51) Розкажіть про внесок укр. Науковців у перемогу срср в роки Другої Світової війни.

Евакуація наукових закладів України на схід, у тому числі й Академії Наук УРСР.

При Президії АН УРСР утворено Науково-технічний комітет для сприяння обороні на чолі з О. Богомольцем. Плідна робота українських вчених у різних галузях:

• Розробка технології виплавки броньованих сталей (академік Доброхотов М.)

• Метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання танків. Т-34 (інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном)

• Наукові досягнення у галузі медицини :

• Створення препарату для згортання крові(інститут біохімії АН УРСР під кер. О. Палладіна)

• Інтенсивна робота з вивчення ранової інфекції (український інститут клінічної медицини на чолі з М. Стражеску)

• винайдення сироватки для лікування ран – колектив інституту клінічної фізіології на чолі з О. Богомольцем)

• Створення фахівцями гуманітарних наук бригад лекторів, які виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах тощо.

52. Умови відновлення та розвиток освіти в Радянській Україні після звільнення її від німецько-фашиських окупантів

Відновлення системи народної освіти почалось відразу після звільнення територій республіки від німецьких окупантів. Більшість шкіл була у жалюгідному стані. Не вистачало шкільних приміщень., знарядь, письмових речей. Частина шкільних приміщень використовувалась не за призначенням. Як наслідок у багатьох містах України школи працювали у дві, а то й у три зміни. В цілому по республіці у 1946-1947 навчальному році в такому складному режимі навчалося 45 % школярів.

Фінансові та робітничі ресурси республіки були направлені в першу чергу на відтворення промисловості. Система освіти забезпечувалась за остаточним принципом. Держава частину затрат щодо поновлення матеріальної бази шкіл перекладала на плечі населення. У післявоєнні роки розповсюдився «метод народного будівництва». До безкоштовної роботи на будівництві нових і до ремонту старих шкіл долучались не лише дорослі, але й підлітки. У сільській місцевості більшість приміщень відновлювалось за рахунок колгоспів. Кінець кінцем до 50 року довоєнна мережа шкіл республіки була відновлена, але вона не забезпечувала потреб. Тому що після війни до школи пішли не лише діти шкільного віку, але й дорослі які у роки окупації були позбавлені можливості навчатися. Шкільні класи були переповнені.

Господарство, яке відновлювалось і розвивалось, вимагало освічених, грамотних робітників. Тому у 1953 році відбувся перехід до обов’язкового 7-річного навчання. Та рішення уряду не мало відповідного матеріального забезпечення. Відчувалась нестача приміщень, навчально-методичної літератури, кваліфікаційних вчителів, серед яких у 1950-1951 навчальному році лише 16 % мали вищу освіту.

Як і у попередні роки, освіта виконувала задачі комуністичного виховання молоді. Одночасно з ідеологізацією проходив процес русифікації навчання. У 1953 році в українських школах навчалося 26, 4% школярів республіки. За період з 1948 по 1954р кількість російських шкіл в Україні зросла у 1,5 рази, а українських на 1 тисячу зменшилася.

У повоєнні роки зріс рівень працюючої молоді. Створено мережу шкіл для працюючої і сільської молоді. На багатьох підприємствах відкривались вечірні та заочні школи. У кінці 4 п’ятирічки в УРСР налічувалось 630 шкіл робочої і 1333 сільської молоді. В 1950 році їх закінчили понад 37 тис. робочої молоді.

Особлива увага приділялась підвищенню освітнього рівня населення західних областей України, де проводилась політика радянізації: у 1949р було остаточно ліквідовано неграмотність дорослого населення у Закарпатській і Ізмаїльській областях.

За період четвертої п’ятирічки відновилася діяльність вищої школи республіки. Крім відновлення зруйнованих у роки війни вищих навчальних закладів, відкривались нові (університет в Ужгороді, сільськогосподарський інститут – у Станіславі та ін.) Поступово зміцнився науково-педагогічний потенціал вищої школи, зросла чисельність студентів.

Серйозною проблемою для університетів та інститутів залишалась зруйнована війною матеріальна база. Студенти разом з викладачами ремонтували навчальні корпуса, гуртожитки, лабораторії, виготовляли обладнання. Складними були побутові умови викладачів та студентів.

Держава орієнтувала розвиток вищої освіти на вдоволення потреб нових галузей і техніки. В університетах та інститутах відкривались нові факультети. За роки 4 п’ятирічки кількість спеціальностей, за якими готували студентів вищі технічні навчальні заклади зросло у 5 разів.

Турбуючись про кваліфікаційну підготовку дипломованих спеціалістів, радянська влада прикладала значних зусиль, щоб виховувати їх ідейними борцями за комуністичні ідеали. При зараховуванні та навчанні пільги надавались комуністам та комсомольцям. У перші повоєнні роки 2/3 студентів республіки були віком від 21 до 30 років. Більшість – демобілізовані фронтовики, а також ті хто мав виробничий стаж.

В Україну на навчання приїздила молодь з Росії та інших республік СРСР. У вищі навчальні заклади західних областей України партійні органи масово направляли молодь зі східних регіонів республіки. Викладання у більшості університетів та інститутів відбувалось на російській мові. В повоєнні роки у вищій школі було введене обов’язкове викладання основ Марксизму-ленінізму.