56. Тактичні прийоми проведення і фіксації ходу й результатів очної ставки

Тактика очної ставки має багато загального з тактикою проведення допиту. Тактичні прийоми, використовувані в ході її проведення, залежать від тої ситуації, у якій вона проходить. Все різноманіття ситуацій, що виникають при цьому, може бути зведене до чотирьох типових випадків: а) один з учасників сумлінно помиляється; б) один з учасників говорить правду, а іншої бреше: в) обоє учасника дають помилкові показання, але по різних обставинах справи; г) обоє учасника дають помилкові показання, але по-різному пояснюють розбіжності. Проведення очної ставки при сумлінній омані допитуваних значно полегшується за умови правильно обраної тактики. Причинами омани можуть бути помилки, обумовлені як різними дефектами органів почуттів (зору, слуху) допитуваних, так і умовами сприйняття події. Тому тактичні прийоми, використовувані на очній ставці, викликаної сумлінною оманою її учасників, в основному спрямовані на заповнення пробілів у запам'ятовуванні й відтворенні спірних обставин шляхом активізації асоціативних зв'язків у допитуваних. У цьому випадку можна використати такі прийоми, як постановка питань по прикордонних і суміжних обставинах щодо спірних; пред'явлення речовинних доказів; проведення цієї слідчої дії на місці події. При проведенні очної ставки, спрямованої на викриття неправдивих свідчень, застосовуються ті тактичні прийоми, які використаються при допитах осіб, що ухиляються від дачі правдивих показань. Найпоширенішими серед них є: деталізація показань по всіх обставинах, що має протиріччя, спочатку у відношенні одного учасника, потім - іншого; пред'явлення доказів; використання показань співучасників, що зізналися, злочину (організаторів, найбільш активних членів групи); маскування мети проведення очної ставки; використання фактора раптовості; створення в несумлінної особи перебільшеного подання про обсяг і значення зібраних доказів; приховання поінформованості слідчого: залучення до участі в очній ставці особи, що користується авторитетом в допитуваного (педагога, батька, законного представника, захисника, прокурора), що утрудняє дачу неправдивих свідчень. Крім того, можливе проведення повторних очних ставок між тими самими учасниками й серії очних ставок між різними особами для дозволу протиріч.

Про проведення очної ставки складається протокол. Існують два способи складання протоколу. При першому способі протоколювання кожна сторінка протоколу розділяється вертикальною рисою, на лівій стороні записуються питання й відповіді особи, допитуваного першим, а на правої -другим. Перевагою цієї форми протоколювання є її наочність. Другий спосіб припускає запис питань і відповідей по черзі в повний рядок. При цьому треба щораз відзначати, кому задається питання й ким дається відповідь. Для фіксації показань на очній ставці може бути використана звуко-видеозапись.

57. Поняття, види та завдання пред’явлення для впізнання

Пред'явлення для впізнання — слідча дія, яка полягає в пред'явленні свідкові чи іншій особі об'єктів, котрі вони спостері­гали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності

Одночасно ця дія передбачає показ певних об'єктів в умовах, що до­зволяють сприймати загальні та окремі ознаки. Тотожність при впізнанні встановлюють за ознаками об'єктів, сприйнятих особою і збережених в її пам'яті. Це окрема форма ідентифікації, яка істотно відрізняється від випадків ідентифікації за матеріальними слідами. У процесі впізнання свідок спостерігає ознаки пред'явленого об'єкта, порівнює і зіставляє їх із збереженими в пам'яті та доходить певного висновку щодо наявності чи відсутності тотожності або групової належності об'єкта.

Пред'явлення для впізнання як процес встановлення чи запере­чення тотожності або групової належності має елементи психологічної діяльності, базуючись на здатності людської психіки не тільки фіксу­вати, а й зберігати в пам'яті особливий комплекс ознак, які дозволяють виділяти певні об'єкти з групи подібних. З цих позицій пред'явлення для впізнання характеризується двома процесами — фіксуючим і впіз-навальним: до фіксуючого належать засвоєння відмітних ознак і фор­мування образу певного об'єкта, а до впізнавального — використання цих ознак у вирішенні питання щодо тотожності чи групової належ­ності. Свідчення про тотожність або групову належність є по суті ви­сновком, який ґрунтується на уявному аналізі, синтезі та порівнянні ознак. Відповідно до криміналістичних критеріїв організація пред'явлення для впізнання повинна забезпечувати правильність і об­ґрунтованість висновків за умови точного додержання процесуально­го порядку пред'явлення для впізнання.

Цю слідчу дію необхідно відрізняти від непроцесуальних способів установлення тотожності об'єктів (наприклад, під час оперативно-розшукової діяльності). Здійснення розшуку, особливо злочинців, за зовнішніми ознаками передбачає ототожнення суб'єкта, якого спосте­рігають, з розшукуваним. Фотографії злочинця, якого розшукують, чи інших суб'єктів можуть бути показані окремим громадянам. Однак таке пред'явлення переслідує тільки оперативні цілі, а його результати не є доказами у справі і виконують роль орієнтуючих відомостей.

Пред'явлення для впізнання регламентовано ст. ст. 174-176 КПК, що дає змогу правильно вирішити питання про відокремлення цієї слідчої дії з інших. Цьому ж слугують розроблені криміналістикою тактичні правила проведення впізнання.

Об'єктами пред'явлення для впізнання є особи (живі люди і трупи), предмети, тварини.

Пред’явлення для впізнання можна поділити на такі види:

• пред’явлення для впізнання людей (живих, мертвих)

• пред’явлення для впізнання предметів