30. Способи конституційного визначення обсягу прав і свобод особи.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ОСОБИ — сукупність закріплених у конституції прав, свобод та обов'язків особи як людини і громадянина. Основними елементами змісту і структури К. с. о. є: принципи К. с. о.; громадянство; права, свободи та обов'язки особи; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми. До основних принципів К. с. о. в сучасних демократичних державах зазвичай відносять: рівність прав і свобод громадян; невідчужуваність і непорушність прав і свобод; гаранто-ваність прав і свобод; обов'язки держави стосовно особи; свобода особи у здійсненні належних їй прав і свобод; єдність і взаємозв'язок прав, свобод і обов'язків; невичерпність конституційно закріплених прав і свобод (права і свободи людини і громадянина, закріплені конституцією, не є вичерпними); закріплення в національному праві прав і свобод, установлених нормами міжнародного права. Конституція закріплює лише основи правового статусу особи. Норми конституції конкретизуються в інших джерелах конституційного права, а також у законодавчих актах інших галузей права — адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного тощо. Дія принципів К. с о. поширюється на все законодавство держави.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ - сукупність визнаних і гарантованих державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків особи як суб'єкта права. Основи П. с. о. закріплює конституція. До них належать: принципи конституційного статусу особи; громадянство; конституційні права, свободи та обов'язки; конституційні гарантії прав і свобод; відповідні конституційні норми. Норми конституції щодо П. с. о. конкретизуються в інших джерелах конституційного права — конституційних, органічних і звичайних законах, нормативних актах органів конституційного контролю, судових прецедентах тощо, а також у законодавчих актах інших галузей права — адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та ін.

Способи конституційного закрвіплення прав і свобод

- негативний – закрвіплють не права, а заборони, у тих державах де намає писаної конституції.

-позитивний - закріплюються п і с особи і громадянина, якими вона може користуватися

31.Особисті права і свободи.

Особисті права і свободи - це сукупність прав і свобод, що належать людині від народження і не залежать від її громадянства. Особисті права і сво­боди називають також громадянськими правами і свободами, розмежовуючи поняття « громадянські права» і «права громадян». Останні зумовлені правовою належ­ністю особи до тієї чи тієї держави, тобто її громадянством, перші належать особі як члену громадянського суспільства. Таке роз­межування прав і свобод здійснюється у міжнародному праві, зо­крема, в одному з основних міжнародних актів із забезпечення і захисту прав і свобод людини і громадянина - Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966).

Основними і особистими правами і свободами є:

Право на життя - це право людини на індивідуальне іс­нування, яке означає, що вона не може бути позбавлена життя. Розрізняють абсолютне і відносне право на життя. Абсолютне право на життя означає, що жодна людина за будь-які дії не може бути позбавлена життя навіть державою. Абсолютне право на жит­тя визнається в державах, де скасована смертна кара як міра кри­мінального покарання (майже всі європейські держави, а також Австралія та деякі інші держави). Відносне право на життя озна­чає, що жодна людина не може бути позбавлена життя свавільно, без належної правової процедури. Відносним право на життя ви­знається в державах, де існують різні режим:и збереження смерт­ної кари. У деяких сучасних конституціях право на жит­тя конкретизується зазначенням кола злочинів, за які може бути встановлена законом смертна кара, а також кола осіб, до яких покарання у вигляді смертної кари не може застосовуватися (на­приклад, до жінок і неповнолітніх).

Право на життя передбачає, що держава захищає життя людини і кожний має право захищати своє життя і здоров'я від протиправних пося­гань.

Право на повагу до своєї гідності - у широкому значенні - це право людини на захист від приписування їй негідних вчинків, принизливої характеристики її розумових та інших особистих рис, вчинення проти неї принизливих дій тощо. У вузькому зна­ченні право на повагу до своєї гідності означає заборону фізич­ного впливу на людину всупереч її волі.

Право на свободу та особисту недоторканність - це право

людини на захист законом від необґрунтованого арешту або три­мання під вартою. Подібні гарантії встановлюються конституціями і законами усіх демократичних держав. У зарубіжних країнах такий строк зазвичай становить 24 години, рідше - 48 годин, а в деяких краї­нах з англійською системою права на вимогу затриманого чи заарештованого він має бути негайно доставлений до суду для пе­ревірки підстав затримання чи арешту (такий інститут отримав назву «хабеас корпус»).

Право на недоторканність житла - це право людини на охорону законом її житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших посягань з боку службових осіб та окремих громадян. Головна конституційна гарантія права на недоторканність житла полягає в тому, що входження до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду майна не допускаються інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Правом на дер­жавну охорону житла користуються особи, які є його власниками або законними орендарями. При цьому житлом визнається також місце тимчасового перебування - готель, гуртожиток, будинок ­інтернат тощо. Пра­ва на недоторканність житла можуть бути обмежені на час дії над­звичайного або воєнного стану.

Право па таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції - це право людини нa охо­рону законом від несанкціонованого доступу до відомостей, що містяться в її поштово-телеграфних відправленнях і телефонних розмовах. Обмеження, права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції допускається тільки в інтересах боротьби із злоЧИННlСТЮ, забезпечення громадського порядку і національної безпеки у ви­падках, передбачених законом. Затримання, огляд і вилучення поштово-­телеграфних відправлень, прослуховування телефонних розмов допускається тільки за рішенням суду.

Право на захист від втручання в особисте і сімейне жит­тя - це право людини на охорону законом особистої і сімейної таємниці. В конституціях визначається також як право на недо­торканність приватного життя. Однією з конституційних гарантій пра­ва на захист від втручання в особисте і сімейне життя є право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, nр'аво вільно залишати територію держави - це право людини вільно пересуватися, вибирати місце проживання в межах території держ і вільно залишати її. Свобода пересування обмежується, зокрема, наявністю територій, закритих для вільного відвідування з військових, екологічних та інших міркувань. Забороняється відвідування без дозволу терито­рій, що перебувають у приватному володінні.

Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань - це право людини вільно формувати і ви­ражати свої погляди і переконання. Свобода думки, зокрема, пе­редбачає: відсутність ідеологічного тиску на людину; виключення використання психотропних засобів впливу на свідомість людини; можливість вільного вираження думки у словесній (свобода слова) та іншій (наприклад, засобами мистецтва, жестами, мімікою тощо) формах; заборону примушування до зміни чи до висловлювання своїх поглядів і переконань. Свобода слова - це свобода публічно (усно, письмово, через засоби масової інформації) викладати свої думки. Вона включає як можливість вільного висловлювання, так і можливість оприлюднення своїх думок - через засоби масової інформації, на мітингах, зборах тощо. Реально свободою слова як можливістю оприлюднення своїх думок найбільшою мірою корис­туються ті, хто має доступ до засобів масової інформації. Навіть у найдемократичніших державах конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань для більшості членів суспільства існує тільки як право на свободу думки за практичної неможливості її вираження за межами між­особистісного спілкування.

Право на свободу світогляду і віросповідання- Право на свободу світо­гляду і віросповідання в конституціях зазвичай закріплюється як свобода совісті. Фактично воно охоплює два права: право на свободу світогляду і право на свободу віросповідання. Право на свободу світогляду означає, що особа самостійно визначає своє ставлення до релігії, відкрито виражає і вільно поширює свої ре­лігійні або атеїстичні переконання. Право на свободу віроспові­дання означає, що особа сама визначає, яку саме релігію їй спо­відувати. Ніхто не зобов'язаний заявляти про свої релігійні або атеїстичні переконання.