15. Суверенітет як принцип конституційної теорії і практики.

Принцип народного суверенітету вважають вихідним конституційним принципом. Це слово походить від французького і означає „верховна влада”, тобто незалежність та верховенство влади, а носієм суверенітету може бути або монарх, або народ.

Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.). За Ж. Боденом, суверенітет — це постійна й абсолютна, найви­ща і невідчужувана влада в державі, яка здійснюється як всередині країни, так і поза її межами. Ж. Боден визнавав носієм суверенітету не державу, а монарха. У подальшому ідею суверенітету розвинули представники школи при­родного права, найбільш відомий з яких — Гуго Гроцій — розмежував по­няття суверенітету і його носія. Г. Гроцій розглядав суверенітет не як саму державну владу, а як її особливу властивість.

У другій половині XVIII ст. за роки, що передували фран­цузькій революції, була сформульована концепція народного суверенітету. Найбільш широке обгрунтування ідеї народного суверенітету запропонував французький просвітитель XVIII ст. Ж. Ж. Руссо, за ним головним носієм суверенітету є народ, Держава є результатом договору між людьми. Сувереном є всі учасники договору, тобто народ, влада повинна здійснюватись народом безпосередньо.

Згідно з Томасом Гобсом – носієм суверенітету є монарх, який отримав владу через делегування її (йому) народом.

Принцип народного суверенітету є вихідним положенням в конституціях майже всіх країн. В деяких країнах використовується поняття „національний суверенітет”, а не державний, але після того як нація стає державою – то й суверенітет стає державним.

Державний суверенітет – це верховенство держави на своїй території та її незалежність в міжнародних відносинах.

Державний суверенітет визначається народним тому, що влада в державі надається народом, як єдиним носієм влади. Політичний суверенітет належить виборцям, а юридичний – парламенту (такий парламент має всю повноту влади.)

15. Конституційно-правові засоби безпосередньої реалізації народного суверенітету.

До них можна віднести: референдум, вибори, збори, демонстрації, мітинги також народна законодавча ініціатива, народна конституційна ініціатива та народний розпуск представницького органу.

Найвідомішим і найпоширенішим засобом прямої демократії є ре­ферендум.

Референдум — це спосіб прийняття офіційних рішень шляхом проведення голосування виборців з питань, встановлених конституцією або законодавством. (Перший референдум був створений у 1770 році у штаті Масачусетсі). У референдумі мають право брати участь всі хто мають активне виборче право. Право призначати референдум належить главі держави і парламенту.

Народно законодавча ініціатива – це право певної групи виборців запропонувати проект закону, який підлягає обов’язковому розгляду парламентом. Вперше вона була запроваджена в XIX ст. в окремих штатах США. В Італії народна ініціатива здійснюється шляхом внесення у пар­ламент законопроекту від імені не менше, ніж 50 тис. виборців. В Австрії до центральної виборчої комісії від імені 100 тис. виборців. В Іспанії підтримання 500 тис. виборців. У Румунії потре­бує підтримки з боку 250 тис. виборців, у Білорусі та Литві — 50 тис, у Кир­гизстані та Югославії — 30 тис, у Македонії та Словенії — 10 тис. і 5 тис. виборців відповідно, а в Латвії — десятої частини усіх виборців.

Народна конституційна ініціатива – це коли група виборців може ініціювати в парламент питання про внесення змін до конституції. Положення про народну конституційну ініціативу містяться в основ­них законах ряду інших країн. Кількість виборців, які мають підписати пе­тицію щодо конституційної поправки, визначена по-різному. Наприклад, у Румунії це 500 тис. виборців, у Киргизстані та Литві — 300 тис,у Мол­дові — 200 тис, у Білорусі та Македонії — 150 тис, у Словенії — 30 тис. виборців.

На­родний розпуск представницького органу – це коли певна кількість виборців може ініціювати референдум за питанням розпуску представницького органу.

Конституції відповідних кантонів передбачають, що питання про розпуск і переобрання всього складу представницького орга­ну має бути винесене на референдум, якщо цього вимагає певна кількість виборців. Звичайно це та сама кількість виборців, яка може ініціювати проект закону або конституційної поправки. Якщо пропозиція виборців підтримана на референдумі, законодавчий орган розпускається й оголо­шуються вибори його нового складу.

Вибори – це волевиявлення народу з метою формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, шляхом голосування. Вибори є: президентські, парламентські, місцеві.

Виборча система – це сукупність правил та прийомів, які забезпечують участь громадян у формуванні органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування. Принципи виборчого права: загальності, рівності, пряме голосування, таємне голосування.