3. Цивільні процесуальні норми, їх структура, дія в часі, просторі та за колом осіб.

Дія в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, які діють під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Цивільний процесуальний закон може мати зворотну силу у випадках, встановлених законом (ст. 58 Конституції України, ст.

2 ЦПК). У просторі – провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України. В окремих випадках, на території України може застосовуватися норми права іноземної держави і, навпаки, норми права України – судами іноземної держави. Щодо осіб – цивільний процесуальний закон поширюється на усіх фізичнихосіб (ст.

5 ЦПК), на юридичних осіб (ст.ст. 11, 28 ЦПК), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні юридичні особи (ст. 111, глава 5 розділу ІV, розділи VIІІ, Х ЦПК) та інших суб’єктів цивільних процесуальних відносин на засадах рівності.

Як відомо, правова норма, як правило, складається з трьох частин. Гіпотеза - визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція - встановлює правила поведінки; санкція - наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми. В той же час у ЩІК є норми, які мають двочленнуструктуру - гіпотезу і диспозицію.

Наприклад, тричленну структуру має норма, встановлена ст. 41 і ст. 44 ЦПК: гіпотеза - свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи; диспозиція - свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція - якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ. Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 1 ст. 45 ЦПК: гіпотеза - свідків, які постійно живуть поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання; диспозиція - може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу. Деякі норми з двочленною структурою забезпечуються санкціями, передбаченими в інших нормах права. Так, норма ст. 9 ЦПК "Мова, якою ведеться судочинство" має гіпотезу і диспозицію, а санкція за її порушення -скасування судового рішення - визначена ст. 314 ЦПК. Гіпотези норм цивільного процесуального права поділяються: а) за характером викладених в них обставин - на односторонні і двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні обставини, настання яких обумовлено застосуванням даної норми права. Такою буде гіпотеза норм ст. 5 ЦПК з правомірними обставинами, яка передбачає, що суд приступає до розглядуцивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу. Двосторонні гіпотези передбачають як правомірні, так і неправомірні обставини, які є підставою для застосування такої норми права. При цьому за наявності неправомірних обставин застосовується одне правило, а при наявності правомірних - інше. Прикладом може бути ст. 172 ЦПК, якою передбачені наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі; б) за ступенем визначеності гіпотези поділяються на визначені, відносно визначені і невизначені. Визначені точно формулюють умови, за яких така норма підлягає застосуванню, наприклад, норма ст. 194 ЦПК про судові дебати. Відносно визначені вказують на умови, з настанням яких така норма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутність цих умов має у кожному випадку визначити суд. Такою буде норма ст. 144 ЦПК про об'єднання позовів, ст. 145 ЦПК про роз'єднання позовів. Невизначеними гіпотезами будуть такі, котрі не передбачають конкретних умов, за яких така норма підлягає застосуванню (ст. 61 ЦПК про додаткову і повторну експертизу). Диспозиції норм цивільного процесуального права класифікуються за способом вираження закріплених в них правил поведінки на прості, описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення поняття термінів, які вказують на такі дії. Це норма ст. 103 ЦПК про права сторін на зміну позивачем предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; на визнання відповідачем позову і на укладення сторонами мирової угоди. Але норма права не розкриває поняття позову, його предмета, підстав, мирової угоди. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному застосуванню відповідної норми права.Описовими будуть норми, встановлені ст.ст. 100, 101 ЦПК, про цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність.

Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених в гіпотезах цих норм, а відсилають до інших норм, в яких такі правила визначені. Відсилочною буде диспозиція ст. 335 ЦП К, якою передбачено, що при розгляді справ у порядку судового нагляду застосовуються правила, викладені у ст.ст. 301—307 цього Кодексу, з винятками і доповненнями, зазначеними в цій статті. Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на інші норми, в яких ці правила повинні бути встановлені. Такою буденорма ст. 25 ЦПК, за якою у випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатися товариськими і третейськими судами.