38. Територіальна підсудність цивільних справ.

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою або суб'єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначається компетенцією суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача (ст. 109 ЦПК України). Якщо ним є фізична особа, то позови пред'являються до суду за місцем її проживання .

Позови до юридичних осіб (підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності) пред'являються за їх місцезнаходженням. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК України встановлює інший вид підсудності.

Пред'явлення позову за місцем проживання відповідача створює сприятливі умови для захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах з позивачем, оскільки самим пред'явленням позову він поставлений у скрутніше становище за позивача. Крім того, первісні витрати у справі, при її відкритті в суді, несе позивач, тому загальна підсудність дисциплінує його, стримуючи від пред'явлення безпідставних позовів, оскільки у разі відмови в їх задоволенні судом він буде позбавлений можливості стягнути витрати у справі з відповідача і зазнає невиправних матеріальних збитків.

Місце проживання відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК України, також він може порушити перед судом питання про розшук відповідача. Якщо місце фактичного перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи невідоме, суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача і покласти виконання такої ухвали на органи внутрішніх справ (ст. 78 ЦПК України).

39. Поняття та види наказного провадження. Справи наказного провадження. Процесуальний порядок їх розгляду, видачі і скасування судового наказу.

Наказне провадження — це спрощена форма захисту прав і інтересів кредитора, чиї вимоги до боржника засновані на беззаперечних документах.

Характерні риси наказного провадження:

1) наказне провадження — спрощене порівняно з позовним цивільне судочинство в суді першої інстанції;

2) наказне провадження— специфічна форма захисту прав і інтересів кредитора як особи, яка посилається на письмові докази, що мають високий ступінь вірогідності, проти сторони, що не виконує зобов'язання;

3) наказне провадження служить для вирішення в спрощеному порядку спорів про право, що виникають з ряду правовідносин, які складаються з приводу коштів або рухомого майна. За допомогою судового наказу не може бути стягнене нерухоме майно;

4) наказне провадження має на меті забезпечити механізм примусового виконання зобов'язань, достовірно підтверджених документами, і тим самим захистити права і законні інтереси осіб. Доказова сила письмового доказу визначається його об'єктивною формою, доступною для безпосереднього сприйняття, а також відомостями, які воно містить і юридична експертиза яких не представляє для судді складності;

5) наказне провадження обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, що підлягають захисту. Перелік вимог, по яких може бути виданий судовий наказ, закріплений у ЦПК України;

6) передумовами, що визначають можливість вирішення спірних правовідносин у порядку наказного провадження, є особливий характер вимог, встановлюваних ЦПК України, наявність у кредитора письмових доказів, які містять високу доказову силу, згода сторін на вирішення спору в порядку наказного провадження;

7) сторонами у наказному провадженні є кредитор і боржник, між якими існує спір про матеріальне право, який повинен вирішити суд;

8) наказне провадження характеризується відсутністю: а) виклику боржника і кредитора та заслуховування їх пояснень; б) судового розгляду; в) протоколювання процесуальних дій;

9) вирішенню справи передує дослідження суддею поданих письмових доказів і повідомлення боржника про настання строку платежу;

10) наказне провадження є альтернативним по відношенню до позовного. Вибір провадження, у якому буде вирішена справа, є ви ключним правом особи, яка звертається до суду за захистом своїх прав.

Варто звернути увагу на докази у наказному провадженні, які мають свої особливості порівняно з доказами в позовному провадженні:

1) докази повинні підтверджувати не тільки факт настання права вимоги стягувача, але і обсяг зобов'язань боржника;

2) відсутність їх вивчення та аналізу в сукупності з дотриманням принципів гласності і повноти дослідження судом всіх матеріалів справи;

3) докази, подані заявником, повинні бути вагомими й переконливими, оскільки тільки такі докази можуть свідчити про безперечність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні;

4) докази повинні бути тільки письмовими, що випливає з п.5 ч.2 ст.98 ЦПК, відповідно до якої в заяві необхідно вказати перелік документів, доданих до заяви;

5) процес доказування для заявника закінчується з прийняттям судом заяви про видачу наказу1.