15. Утворення держави Русь. Київська держава у х ст.

Початок формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VІІІ - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями.

Сучасники — арабські й візантійські автори — називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його — русами.

Об'єднання східнослов'янських племен в єдиній державі сприяло їхньому суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку, значно посилювало їх у боротьбі з ворогами Русі.

Київська держава у Х ст.

Олег (882-912 рр.) – об'єднав два державотворчі центри у Східній Європі: Славію (Ладога, Новгород) і Київ. Успішні походи на Константинополь (907р., 911р.), поширив владу на сіверян, древлян. Олег здійснив кілька походів на південно-західне узбережжя Каспійського моря. Під час одного з них (912) він загинув.

Після смерті Олега на чолі Давньоруської держави став син Рюрика — Ігор (912—945). Мав невдалі походи проти Візантії (941р., 944р.), його внутрішня і зовнішня політика була гіршою ніж у Олега. Загинув при збиранні данини з підвладних племен (древлян). Після цих трагічних подій на чолі Давньоруської держави стала дружина Ігоря — княгиня Ольга (945—964), оскільки його син Святослав був ще малолітнім. Помста древлянам за смерть Ігоря засвідчувала її владу. Провела деякі реформи, суть і зміст яких полягали в регламентації повинностей залежного населення; унормуванні процесу збирання данини (визначення її розмірів і встановлення місць збирання); створенні осередків центральної князівської влади на місцях — «становищ» і «погостів». У 946 та 957 pp. вона здійснила два дипломатичні візити до Константинополя. Русько-візантійські відносини складалися не так, як того хотіла Ольга, оскільки імперія постійно підкреслювала свою зверхність. Спроба задовольнити попит на християнське духовенство завершилася невдачею, яка в релігійній сфері серйозно нашкодила авторитету Ольги, послабила її позиції.

У 964 р. вся повнота влади на Русі зосередилася в руках Святослава (964—972). Князь-воїн. ”Іду на ви”. Постійні походи і війни . Для зміцнення влади династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Древлянській землі — Олег, у Новгороді — Володимир. Наступним кроком практичного здійснення цього плану мало бути перенесення князівської резиденції на Дунай. Навесні 972 p., повертаючись з невдалого походу, Святослав поблизу дніпровських порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув.

16. Централізована середньовічна держава за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

• Володимир Великий (980–1015рр.) –один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він, використавши міжусобну боротьбу за владу двох своїх братів – Олега і Ярополка, заручившись підтримкою варязької дружини, в 980 р. став великим київським князем.

• Князювання Володимир розпочав з проведення адміністративної реформи - посадив намісниками своїх дружинників у багатьох містах Руської землі. Цим самим було знищено сепаратизм племінної верхівки і забезпечено єдність Русі.

• Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: у 982 р. – підкорив остаточно в’ятичів, у 984 р. – радимичів, походом 981 р. повернув Перемишль і Червенські міста, відновив західні кордони Русі. Київська Русь перетворилася в найбільшу європейську державу, яка простяглася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного і Азовського морів.

• Захист держави від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня. Він почав будувати нові міста (порубіжні) і заселяти їх сильними і вправними воїнами. Наприкінці Х ст. створив величезну і складну систему валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русь від ворогів («змієві вали»).

• Християнство стало офіційною державною релігією на Русі з 988 р. після хрещення Володимира Великого, яке відбулося в Херсонесі. Християнство, по-перше, зміцнило міжнародний авторитет Київської Русі, по-друге, вивело Київську Русь в число передових європейських країн, по-третє, сприяло розширенню економічних і культурних зв’язків, по-четверте, стимулювало розвиток писемності, літератури, архітектури, мистецтва, по-п’яте, сприяло об’єднанню населення Київської Русі під проводом єдиного князя, намісника Бога на землі.

• Отже, князя Володимира можна назвати першим реформатором на Русі (крім адміністративної, він провів і судову реформу). За його правління родоплемінне суспільство стало переростати в ранньофеодальне.

У роки правління Ярослава Мудрого (1019-1054рр.) Київська Русь досягла вершини свого розквіту. Внутрішня політика. Ярослав доклав чимало зусиль для відновлення централізованої держави, яка послабилася під час міжусобної боротьби між синами Володимира Великого. Продовжив боротьбу з нападами печенігів. 1036 р. під Києвом завдав їм поразки і примусив припинити напади на Русь. Сприяв створенню нових і розбудові старих міст. Удосконалив державний апарат. З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань. За любов до книжок і науки його й прозвали Мудрим. Заснував першу бібліотеку при Софійському соборі, будував школи, ввів літописання. З ім'ям Ярослава Мудрого пов'язане створення першого літописного зводу 1037-1039 рр. та першого писаного зводу законів - "Руської правди". Сприяв утвердженню християнства. Спробував позбутися залежності руської церкви від константинопольського патріарха. Зовнішня політика. У роки правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла вершини свого розквіту. Це знайшло вияв у її широких і різноманітних дипломатичних зв'язках. Могутність і високий міжнародний авторитет Київської Русі спонукував королівські роди багатьох країн світу прагнули поріднитися з Ярославом Мудрим(„тесть Європи”).

Отже, за Ярослава Мудрого Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту і могутності. Вона стала в один ряд з передовими країнами середньовічного світу. Завершилось формування території, зміцніла і утвердилась централізована влада князя, відбулася заміна родоплемінного поділу суспільства на територіальний, проводилась активна реформаторська діяльність, закріплена в писаному кодифікованому праві, ширше використовувались дипломатичні методи вирішення міжнародних проблем.