22. Поняття, юридичні ознаки і зміст екологічного управління

Екологічне управління – це діяльність щодо упорядкування суспільних екологічних відносин. Упорядкування суспільних відносин означає їх приведення до певного бажаного стану, який собі задумав суб’єкт управління (ідеальний стан).

Суб’єкт управління досліджує реальний (фактичний) стан об’єкту управління (суспільних екологічних відносин) і розробляє програму досягнення ідеального стану об’єкту управління (що визначається екологічним законодавством чи іншими критеріями). Він впливає на реальний стан за допомогою заходів управління (які складають зміст управління), спираючись при цьому на ресурс влади.

Ідеальний стан об’єкту – бажаний запланований стан суспільних відносин, визначений екологічним законодавством чи екологічною політикою суб’єкту управління. Ідеальний стан, що визначений екологічним законодавством, називається екологічним правопорядком. Після того, як будуть застосовані всі заходи управління, реальний стан повинен наблизитися до ідеального.

Ресурс влади суб’єкта управління – це засоби, що забезпечують реалізацію волі суб’єкта управління (матеріальні ресурси (економічні стимули), авторитет суб’єкту управління, каральний апарат тощо).

Цілі та завдання управління природокористуванням досягаються виконанням державними та іншими органами ряду функцій, тобто видів діяльності, що необхідні для оптимальної організації раціонального використання та охорони природних об'єктів чи навколишнього середовища в цілому.

Управління природокористуванням і охороною довкілля базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, законність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального природокористування та ін.). Ґрунтуючись на цих принципах, суб'єкти управління — державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські об'єднання — повинні проводити діяльність, спрямовану на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорону довкілля, екологічну безпеку.

23. Види та правові форми екологічного управління.

Види управління. Чинне законодавство розрізняє:

І. За суб’єктами управління:

1. Державне управління – здійснюється державними органами;

2. Громадське управління – здійснюється громадськими екологічними організаціями, окремими юридичними і фізичними особами (громадськими інспекторами з охорони довкілля).

ІІ. За територіальним масштабом діяльності державне управління поділяють на:

1. Загальнодержавне – діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

2. Місцеве – діяльність місцевих рад і місцевих державних адміністрацій.

Форми управління – це зовнішнє вираження управління. Розрізняють три форми управління у царині екології:

1. Правотворча – прийняття нормативних актів (визначає ідеальний стан об’єкту управління);

2. Правозастосовча – виконавчо-розпорядча діяльність щодо виконання нормативних актів екологічного законодавства;

3. Правоохоронна – застосування санкцій за порушення екологічного законодавства, тобто притягнення винних до правової відповідальності.