- •Глава 6. Міжнародний рух капіталу Ключові поняття
- •6.1. Теорії руху чинників виробництва
- •6.2. Сутність та форми міжнародного руху капіталу
- •6.3. Прямі іноземні інвестиції
- •6.3.1. Суть та причини прямих іноземних інвестицій (піі)
- •6.3.2. Форми піі. Технологічний трансфер
- •6.3.3. Наслідки прямих іноземних інвестицій
- •6.3.4. Основні тенденції розвитку ринку прямих іноземних інвестицій
- •6.3.5. Проблеми і перспективи піі в Україні
- •Крим, 4%
- •6.4. Міжнародний кредит
- •6.4.1. Сутність міжнародного кредиту
- •6.4.2. Основні форми міжнародного кредиту
- •6.4.3. Сучасні форми міжнародного кредитування
- •6.4.4. Структура світового ринку позичкового капіталу
- •6.4.5. Інституціональна структура міжнародного кредиту. Міжнародні фінансові центри
- •6.4.6. Світова криза заборгованості. Проблеми зовнішньої заборгованості України
- •Глава 7. Міжнародна міграція робочої сили
- •7.1. Причини міжнародної міграції робочої сили
- •7.2. Основні етапи міжнародної міграції
- •IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.
- •7.3. Сучасні центри притягання робочої сили
- •7.4. Наслідки переміщення трудових ресурсів
- •7.5. Регулювання міжнародних міграційних процесів. Міжнародна Організація Праці
- •Глава 8. Міжнародна передача технологій
- •8.1. Сутність і форми міжнародного технологічного обміну
- •II. Нематеріальні види технологій:
- •8.2. Особливості міжнародного технологічного обміну в сучасних умовах
- •8.3. Міжнародна торгівля ліцензіями
- •8.5. Міжнародне регулювання ринку технологій
- •8.6. Особливості міжнародного технологічного обміну в Україні
6.2. Сутність та форми міжнародного руху капіталу
Міжнародне переміщення капіталу - це досить розвинута складова міжнародного переміщення чинників виробництва. В сучасних умовах мобільність капіталу оцінюється як висока, хоч вона й мала жорсткіші обмеження, ніж міжнародна торгівля. Темпи зростання переміщення капіталу між країнами в декілька разів перевищують темпи зростання виробництва і міжнародної торгівлі.
Міжнародний рух капіталу може заміщувати або доповнювати міжнародну торгівлю, якщо ефективність використання капіталу вища, ніж результат міжнародної торгівлі.
Міжнародна міграція капіталу - це не фізичне переміщення засобів виробництва, а фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів, інвестування.
Конкретні форми міжнародного переміщення капіталу розрізняються за такими ознаками:
• за джерелами походження капіталу;
• за характером використання капіталу;
• за строками вкладання капіталу;
• за метою вкладання капіталу
За джерелами походження капітал поділяється на офіційний і приватний.
Офіційний капітал - це кошти державного бюджету або міжнародних організацій (МВФ, Світовий Банк та ін.), котрі переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій. Його джерелом є гроші платників податків.
Приватний капітал - це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій, торговельних кредитів, міжбанківського кредитування.
За характером використання капітал поділяється на підприємницький капітал та позичковий капітал.
Підприємницький капітал - це кошти, які прямо або опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. Це головний приватний капітал.
Позичковий капітал - це кошти, що надаються з метою отримання відсотка. В міжнародних масштабах позичковий капітал виступає в основному офіційний капітал.
За строком вкладання капітал поділяється на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий.
короткостроковий капітал - це вкладання капіталу строком менше року. Головним чином у формі торговельних кредитів;
середньо- та довгостроковий капітал - вкладання капіталу строком понад рік. Усі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів.
За метою вкладання капітал поділяється на прямі та портфельні інвестиції.
прямі інвестиції - вкладання капіталу з метою придбання контролю над об'єктом розміщення капіталу. Це в основному вивіз приватного підприємницького капіталу;
портфельні інвестиції - вкладання капіталу в іноземні цінні папери без права контролю над об'єктом інвестування. Це також в основному вивіз приватного підприємницького капіталу.
6.3. Прямі іноземні інвестиції
6.3.1. Суть та причини прямих іноземних інвестицій (піі)
Прямі іноземні інвестиції (ПІІІ) займають особливе місце серед форм міжнародного руху капіталу. Це зумовлено двома основними причинами:
• прямі іноземні інвестиції - це реальні інвестиції, які, на відміну від портфельних, не є чисто фінансовими актами, що виражені в національній валюті. Вони здійснюються у підприємства, землю та інші капітальні товари;
• прямі іноземні інвестиції, на відміну від портфельних, звичайно забезпечують управлінський контроль над об'єктом, в який інвестовано капітал.
До виникнення транснаціональних корпорацій (ТНК) всі приватні іноземні інвестиції були в основному "портфельними". З появою ТНК (тобто підприємств, що є власниками або контролюють виробництво товарів та послуг за межами країни, в якій вони базуються) частина міжнародного руху капіталу набуває форми ПІІ.
ПІІ - це різновид іноземних інвестицій, призначених для виробництва і забезпечення контролю над діяльністю підприємств завдяки володінню контрольним пакетом акцій. Пропорція, що визначає підконтрольність, є різною в різних країнах. У США формально визнається прямим зарубіжним інвестуванням будь-яке вкладання капіталу, якщо інвестор має або отримує 10% власності. ПІІ охоплюють усі види інвестування - чи то придбання нових акцій, чи просте кредитування, аби тільки інвестуюча фірма мала понад 10% акцій зарубіжної фірми. Частка участі в акціонерному капіталі фірми може бути отримана і в обмін на технологію, кваліфіковані кадри, ринки тощо.
Власність інвестора (повна або часткова) та його контроль над зарубіжним підприємством, котре стає частиною організаційної структури ТНК як її філія або дочірнє товариство - головна відмінність ПІІ від інших видів інвестування.
Характерною рисою ПІІ можна вважати і переважання рівня продажів продукції, виробленої за кордоном за допомогою ПІІ, над продажами вітчизняної продукції у вигляді товарного експорту
У п.6.1. "Теорії руху чинників виробництва" ми вже говорили про фундаментальну причину міграції (експорту-імпорту) капіталу: перенакопичення капіталу в одних країнах і нестача - в інших, незбіг попиту на капітал і його пропозиції в різних ланках світового господарства.
Чинниками, які, починаючи з 80-их років, активно впливають на зростання ПІІ і зумовлюють випереджаючі темпи зростання ПІІ порівняно з темпами зростання світової торгівлі (а також ВВП промислово-розвинутих країн), є: інтеграція виробництва, еволюція його в бік створення так званої міжнародної продукції; зростаюча роль ТНК; економічна політика промислово - розвинутих країн, спрямована на підтримку темпів економічного зростання і рівня зайнятості; прагнення країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою здолати кризовий стан економіки і соціальної сфери; екологічні чинники, що спонукають розвинуті країни переводити шкідливе виробництво в країни, що розвиваються. При участі в ПІІ уряду додатковим мотивом може бути досягнення певних політичних цілей: забезпечення стратегічними ресурсами, розширення сфери свого впливу з боку уряду.
Прямі іноземні інвестиції становлять основу панування ТНК на світовому ринку. Вони дозволяють транснаціональним корпораціям використовувати підприємства в зарубіжних країнах для виробництва і збуту продукції і швидко розповсюджувати нові товари і нові технології в міжнародному масштаб тим самим підвищуючи свою конкурентоспроможність. Для них ПІІ мотивовані в кінцевому підсумку прибутком.
Щоб зрозуміти можливість отримання цього прибутку, необхідно зупинитись на характеристиці основних груп чинників, що спонукають до ПІІ. Це - маркетингові чинники, торговельні обмеження, вартісні чинники, інвестиційний клімат.
Маркетингові чинники є основними в зростанні ПІІ. ТНК потребують розширення ринку для підтримання або збільшення своїх продаж. Однак навіть достатньо місткий внутрішній ринок встановлює межі зростання. Обмеженість продуктової диверсифікації розмірами внутрішнього ринку робить необхідною географічну диверсифікацію виробництва: організацію виробництва за рубежем, придбання зарубіжних фірм, встановлення контролю над ними.
Торговельні обмеження. ПІІ дозволяють фірмам обійти торговельні бар'єри і функціонувати за кордоном як місцеві фірми, не підпадаючи під митні платежі, тарифи чи інші імпортні обмеження. Обсяги американських інвестицій у Канаду не були б такими великими, якби канадський уряд не створив торговельні бар'єри для підтримки місцевої промисловості.
На доповнення до бар'єрів, створюваних урядом, обмеження можуть створювати покупці, які бажають споживати місцеві товари та послуги, а також як результат націоналістичних тенденцій чи як наслідок існуючих культурних особливостей. Більше того, часто місцеві покупці бажають купувати товари і послуги у тих, хто заслуговує на їхнє довір'я, тобто у вітчизняних виробників. Для деяких продуктів ефект країни походження може примусити фірму заснувати завод у країні-споживачеві з тим, щоб створити позитивний стереотип якості продукту.
Вартісні чинники. Обслуговувані ринки, що знаходяться на значній відстані і обмежені високими тарифними бар'єрами, створюють багато перешкод для можливостей експортерів на зарубіжних ринках. Багато з промислових транснаціональних корпорацій засновують виробництво за кордоном для отримання переваг у витратах по таких статтях, як праця та сировина. Так, німецький робітник в обробній промисловості "коштує" в 4 рази більше від тайванського, у 9 разів більше від бразильського в 54 рази більше від російського. Багато з американських філій постачають своїм американським материнським компаніям чинники і компоненти, що мають низьку вартість.
Прямі іноземні інвестиції здійснюються не лише горизонтально, тобто фірмами, що купують або засновують аналогічні фірми за рубежем, а й і вертикально. Деякі фірми вбачають привабливість ПІІ в тому, що вони дають змогу підвищити надійність джерел постачання сировиною та іншими проміжними продуктами (напівфабрикатами). Вертикальна інтеграція збільшує надійність постачання і може призвести до скорочення експлуатаційних витрат і забезпечити контроль за товаропотоками через кордони у складній світовій системі розподілу.
Інвестиційний клімат. ПІІ, згідно з визначенням, дозволяють здійснювати контроль за діяльністю підприємства. Проте контроль може бути марним через несприятливі умови "навколишнього середовища", навіть якщо фірма володіє філією на 100%. Реальність забезпечення контролю, а значить і прибутковість ПІІ залежить від наявності в країні належного інвестиційного клімату - сукупності політичних, економічних, юридичних, соціальних, побутових умов, які визначають ступінь ризику інвестицій та їх прибутковість.
Загальне відношення у світі до зарубіжних інвестицій та до їх наступного розвитку може бути визначене як двоїсте. Визнаючи вигідність ПІІ в короткостроковому плані, майже всі країни, побоюючись підриву контролю над національними економічними ресурсами і суверенітету країни, обмежують іноземну власність у ключових секторах економіки.
Дискримінація по відношенню до ПІІ може здійснюватись у формі збільшення податків; цінового контролю або заходів, спрямованих персонально на іноземні фірми (часткова націоналізація, місцеве законодавство, обмеження переказу грошей (платежів), експортні правила та обмеження еміграції робочої сили).
Інвестиційний клімат визначається також валютними ризиками. Це виражається звичайно у виникненні ризиків, пов'язаних з переказом і обігом іноземної валюти.
Структуру основних чинників прямих іноземних інвестицій можна подати так.
Основні чинники прямих іноземних інвестицій
Маркетингові чинники
1. Розмір ринку.
2. Зростання ринку.
3. Прагнення утримати частину ринку.
4. Прагнення добитися успіху в експорті материнської компанії.
5. Необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями.
6. Незадоволеність існуючим станом ринку.
7. Експортна база.
8. Слідування за покупцями.
9. Слідування за конкуренцією.
Торговельні обмеження
1. Торговельні бар'єри.
2. Надання місцевими покупцями переваги вітчизняним продуктам.
Вартісні чинники : 1. Прагнення бути ближче до джерел постачання.
2. Наявність трудових ресурсів.
3. Наявність сировини.
4. Наявність капіталу і технологій.
5. Низька вартість праці.
6. Низька вартість інших витрат виробництва.
7. Низькі транспортні витрати.
8. Фінансові та інші стимули з боку уряду.
9. Більш сприятливі рівні цін.
Інвестиційний клімат
1. Загальне ставлення до іноземних інвестицій.
2. Політична стабільність.
3. Обмеження на власність. :
4. Регулювання валютних курсів.
5. Стабільність іноземної валюти.
6. Структура податків.
7. Добре знання країни.
Загальні
1. Очікування високих прибутків.
2. Інші.
Зазначені чинники ПІІ конкретизуються при виробленні інвестиційної політики за допомогою системи індикаторів, яка включає близько 340 показників і понад 100 оцінок експертів в економічній, юридичній, технічній, соціальній та інших галузях.
• динаміку економіки (економічного потенціалу);
• виробничу потужність промисловості;
• динаміку ринку;
• фінансову допомогу збоку уряду;
• людський капітал;
• престиж держави;
• забезпеченість сировиною;
: » орієнтацію на зовнішній ринок (експортні можливості); ® інноваційний потенціал;
• громадську стабільність.
Кожний з перелічених 10 чинників включає в себе систему конкретних показників. Наприклад, при оцінці людського капіталу швейцарські експерти запропонували використати 36 показників, які включають чисельність населення та її динаміку; загальний рівень безробіття; міграцію робочої сили в цілому, у тому числі висококваліфікованої; рівень професійної підготовки; мотивацію найманих працівників та їх мобільність; менеджмент та його професіональну адаптацію; рівень заробітної плати; державні витрати на освіту на душу населення; рівень робочої сили з вищою освітою; випуск періодичних видань; систему охорони здоров'я тощо.
На практиці більшість рішень про прямі іноземні інвестиції ґрунтуються на численних мотивах, враховують численні чинники. Політичні мотиви інвестування рідко відокремлені від економічних.
Виходячи з даних експертних оцінок, найсприятливіші умови для ПІІ мають такі країни: США, Канада, ФРН, Швейцарія, а також Азіатсько-Тихоокеанські НІК.
