22. Поняття та мета судового доказування. Поняття та ознаки судових доказів.

що мають значення для правильного вирішення справи, є встановлення їх за допомогою судових доказів, тобто судове доказування.

Судове доказування охоплює процесуальну діяльність всіх суб'єктів процесу, незважаючи на те, що їх функції у доказуванні різні. Крім того, правильна оцінка фактів і рішення у справі є результатом процесуальної діяльності не тільки суду, але й інших осіб, які беруть участь у справі. Інший підхід веде до недооцінювання ролі осіб, які беруть участь у справі, у процесі формування у суддів правильних висновків про правову кваліфікацію фактів і про сутність справи. Встановлення дійсних фактичних обставин справи — це обов'язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність всіх інших суб'єктів доказування. Отже, судове доказування є різновидом пізнання, що включає діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, їх представників.

У судовому доказуванні органічно поєднуються дві рівноцінні сторони — розумова та практична .Розумова (логічна) сторона доказування підпорядкована законам логічного мислення, практична (процесуальна) діяльність, тобто процесуальні дії з доказування, підпорядковані приписам правових норм і засновані на них. Норми права пропонують здійснення таких процесуальних дій, які створюють найкращі умови для того, щоб процес мислення був істинним. У свою чергу, законодавство не може суперечити законам і правилам пізнання та логіки.

Таким чином, цивільне процесуальне доказування — це розумова та процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, що спрямована на встановлення істини у конкретній справі і вирішення спору між сторонами.

Структура цивільного процесуального доказування складається з наступних елементів: суб'єкти, об'єкти та зміст діяльності. Зміст діяльності складається зі способів та стадій.

Суб'єктами судового доказування у цивільному процесі є суд, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу, які мають матеріально-правову та процесуально-правову заінтересованість у вирішенні справи і які відповідно до своїх процесуальних прав та обов'язків вчиняють дії, що мають значення для вирішення цивільної справи.

Доказова діяльність кожного із суб'єктів доказування має значну специфіку, що відображає відмінності у характері їх заінтересованості у вирішенні справи, цілях участі у процесі та виконуваних процесуальних функціях, процесуальному стані.

Основний суб'єкт доказування у цивільному процесі — суд першої інстанції. Суд вирішує всі питання, що виникають у процесі судового доказування, безпосередньо досліджує докази, представлені іншими суб'єктами доказування, перевіряє істинність даних, що надані як докази, і в результаті їх оцінки встановлює фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Всі інші суб'єкти доказування зобов'язані довести в судовому засіданні ті факти, на які вони посилаються, відстоюючи таким чином свої інтереси чи інтереси, які доручені їм для захисту.

Об'єктами доказування є обставини, що підлягають встановленню для вирішення цивільної справи або здійснення окремої процесуальної дії.

Об'єкт доказування у справі в цілому є предмет доказування. Як правило, нормативним джерелом визначення предмета доказування є норми матеріального права. Предмет доказування визначається судом. Особи, які беруть участь у справі, виконуючи покладений на них обов'язок доказування, разом доводять обставини, що входять у предмет доказування.

Центральним компонентом структури цивільного процесуального доказування є мета доказування. Метою судового доказування є всебічне, повне та об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, тобто встановлення за допомогою доказів у повній відповідності з істиною юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення спірних правовідносин між сторонами, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В меті доказування, з одного боку, відображаються інтереси, потреби суб'єктів цієї діяльності, з іншого боку — відображається і подальша поведінка як план діяльності, передбачення результату діяльності, тобто поєднуються об'єктивна та суб'єктивна сторони доказування.

Становить науковий і практичний інтерес визначення стадій доказування цивільного процесу.

Більшість вчених одностайні в тому, що доказування складається з: 1) визначення предмета доказування у справі, тобто визначення кола фактів, що мають значення для правильного вирішення справи; 2) збирання доказів, тобто процесуальні дії з виявлення, витребування і подання доказів; 3) дослідження, перевірка доказів; 4) оцінка доказів.

На нашу думку, стадії судового доказування можна згрупувати відповідно до стадій цивільного процесу: 1) доказування при підготовці справи; 2) дослідження доказів у суді; 3) остаточний висновок для постановлення рішення по справі, укладання мирової угоди, відмови від позову, визнання позову. Такий підхід до стадій цивільного процесуального доказування підкреслює завершений характер оцінки досліджених доказів і участь у процесі доказування всіх суб'єктів, а не тільки суду.

Важливим аспектом доказування є його здійснення у процесуальній формі, характерній для всього цивільного судочинства. Можна виділити наступні ознаки процесуальної форми доказування: 1) законодавча врегульованість процесу доказування; 2) діяльність правової регламентації. Як послідовність дій з доказування, так і їх зміст докладно регламентуються нормами права; 3) універсальність процесуальної форми доказування; 4) імперативність процесуальної форми доказування; 5) підпорядкованість доказування принципам цивільного процесу.

Нормативне регулювання доказування у цивільному процесі відповідає його меті, завданням і принципам. У зв'язку з цим буде доцільним виділити принципи судового доказування в системі принципів цивільного процесуального права. Існує необхідність виділення принципів на рівні інституту права, особливо відносно міжгалузевих інститутів. Це дозволяє точніше визначити внутрішній зміст самого міжгалузевого інституту, виділити взаємозв'язок його норм, а також забезпечити більш правильне розуміння цілей і завдань, що стоять перед самим інститутом.

Слід зазначити, що галузеві принципи цивільного процесуального права є значущими для всіх інститутів названої галузі, разом з тим судове доказування має власні принципи, що деталізують і доповнюють галузеві.

До принципів судового доказування можна віднести наступні: 1) обов'язковість доказування (всі обставини справи підлягають доказуванню, за винятком тих, які не підлягають доказуванню в силу закону); 2) належність доказів; 3) допустимість доказів; 4) вільну оцінку доказів.

Принципи судового доказування спільні, але у той же час вони мають конкретний зміст і прояв у цивільному судочинстві.

Згідно зі ст. 57 ЩІК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судові докази характеризуються наступними ознаками:

1) докази — це фактичні дані, що містять інформацію про шукані факти. Очевидно, що фактичні дані — це відомості про факти. По суті це інформація про ті обставини, які суду необхідно встановити по справі. У більшості випадків суд безпосередньо може сприйняти відомості про факти, а не самі факти, що мали місце в минулому. Якщо під доказами розуміти факти, то варто ви знати, що суд першої інстанції не в змозі безпосередньо досліджувати докази по справі. На підставі відомостей про факти суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому не мають доказового значення ті фактичні дані, які не містять інформації про факти, що стосуються справи;

2) докази — це фактичні дані, отримані судом із дотриманням певної процесуальної форми. Закон встановлює певний порядок збирання, дослідження і оцінки доказів. Фактичні дані, отримані судом не в результаті передбачених законом процесуаль них дій, а іншим (непроцесуальним) шляхом, не можуть бути покладені в основу рішення суду по справі (ч.І ст.59 ЦПК). Істина у цивільній справі може бути досягнута тільки при правильній побудові процесу судового доказування. Наприклад, не мають доказового значення показання свідка, який допитаний судом з порушенням вимог ст.180 ЦПК (свідки, які ще не дали показань, перебувають у залі судового засідання під час розгляду справи; свідок не попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань);

3) докази — це фактичні дані, отримані передбаченими у законі засобами доказування. Згідно з ч.2 ст.57 ЦПК до засобів доказування належать пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

* Фактичні дані, отримані не передбаченими законом засобами доказування, не є доказами по цивільній справі.

Фактичні дані і засоби доказування тісно пов'язані між собою. Наприклад, показання свідка (засіб доказування), які не містять фактичних даних, що стосуються справи, не можуть розглядатися як доказ. З іншого боку, не є доказами фактичні дані, отримані не передбаченими законом засобами доказування. Отже, доказ по цивільній справі — це єдине поняття, в якому змістом є фактичні дані, а формою — один з передбачених законом засобів доказування.

Перелічені ознаки характеризують правову природу судових доказів. Усунення будь-якої складової у доказі ліквідує весь судовий доказ у цілому.

Доказ, позбавлений свого пізнавального змісту, або позбавлений процесуальної форми, залучений у процес судового пізнання з порушенням процесуального порядку, перестає бути таким.

Докази виконують у судовому доказуванні три функції: 1) докази виступають як засоби організації дій з доказування, займаючи в структурі доказування проміжне місце між метою і результатом пізнавальної діяльності, тобто це функція накопичення інформації; 2) відображально-інформаційна. Відповідно до цієї функції відомості про факти (інформація) можуть бути використані в процесі для досягнення істини у справі внаслідок того, що відтворюють факти реальної дійсності, є їхнім відображенням; 3) посвідчувальна, тобто обґрунтування висновків суду в рішенні. Судові докази виступають у цивільному і арбітражному процесах не тільки як засоби одержання знання, але вони є після оцінки доказів аргументами обґрунтування кінцевих висновків суду в рішенні (судовому акті).

Істотне практичне значення має класифікація доказів, тому що виявляє особливості окремих груп доказів і визначає шляхи їх найкращого використання з урахуванням цих особливостей.