29. Письмові докази та їх види. Процесуальний порядок дослідження письмових доказів в судовому засідання.

Стаття 64. Письмові докази

1. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування служ­бового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обста­вини, які мають значення для справи.

2. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію пись­мового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право ви­магати подання оригіналу.

  1. Письмовими доказами називаються виконані будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему та структуру та в яких виражені думки, що вміщують інформацію про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази класифікуються за такими ознаками:

• за суб'єктом формування;

• за характером змісту;

• за формою закріплення;

• за засобом формування.

За суб'єктом формування письмові докази поділяються на офіційні та неофіційні. Офі­ційні — це документи, які виходять від державних органів, установ, підприємств, службових осіб та громадських організацій. Неофіційні — це документи, які виходять від громадян. Розмежування письмових доказів на офіційні та неофіційні зумовлює неоднаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних документів потребує з'ясування наявно­сті повноважень осіб, які видали документ, дотримання відповідної форми складання до­кументів та перевірки істинності відомостей, що містяться у даному документі. Дослі­дження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, які в них містяться. До офіційних документів, зокрема, належать документи органів влади, місцевого са­моврядування, службових осіб та інших. До неофіційних — листування ділового та особи­стого характеру, різні записи, щоденники, рукописи та інші. За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі та інформаційні. Розпорядчі докази визначаються як документи, які містять вираження волі. До розпорядчих потрібно віднести акти органів державної влади і державного управління, місцевого самоврядуван­ня, накази керівників установ, підприємств та організацій та інші. Інформаційні докумен­ти містять відомості про певні факти. За формою виконання письмові докази поділяються на документи простої письмової та кваліфікованої форми. До письмових доказів простої письмової форми належать документи, що не передба­чають певних особливих умов до їх форми та змісту, як умови їх дійсності. Так, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох до­кументах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку і якщо він підписаний його стороною (сторонами). Щодо письмових доказів кваліфікованої форми, то до них належать документи, для яких законодавством встановлено певні особливі умови їх дійсності. До таких умов, зок­рема, можуть належати вимоги щодо нотаріального посвідчення документів. Так, відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до статті 719 ЦК України договір дарування нерухомого майна укладаєть­ся у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Стаття 732 ЦК України передбачає письмову форму договору ренти з обов'язковим нотаріальним посвідченням, а у випадку передачі нерухомого майна під виплату ренти — також і державну реєстрацію такого договору. До письмових доказів кваліфікованої форми слід відносити не лише ті, які підлягають нотаріальному посвідченню, а й ті, для дійсності яких необхідна наявність спеціальних ре­квізитів. Так, наприклад, відповідно до статті 246 Цивільного кодексу України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою юридичної особи. А відповідно до ч. 2 статті 42 ЦПК України довіреність від імені фізичної особи пови­нна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель пра­цює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. За способом створення письмові докази також поділяються на оригінали та копії.

2. Письмові докази подаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у спра­ві, а також за їх клопотанням витребовуються судом в порядку забезпечення доказів (ст. 133, 134 ЦПК України).

Порядок дослідження письмових доказів передбачено статтею 185 цього Кодексу. Певні особливості встановлені законодавством для таких письмових доказів, як осо­бисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції. Їх таємниця охороняється Конституцією України (стаття 31). Саме тому для них встанов­лено особливий порядок дослідження в цивільному процесі. Так, відповідно до статті 186 ЦПК України дані письмові докази можуть бути оголошені і досліджені у відкритому су­довому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Цивіль­ний кодекс (статті 303, 306) визначає, що ознайомлення з особистими паперами можливе лише за згодою осіб, яким вони належать, а листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися лише за згодою особи, що їх направила та адресата.

3. Письмові докази подаються, як правило, в оригіналі. Однак практично завжди сто­рони подають копії, а оригінал пред'являються на вимогу суду, якщо про це заявлене кло­потання.

Частина 2 статті, що коментується, передбачає, що суд може вимагати подання оригі­налу за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Можна припустити, що з власної іні­ціативи суд цього робити не може. Особа, яка заявляє клопотання про витребування оригіналу, може, зокрема, поклика­тися на необхідність переконатися у справжності копії. Оригінал документа слід обов'язково витребовувати також для наступного проведення графологічної експертизи. Оригінал витребуваного судом документа вилучається та долучається до справи. Ра­зом з тим, якщо вилучення оригіналу документа може призвести до порушення прав та ін­тересів особи — власника документа, то допускається огляд оригіналу в судовому засідан­ні і долучення до справи лише завіреної судом копії цього документа. Наприклад, якщо розглядається спір про розірвання договору оренди та виселення, а доказом по справі є правовстановлюючі документи позивача на приміщення, то вилучення у нього оригіналів цих документів і долучення їх до справи зробить неможливим розпорядження нерухомим майном та надання його в користування.