4. Поняття цивільного процесу та його задачі. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу.

Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст. 2 ЦПК)

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою В теорії процесу судочинство поділяється на п'ять, сім, вісім стадій. Першою є порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи (ст. 5 ЦПК), другою — підготовка справи до судового розгляду (статті 143-148 ЦПК), третьою — судовий розгляд — розгляд і вирішення справи в судовому засіданні (статті 159-197, 202-212 ЦПК), четвертою — апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції (статті 290-318 ЦПК); п'ятою — касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої і апеляційної інстанції (статті 319-347 ЦПК); шостою — перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (статті 347-347 ЦПК); сьомою — звернення судового рішення до виконання (статті 348-355 ЦПК).

Перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна — єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних правовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. В зв'язку з чим перші три стадії було об'єднано в одну — провадження в суді першої інстанції. А третя була поділена на дві самостійні стадії: судового розгляду і стадію постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та ж підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження — стадій порушення справи в суді, підготовки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві і для наступних стадій — касаційного оскарження, перегляду в порядку судового нагляду, перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами. Поділ судочинства на п'ять, сім і вісім стадій залишає поза стадіями виділене в діяльності суду першої інстанції провадження по виправленню описок і явних арифметичних помилок, по винесенню додаткового рішення, по роз'ясненню рішень судом, який його постановив (статті 213-215 ЦПК).

Цивільне судочинство — процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за змістом діяльності можна виявити три частини або стадії: розгляд і вирішення справи по суті, перевірка законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, звернення рішення до виконання. В першій стадії виражений зміст правосуддя, визначений Законом «Про судоустрій». Разом з цим завдання цивільного судочинства по захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані тоді, коли суд постановить у справі законне і обґрунтоване рішення. Процесуальним засобом, що забезпечує досягнення таких результатів, названа друга стадія, завдання і мета якої реалізуються трьома способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, переглядом рішень у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами. Але захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку — за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання.

Кожна стадія має три фази (підстадії) розвитку, які послідовно змінюються одна одною: 1) порушення судочинства — по розгляду і вирішенню справи, по перевірці законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, по зверненню рішення до виконання; 2) підготовка: до розгляду справи та її вирішення, до перевірки законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, до звернення рішення до виконання; 3) вирішення по суті — розгляд і вирішення справи, перевірка законності і обґрунтованості рішеНня, звернення рішення до примусового виконання.

Суди розглядають справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження

Вид цивільного судочинства — це порядок розгляду, передбачених у законі і поєднаних у певні групи, цивільних справ у суді першої інстанції, що обумовлюється матеріально-правовою природою справ, які входять у групу, і характеризується самостійними засобами й способами захисту прав і інтересів, а також особливостями судової процедури1.

У теорії цивільного процесу безперечно визнається, що причиною розподілу цивільного судочинства на види є різна матеріально-правова природа справ, що впливає на процедуру їхнього розгляду й дозволу.

Аналіз процесуального законодавства, а також аналіз висловлень ряду вчених-процесуалістів дозволяють припустити, що процесуальне провадження поєднує в собі три органічно взаємозалежних компоненти: процесуальні правовідносини, процесуальне доказування і процесуальні акти-документи. Завдяки цим елементам особливо наочно простежується предметна характеристика юридичного процесу. У найбільшій мірі предмет процесу виражається в процесуальних правовідносинах, що характеризуються специфічністю складу суб'єктів, юридичного змісту, об'єкта і юридичних фактів. Саме особливості цих частин у сукупності становлять «обличчя» того або іншого процесуального провадження2.

ЦПК України розрізняє предмет судової діяльності в кожному виді судочинства і за цією ознакою та за допомогою загальних правил юрисдикції визначає віднесення цивільних справ до відповідного виду судочинства.

Позовне провадження являє собою судочинство з вирішення спорів про право за допомогою позову. Воно призначено для захисту порушених або оскаржених суб'єктивних цивільних прав громадян і організацій.

Наказне провадження — спрощене та скорочене порівняно з позовним, засноване на достовірних письмових доказах провадження в суді першої інстанції, що ставить метою захист прав і законних інтересів шляхом забезпечення можливості примусового виконання ряду зобов'язань і обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, зазначених у законі, на основі яких може бути виданий судовий наказ.

У порядку окремого провадження розглядаються справи, у яких відсутній спір про право, а постає питання про встановлення юридичного факту, визначення правового стану фізичних осіб або майна.

Віднесення справи до відповідного провадження визначає не тільки можливі засоби судового захисту, але й склад осіб, безпосередньо зацікавлених у результатах розгляду справи, обсяг їхніх розпорядницьких прав, розподіл між ними обов'язків по доказуванню, а також характер способів захисту.

Цивільний процес являє собою поступальний рух, що склада: ється з ряду стадій.

Під стадією процесу розуміють сукупність процесуальних дій, спрямованих на здійснення однієї найближчої процесуальної мети. Найчастіше виділяються наступні стадії:

відкриття провадження у справі;

провадження в справі до судового розгляду;

судовий розгляд в суді першої інстанції;

провадження в апеляційній інстанції;

провадження в касаційній інстанції;

провадження у зв'язку з виключними обставинами;

провадження у зв'язку з нововиявленйми обставинами;

виконавче провадження.