46. Назвіть причини і охарактеризуйте розмах політичних репресій в Україні у 30 роках.

Причини:

• Необхідність знищення будь-якої, навіть потенційної опозиції.

• Прагнення придушення національно-визвольного руху.

• Необхідність знищення «старої гвардії» - усіх хто міг пролити світло на минуле Сталіна.

• Прагнення переслідування і знищення всіх представників колишніх політичних партій, заможних верств населення, заради панування однопартійної системи.

• Прагнення перекласти відповідальність за прорахунки Сталіна та його оточення та таким чином зняти напругу в суспільстві, знищити «стрілочників» - представників бюрократичного і партійного апарату.

Причини голодомору:

• Необхідність знищення укр. Селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським прагненням Москви

• Непосильні для селян хлібозаготівлі, конфіскація владою продовольчих запасів, надмірний хлібний експорт.

• Небажання колгоспників працювати в громадському господарстві і прагнення влади покарати за це.

• Економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами

Точки зору на причини голодомору:

• Голод був спланований Сталіним заздалегідь, щоб винищити укр. Селянство, в якому вбачався оплпт націоналізму і приватновласницької психології

• Необдумана політика добування коштів на індустріалізацію, коли доля селянства не бралася до уваги.

Починаючи з 1929 року масові репресії в Україні прокотилися трьома хвилями:

1. 1929–31 роки (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація Української Автокефальної Православної Церкви, процес СВУ тощо).

2. 1932–34 роки (голодомор, постишевський терор, ''кіровська хвиля'').

3. 1936–38 роки (великий терор, єжовщина тощо).

Кількість жертв голодомору.

Радянський режим заперечував факт існування голоду, тому кількість жертв голодомору обчислити дуже важко: ніхто не вів обліку загиблих. У 1937 році в СРСР був проведений черговий перепис населення. Він виявив величезні демографічні втрати, які сталися з часу проведення попереднього перепису 1926 року. Сталін дав розпорядження засекретити матеріали перепису 1937 року, а тих, хто володів інформацією (безпосередніх виконавців), розстріляти. Це пояснює, чому в цифрах істориків і демографів, які намагалися встановити число померлих на основі опосередкованих джерел, існують дуже суттєві розбіжності. Найбільшу кількість жертв називає Р. Конквест – 7 млн. чоловік, з них 5 млн. в Україні, 1 млн. на Північному Кавказі, ще 1 млн. – в інших містах.

Група російських статистиків на підставі підрахунку середньомісячного рівня смертності виззначає, що в Україні у 1932–34 рр. померло близько 2 млн. чоловік. Однак є серйозні підстави вважати цю оцінку явно заниженою.

Опубліковані нещодавно дані перепису 1937 року показують, що чисельність населення УРСР між 1931 і 1937 роком зменшилася на 2,8 млн. чоловік. Однак ці цифри не дають повного уявлення про кількість жертв, оскільки частина померлих частково компенсувалась досить високим рівнем народжуваності у 1935–37 роках.

Український історик С. Кульчицький оцінює прямі втрати від голоду 3–3,5 млн. чоловік, а український демограф А. Перковський – 4 млн. чоловік.

Процес більшовицького терору буквально розчавив українську культурну еліту. Чистки набули тотального характеру. З 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938 року залишилось лише 38. З 223 українських письменників, що зникли, 17 розстріляно, 8 покінчили життя самогубством, 175 заарештовано і заслано в табори, 16 пропали безвісти, 7 померли своєю смертю. Таких втрат зазнали й інші галузі наукової і культурної діяльності. За підрахунками Ю. Лавріненка – одного з небагатьох, кому вдалося вижити, а пізніше виїхати на Захід, в УРСР в 30-х роках було ліквідовано майже 80% творчої інтелігенції. Масовий характер винищення національної еліти дав йому підстави назвати добу 20–30-х років ''розстріляним Відродженням''. За підрахунками М. Максудова – колишнього радянського демографа, який виїхав за кордон, людські втрати від репресій у 1937–38 роках становили щонайменше 4,5 млн. чоловік. Якщо порівняти це число із загальною кількістю українців у Росії й Україні, Польщі, Румунії, Чехословаччині (близько 40 млн. чоловік), то можна твердити, що сталінський терор призвів до здесяткування українського населення, тобто до загибелі кожного десятого українця.

Таким чином, підсумовуючи трагічну історію 20–30-х років, не можна не погодитись із думкою українського історика із Канади Богдана Кравченка: “Найбільшим досягненням українців у це десятиліття було те, що вони його пережили”. Масовим терором була фізично винищена найбільш активна та інтелектуальна частина нації і здійснено моральне розтління тих, хто вцілів. У душах надовго поселився страх, а страх перед владою – невід'ємний атрибут тоталітарної системи. Страх, який повинен привести до абсолютної покори. Було утверджено тоталітарний більшовицький режим з всеохоплюючим контролем і репресивним примушенням громадян до виконання партійної владної волі. Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації і моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився у пам’яті людства під назвою Великого Терору.

Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.