28. Показання свідків. Процесуальний порядок допиту свідків. Права та обов’язки свідків.

Стаття 63. Показання свідка 1. Показання свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.  

1. Показання свідка — це один із найважливіших засобів доказування у цивільному процесі, з якого суд одержує відомості про обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Про процесуальний статус свідка див. ст. 50 — 51 ЦПК.

2. Показання свідка можуть бути отримані шляхом допиту свідка безпосередньо в су­довому засіданні або в порядку судового доручення відповідно до статті 132 цього Кодек­су. У випадку отримання показів свідків в порядку виконання судового доручення, такі покази оголошуються в судовому засіданні відповідно до статті 183 ЦПК України. Проте у ч. 5 ст. 132 передбачено, що у випадку, якщо свідки, які дали показання суду, що викону­вав доручення, прибудуть в суд, який розглядає справу, вони дають показання у загально­му порядку.

Про порядок допиту свідків у судовому засіданні див. коментар до ст. ст. 180, 181, 182 ЦПК України.

3. Друге речення коментованої статті встановлює недопустимість показань свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності. З цього можна зробити висновок, що об­ставини, про які він дає показання, повинні бути відомі йому особисто. На нашу думку, показання свідка з чужих слів не допускаються.

Стаття 180. Порядок допиту свідків

1. Кожний свідок допитується окремо.

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідан­ня під час розгляду справи.

3. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

4. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

5. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку по­переджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: «Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи».

6. Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

7. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особи­сто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої виклика­но свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

8. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту осо­бами, які беруть участь у справі.

9. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати пи­тання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

10. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчен­ня розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідан­ня суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

11. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засі­данні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд.

12. Суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їх­ніх показаннях.

Стаття 50. Свідок

1. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосу­ються справи.

2. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві пока­зання про відомі йому обставини.

3. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

4. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов 'язаних з викликом до

суду.

5. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непе­редбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невико­нання інших обов'язків — відповідальність, встановлену законом.

   1. Свідок — це учасник процесу, основна функція якого — дати правдиві показання щодо відомих йому обставин. Показання свідка — це одне з найважливіших джерел дока­зів в цивільному процесі, із якого суд одержує відомості про наявність чи відсутність об­ставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають зна­чення для вирішення справи.

Свідком може бути лише фізична особа, яка може правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати про ці обставини правильні (достовірні) пока­зання. Свідок з'являється в процесі за клопотанням сторін. З власної ініціативи свідок пока­зання давати не може. Процесуального статусу свідка особа набуває не в силу того, що їй щось відомо, а тому що її залучено в процес у цій якості. На час постановлення ухвали про виклик свідка суд виходить з припущення, що цій особі щось відомо, оскільки про це стве­рджує особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка.

2. Ч. 1 коментованої статті вказує, що свідком може бути кожна особа. Використання слова «кожна» означає, що закон не встановлює жодних обмежень для особи свідка. При цьому слід враховувати норму ст. 51 ЦПК, яка передбачає перелік осіб, які не можуть бути допитані в якості свідка. Закон не встановлює мінімальний вік особи, яка може бути свід­ком. Однак слід враховувати психологічну зрілість особи для правильного сприйняття об­ставин та їх переказу.

Немає обмежень також щодо участі у справі як свідків близьких родичів сторін. Такі особи можуть бути свідками, незважаючи на те, що вони часто зацікавлені у результаті справи. Це обов'язково враховується судом під час оцінки доказів.

3. Коментована стаття покладає на свідка обов'язок з'явитися до суду у визначений су­дом час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. При цьому суд не забезпе­чує доставку свідка до місця розгляду справи, оплату йому витрат, пов'язаних із викликом до суду.

Разом з тим, практично ці витрати завжди несе сторона, зацікавлена в показаннях сві­дка. Бувають випадки, коли свідки вимагають оплату за свої «послуги». Самі лише покли­кання на необхідність виконання громадянського обов'язку не завжди виявляються діє­вими. Попередня оплата витрат свідка або компенсація втраченого ним заробітку однією з сторін підриває довіру до свідка, оскільки інша сторона в такому випадку може стверджу­вати, що свідок є заангажованим. Разом з тим, чинне законодавство не передбачає можли­вості відводу свідка, а тому усі ці обставини можуть впливати лише на оцінку показань свідка, але не позбавляють його права (і обов'язку) давати показання. У разі неможливості прибуття за викликом до суду свідок зобов'язаний завчасно по­відомити про це суд. Таке повідомлення може бути як усним, так і письмовим. Завчасне повідомлення дає суду можливість спланувати свій робочий час, попередити інших учас­ників процесу. У разі неявки свідка, він може бути підданий заходу процесуального примусу у вигля­ді приводу.

4. Свідок, як учасник процесу має право: давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, передбачених ст. 52 ЦПК, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викли­ком до суду. Щодо компенсації витрат — див. коментар до ст. 86 ЦПК. Щодо права корис­туватися письмовими записами — див. коментар до ст. 181 ЦПК.

5. Свідок зобов'язаний давати правдиві показання. Цей обов'язок забезпечується вста­новленням кримінальної відповідальності за відмову давати показання або завідомо не­правдиві показання. Ст. 384 КК України встановлює кримінальну відповідальність за за- відомо неправдиве показання свідка в суді. Неправдивими є показання, в яких умисно повністю або частково перекручені факти, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ст. 385 КК України передбачає кримінальну відповідальність за відмову свідка від да­вання показань в суді. При цьому відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання. Форми відмови можуть бути різними — усна, письмова тощо.

6. Коментована стаття вказує, що за невиконання інших обов'язків свідок несе відпові­дальність, встановлену законом. Так, зокрема ст. 185[1] КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка або в його непідкоренні розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а також вчинення інших дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених в суді правил. При цьому передбачається можливість накладення штра­фу від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

Ці особи не підлягають допиту як свідки, а тому не можуть навіть викликатися в суд в якості свідків.