутих країнах суто формальне.

Одним з особових прав монарха є право на державне утримання за рахунок так званого цивільного листа — особливої статті у державному бюджеті, де визначені кошти на утримання монарха, а також звичайно його найближчих родичів та двору. Передбачає цивільний лист і деякі інші витрати, пов'язані з інститутом монархії. За своєю природою він не стосується майна, що є у власності монарха та його сім'ї.

Однією з особливостей статусу монарха є те, що в конституціях деяких держав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Великобританія, Данія, Норвегія, Швеція). Аналогічні положення можна знайти в конституціях, прийнятих у так званих мусульманських країнах, форма правління яких визначається як дуалістична монархія (Бахрейн, Йорданія, Катар, Кувейт, Марокко). Цієї умови додержуються і в абсолютних монархіях, де не існує конституцій (Оман, Саудівська Аравія). Нерідко монархи проголошуються духовними лідерами на теренах своїх країн.