44. Зв'язок форми правління і особливості поділу державної влади

ПОДІЛ ВЛАДИ — система організації і функціонування державної влади, в якій функції законодавчої, виконавчої і судової ыади здійснюються різними державними органами. Ідея П. в. як самостійне вчення була обгрунтована в середині XVIII ст. французьким мислителем Ш.-Л. Монтеск'є (див. Поділу влади теорія). Головна мета П. в. полягає в тому, щоб уникнути зосередження влади в одних руках і зловживання нею. Необхідно, щоб органи законодавчої, виконавчої і судової гілок влади могли взаємно стримувати один одного. Принцип П. в. уперше і найбільш послідовно було втілено в Конституції США 1787 p., де три гілки влади не тільки розділені, а й контролюють одна одну через систему стримувань і противаг (див. Стримувань і противаг система). Жодна гілка влади не має ні формального, ні фактичного верховенства над іншими. П. в., що характеризується формальною ізольованістю кожної з гілок влади і відсутністю між ними тісних функціональних відносин, визначається як жорсткий. Найповніше він виявляється у президентській республіці. За парламентарних форм правління, що грунтуються на принципі формального верховенства парламенту в системі вищих органів держави, П. в. є гнучким — він передбачає тісну взаємодію законодавчої і виконавчої гілок влади і функціонально відбувається всередині парламенту між урядовою парламентською більшістю та опозицією. Відокремленість судової гілки в системі П. в. виявляється передусім у принципі незалежності судів і суддів і підпорядкування їх лише конституції і законам. П. в. є необхідною умовою демократичного функціонування державної влади. Принцип П. в. у тій чи тій формі закріплено в конституціях усіх демократичних держав. Комуністична політико-пра-вова теорія заперечує П. в., протиставляючи йому принцип єдності влади (див. Єдність державної влади). П. в. є лише одним із багатьох елементів механізму демократичного здійснення державної влади і сам по собі не гарантує демократії. За незбалансованості повноважень органів, які представляють різні гілки влади, жорсткий П. в. може спричинити їх протистояння, що вкрай негативно відбивається на ефективності влади. Принцип П. в. закріплено в Конституції України (ст. 6). П. в. потрібно відрізняти від розподілу влади як роззосередження повноважень із здійснення публічної влади в суспільстві між різними її суб'єктами — органами держави, органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, громадянами (виборцями) тощо. Розподіл влади (повноважень) здійснюється і в межах кожної з гілок влади між різними її органами. Так, повноваження законодавчої влади розподіляються між загальнонаціональним парламентом і парламентами суб'єктів федерації, виконавчої влади — між главою держави, урядом і місцевими адміністраціями, судової влади — між судами.

45.Основні форми державного устрою.

Форма державного устрою — це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємо­відносин держави як цілого і її тери­торіальних складових.

форма державного устрою — це відносини між різними органами влади, що існують у територіальних одиницях держави, з центральними органа­ми державної влади.

розрізняють дві основних форми — унітарну і федеративну.

Унітарною (франц. unitaire — єдиний, від лат. unitas — єдність) є така держава, територія якої складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць.

Політико-адміністративною одиницею є автономія

З урахуванням історичних і географічних чинників авто­номії можуть утворюватися за адміністративним та націо­нальним принципами.

За ознакою централізації політичної влади унітарні держави поділяються на децентралізовані, відносно децент­ралізовані і централізовані.

У децентралізованих унітарних державах існує конституційний розподіл повноважень між центральною владою й територіальними одиницями вищого рівня. Відносно децентралізованими унітарними державами є такі, в яких вищі територіальні одиниці мають винятково або головним чином адміністративний характер, а самовряд­ний характер мають лише низові одиниці. У централізованих унітарних державах місцевої автономії немає взагалі, а функції влади на місцях здійснюють тільки призначені центральною владою адміністратори.

ознаки унітарної держави:

- територія складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць.

-єдина конституція, норми якої застосовуються на всій території країни без будь-яких вилучень або обмежень

-єдина система вищих органів державної влади, компетенція яких також поширюється на територію всієї країни

-єдина система права

-єдина судова система, яка здійснює правосуддя на всій території країни, керуючись єдиними нормами права; судові органи, що створюються в територіальних оди­ницях, є ланками єдиної централізованої судової системи

-єдине громадянство

Федерація — це союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю

харак­терні ознаки:

1. Територія федеративної держави в політико-адміністративному плані не є єдиним цілим. Вона складається з територій суб'єктів федерації. Суб'єкти федерації наділені юридичною і певною політичною самостійністю, це окремі держави але вони не мають суверенітету

2. наявність у суб’єктів федерації поряд із загально-федеральною конституцією і загально-федеральними закона­ми конституції і законів суб'єктів федерації, які не можуть суперечити загально-федеральній конституції

3. наявність у суб’єктів федерації власної правової системи

4. У федеративній державі поряд із федеральною систе­мою органів законодавчої, виконавчої та судової влади існують системи органів законодавчої, виконавчої та судової влади суб'єктів федерації

5. Відмінною ознакою федеративного державного устрою є двопалатна структура союзного парламенту

6. У більшості федерацій поряд з федеральним громадян­ством існує і громадянство суб'єктів федерації (2 рівні громадянства)

Федеративна форма закріплюється в конституції через 3 ознаки:

1. використання терміну «федеративна», «союзна»

2. перерахування в конституції усіх суб’єктів федерації

3. розподіл в конституції сфер компетенції федерації та її суб’єктів

Конфедерація — це форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі

1) конфедерація утво­рюється на основі відповідних договорів;

2) суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу з неї;

3) суверені­тет у конфедерації належить державам, які входять до її

складу;

4) до предмету відання конфедерації входить невели­ке коло питань: війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, системи комунікацій тощо;

5) у конфедерації утворюються тільки ті державні органи, які необхідні для вирішення завдань, особливо виокремлених за договірними актами;

6) постійно діючі державні органи конфедерації позбавлені владних повноважень;

7) суб'єктам конфедерації належить право відмови у визнанні або в застосуванні актів союзної влади та ін