6.4.6. Світова криза заборгованості. Проблеми зовнішньої заборгованості України

У попередніх питаннях ми розглянули суть та механізм функціонування міжнародного кредиту як міжнародного руху позичкового капіталу. Загальний висновок свідчить про те, що нормально функціонуючий міжнародний кредит, як і лібералізація торгівлі або міграція праці, сприяють більш ефективному розвитку продуктивних сил світу, зростанню добробуту країн, залучених до міжнародної економіки.

Проте практика міжнародного кредиту з усією очевидністю свідчить, наскільки реальний розвиток міжнародного ринку кредиту не узгоджується з такими умовами нормальної роботи кредитної системи, як стабільність та своєчасна виплата боргів.

Вагомим підтвердженням цього - світова криза заборгованості.

Головною причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації до відмови від платежів по боргу суверенними боржниками. Якщо уряди-боржники доходять висновку, що виконання всіх платіжних зобов'язань не забезпечує більше чистого припливу коштів у майбутньому, з'являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів по боргу, аби тільки уникнути відпливу ресурсів з країн. Існування такого стимулу до відмови від платежів допомагає пояснити неодноразові випадки відмови від платежів латиноамериканських країн на початку XIX ст., одночасні масові відмови платити в 30-х роках і події 1982 р., коли величина сум обслуговування боргу збільшилась до розмірів нових надходжень капіталу і багато боржників вимагали перегляду строків платежів.

Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредиторів. Одна з них - наполегливість у встановленні вищої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядам у порівнянні з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги вищої відсоткової ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від виплат по боргах: поки немає кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи вони мають великі збитки.

Що здатне вирішити проблему відмови від платежів? Гадаємо, що це не може бути традиційне продовження, яке пов'язує надходження нових кредитів боржнику з виконанням вимоги "затягування пасків", щоб відтягти момент відмови від виплат по боргах. Нові кредити повинні щонайменше покривати суми виплат відсотків та основної суми боргу. Але навіть нові кредити настільки великі, що їх надання збільшує загальну суму боргу, через що боржник врешті-решт може відмовитися платити незалежно від того, як довго здійснюватиметься нове кредитування.

Надійним способом вирішення проблеми права власності на кредити, що надаються суверенним боржникам, є введення застави або забезпечення, тобто активів того чи іншого виду, які можуть перейти у власність кредитора у випадку зупинення виплат по боргу позичальника. В угодах по позиках усередині країни юридичне оформлені застава чи забезпечення відіграють важливу роль у підтриманні виплат по боргу і разом з тим у зміцненні кредитоспроможності боржника, дозволяючи йому отримувати позики за нижчою відсотковою ставкою і за зручнішою тимчасовою схемою. У минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, звичайно виявлялись ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат. Незважаючи на прийняття зазначених вище заходів, сукупний борг країн світу в 2002 р. становив 2 трлн.дол. Держави найбільших боржники світу показані в табл. 13.

Таблиця 13 Зовнішній борг деяких країн світу (2002 р. млрд дол.)

Країна	Обсяг боргу	Країна	Обсяг боргу
1. СІЛА (1995р.) р.)	862	11. Туреччина	118
2. Бразилія	222	12. Індія	101
3 . Австралія	177	13.1спанія(1993 р.)	90
4. Аргентина	155	14.Швеція(1994 р.)	67
5. Росія	154	15. Польща	64
6. Мексика	150	16. Греція	63
7. Китай	149	17. Таїланд	63
8. Півд. Корея	135	18. Філліпіни	60
9. Індонезія	131	19. Гонконг	50
10. Ірак	120	20. Малайзія	48
		...................................
		47. Україна	14
		СВІТ	2000

Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються, а відтак проблема міжнародної заборгованості цих країн є однією з центральних як за теорією, так і за практикою міжнародної валютно-кредитної та фінансової політики.

Значне зростання заборгованості КР розпочалося із середини 70-х років XX ст. У 1992 р. вона досягла 1400 млрд. дол. (порівнянні з 250 млрд. дол. у 1975 р.). Розглянемо причини вибухового зростання заборгованості.

З одного боку - зростання позичкового капіталу, який шукає прибуткового застосування, що розпочалося у зв'язку з нафтовою кризою кінця 1973 р. КР виявились залученими до інтенсивного процесу міжнародного переміщення капіталу. Необхідність реалізації програми індустріалізації, виплати відсотків по попередніх позиках, використання нових позик не на цілі розвитку, а на покриття поточного дефіциту платіжних балансів у зв'язку зі зростанням цін на паливо, нав'язування їм з різних боків політики мілітаризації, діяльність ТНК спонукала країни, що розвиваються, брати позики і кредити у зростаючих обсягах. Негативну роль зігравала і масова корупція чиновництва, яке наживалось на угодах по отриманню кредитів.

З іншого боку - в цей же період відбувся ряд взаємопов'язаних подій, які негативно вплинули на економічний і фінансовий стан країн, що розвиваються, і призвели до боргової кризи: у 1982 - 1983 рр. багато економічно відсталих країн виявились неспроможними здійснювати виплати по своїй зовнішній заборгованості.

Головні з цих подій - це стрибок цін на імпортовану нафту, скорочення попиту на сировину та сільськогосподарську продукцію з боку ПРК і відповідно зменшення експортних надходжень у країни, що розвиваються, підвищення відсоткових ставок у ПРК, зростання курсу долара, скорочення приватних позик.

Боргова криза справила негативний вплив не лише на загальну економічну ситуацію і показники економічного зростання країн, що розвиваються, а й на стан фінансово-банківської системи ПРК.

Економічно відсталі країни закликають до встановлення нового міжнародного економічного порядку. Реально ж кредитори ідуть на реструктуризацію боргу.

Реструктуризація боргу - це переоформлення боргових зобов'язань, по яких настав або прострочено строк платежу. У це поняття входять:

1. Реструктуризація боргу по лінії Паризького і Лондонського клубів. Вона найбільш значуща для державних боргів і відбувається за загальною угодою країн-кредиторів.

Список учасників Паризького клубу може змінюватись, однак у ньому присутні головні кредитори. Головне завдання зустрічей у Паризькому клубі - створити сприятливі умови для повернення боргів.

Паризький клуб утворено в 1956 р. як неформальну організацію урядів країн - кредиторів для розв'язання проблеми заборгованості. Клуб здійснює нагляд за процесом сплати боргів і веде переговори з країнами-боржниками з питань реструктуризації боргів. Членами Клубу є переважно розвинуті країни ОЕСР. Головою Клубу традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Члени Паризького клубу беруть на себе зобов'язання кредитувати один одного в національних валютах, а також - треті країни в рамках спільної угоди про позики. Крім того, вони надають валюту Міжнародному валютному фонду. Клуб розробляє умови позик, приймає рішення про пролонгацію заборгованості, а також припинення платежів за боргами.

Останнім часом реструктуризація боргів у Клубі відбувається за "розширеними умовами Торонто" і за "умовами Х'юстон".

Розширені умови Торонто були схвалені у грудні 1991 р. За ідеєю, вони повинні застосовуватись лише до більш бідних країн, котрі мають ВВП на душу населення менше 675 дол. і найбільший рівень зовнішньої заборгованості. Ці умови передбачають дві можливості зміни умов повернення зовнішніх боргів: 1) скорочення акуратно обслуговуваних боргів на 50% від загального боргу або 2) скорочення на 50% витрат по обслуговуванню боргу. Умови Торонто передбачається використати у випадках, коли країна-кредитор не бажає або неспроможна списати частину боргу або скоротити вимоги по його обслуговуванню. У цьому випадку повернення боргу кредитору розтягується більш як на 25 років, при цьому виплати відсотків відбуваються за ринковою ставкою з канікулами на перші 16 років.

У вересні 1990 р. Паризький клуб ухвалив умови Х'юстон. Вони застосовуються до країн із середнім доходом, в яких ВВП на душу населення не перевищує 1345 дол., і високим рівнем заборгованості. Згідно з х'юстонськими умовами країнам, які отримують офіційну допомогу на розвиток (25% кредиту на розвиток надається у вигляді грантів), повернення боргу розтягується на 20 років, відсотки не виплачуються протягом перших 10 років. Решті країн погашення боргу продовжується до 15 років, з яких відсотки не виплачуються протягом 8 років. За період до 1994 р. ці умови застосовувались до 14 країн, у тому числі до Англії, Сирії, Панами та Польщі.

Лондонський клуб - неурядова організація, яка об'єднує майже 600 найбільших приватних банків-кредиторів. Банки - члени Клубу укладають з урядом країни-боржника угоду про умови погашення боргу, його реструктуризації. Угода про реструктуризацію можлива тільки в тому випадку, якщо країна-боржник приймає програму МВФ зі структурного керування своєї економіки, причому її виконання жорстко контролюється.

Таким чином, Паризький і Лондонський клуби, формально незалежні організації, тісно координують свою роботу з МВФ. У сфері їхньої діяльності з 90-х років опинилися країни з перехідною економікою; від рішення клубів багато в чому залежить доля величезної заборгованості й майбутнього кредитування цих країн, в тому числі й України.

2. Реструктуризація боргу комерційними банками. Найбільш популярним заходом реорганізації боргу для комерційних банків-кредиторів став прийнятий у 1989 р. План Бреді. Згідно з цим планом банки йдуть на реорганізацію деякої частини боргу країн, що розвиваються (як правило, це - зниження відсоткових виплат), лише в тому випадку, якщо її уряд здійснюватиме більш радикальну програму макроекономічних і структурних перетворень. Кожний банк-кредитор має право вибрати свої методи реструктуризації, котрі були передбачені в умовах договору. Однак, на практиці, що склалась, банки вибирають дорадчий комітет, що представляє інтереси усіх банків-кредиторів, і веде переговори з урядом-боржником. Незважаючи на практику ведення переговорів, загальний обсяг реструктурованого в 1993 - 1994 рр. боргу таких країн, як Бразилія, Домініканська Республіка, Йорданія, Польща, Болгарія та Еквадор становив 75 млрд. дол. До реструктуризації боргу також включаються:

1. Конверсія боргу в активи.

2. Зворотний викуп боргових зобов'язань (buy-bасk).

3. Конверсія боргу в облігації.

4. Списання всього боргу або його частини.

Проблеми зовнішньої заборгованості України

У формуванні та розвитку державного зовнішнього боргу України виділяються п'ять етапів.

Таблиця14 Характерні ознаки еволюції державного зовнішнього боргу України

Етапи	Ознаки державного зовнішнього боргу
1 етап: 1992 - 1993 р. р	Хаотичність та відсутність узгодженої політики у сфері зовнішніх запозичень. Причиною початкового державного зовнішнього боргу було залучення позик у рамках кредитних ліній, відкритих під гарантії Кабінету Міністрів України. У ході цього етапу Україна не вдалась до позик міжнародних фінансових організацій та комерційних запозичень. Показники, які характеризували боргову залежність країни залишалися на низькому рівні.
2 етап: 1994 - 1995 р. р.	Високі темпи зростання зовнішнього державного боргу, що зумовлено значною мірою початком освоєння позик міжнародних фінансових організацій (Світового Банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку). Негативний фактор у політиці зовнішніх запозичень - нераціональне використання одержаних коштів, які переважно спрямувались на споживання.
3 етап: 1997р. - вересень 1998 р.	Початок залучення зовнішніх комерційних позик. Із цього борг складається з трьох основних елементів: 1) позик міжнародних фінансових організацій; 2) комерційних кредитів іноземних банків, фінансово-кредитних та інших установ; 3) позик та кредитних ліній іноземних держав. На 67% від запланованих зменшуються надходження від міжнародних фінансових організацій. Основна причина - гальмування виконання Україною заходів щодо докорінного реформування економіки. Починаючи з 1998 р., не здійснюються грошові платежі на користь Росії в рамках обслуговування по погашенню державного боргу, що відповідно поліпшує показники відношення обсягу обслуговування боргу до експорту.
4 етап: вересень 1998 р. початок 2000 р.	Початок після серпневої фінансової кризи Суттєві обмеження доступу України до іноземних ринків капіталів. Перманентна загроза настання випадку неплатоспроможності країни та проблема збереження вітчизняної фінансової системи як такої. Основне завдання системи управління державним боргом - забезпечити тимчасовий «перепочинок» у здійсненні платежів з обслуговування та погашення державних боргів (необхідно було мати час для проведення перетворень в економіці). Отримані необхідні відстрочки платежів за своїми зобов'язаннями в наслідок успішної реструктуризації державного боргу. Механізм вирішення боргової проблеми був переважно короткостроковим, тактичним.
5 етап: із початку 2000 р. по теперішній час	Україна прагне реалізувати на практиці довгострокові механізми вирішення боргової проблеми. Проблеми боргового навантаження 2000-2001рр. І здійснюються за напрямами: • реструктуризація боргу перед комерційними кредиторами; • створення умов для надання Україні кредиту від МВФ у рамках програми розширення фінансування, що є необхідною передумовою реструктуризації боргу перед Паризьким клубом; • залагодження проблеми боргу перед Паризьким клубом Туркменістаном.

Динаміка державного зовнішнього боргу України показано в табл.15.

Таблиця 15

Таким чином, протягом 1992 - 2002 рр. обсяг боргу постійно зростає і тільки у 2000 р., що зменшується в наслідок вжитих заходів у рамках активного управління зовнішнім боргом: вирішено проблему пікового навантаження платежів з обслуговування та погашення боргу, створено передумови для відновлення програми співробітництва у МВФ та іншими міжнародними організаціями економічного розвитку. Проведена в березні - квітні 2000 р. реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним кредиторам дозволила зменшити її боргові зобов'язання з 18,1 млрд. грн. до 13,5 млрд. грн., проте не забезпечила розв'язання проблеми обслуговування боргу у середньостроковій перспективі. У 2001 - 2006 рр. Україна за зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд. дол. Для виконання своїх зовнішніх зобов'язань уряд використовує кошти Державного бюджету, кошти від приватизації власності, валютні резерви, нові позики.

Спроможність держави обслуговувати зовнішні зобов'язання оцінюється відношенням боргу до ВВП. Цей показник стрімко наростає: в 1992 р. він становив 12,2%, 1996 р. - 19,8%, 1999 р. -35%, 2000 р. - 40,4%. За міжнародними стандартами така частка боргу не свідчить про його критичний рівень (Світовий Банк критичним вважає 60% ВВП), однак якщо ця тенденція буде зберігатися, то можна очікувати негативного впливу на платоспроможність України.

Зовнішній борг України за станом на 1. 01. 2000 р. складався з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями - 43% від його загальної суми; за позиками, наданими іноземними державами - 35,6%; за комерційними позиками - 21,4%.

Головними кредиторами України є Росія (3074,0 млн. дол.), МВФ (2862,9 млн. дол.), Світовий Банк (2016,6 млн. дол.), Німеччина (347 млн. дол.), Туркменистан (316, 9 млн. дол.).

У структурі зовнішньої заборгованості сталися значні зміни. Так, якщо у 1992 р. заборгованість України країнам колишнього СРСР становила 88% усього зовнішнього боргу (в тому числі Росії - 74,6%), то в 1999 р. - 27%. Це свідчить про позитивну тенденцію скорочення темпів приросту боргів за поставки енергоносіїв з Росії і Туркменістану та збільшення частки західних кредитів.

Аналізуючи результати багатосторонніх програм подолання кризи міжнародної заборгованості країн, що розвиваються, Світовий Банк дійшов певних висновків:

1. Основну роль в економічному розвитку країни відіграє не зовнішнє фінансування (кредити і допомога), а внутрішні ресурси і виважена економічна політика.

2. Широка опора на зовнішні капітали приводить у довгостроковому плані до посилення забезпечення соціально-економічного розвитку країни від несприятливих зовнішніх подій. Зовнішнє фінансування може відігравати корисну роль лише тоді, коли воно доповнює і підкріплює здорову внутрішню економічну політику. Реструктуризація боргу вимагає від країни-боржника проведення економічної політики, схваленої МВФ. Однак практика виконання рекомендацій МВФ, без урахування специфіки країни, в багатьох випадках призводить до погіршення стану її економіки, викликає соціальні конфлікти, що змушує відмовлятися від деяких вимог МВФ і тим самим утруднює подолання кризи заборгованості.

Запитання для самоконтролю

1.Які є складові міжнародного руху чинників виробництва?

2. Що являє собою класична теорія міжнародних інвестицій?

3. Що зумовлює розвиток класичної теорії інвестицій?

4. Назвіть і дайте характеристику основним формам руху капіталу.

5. У чому полягає сутність ПІІ?

6. Що являє собою структура основних чинників ПІІ?

7. У чому полягають позитивні наслідки ПІІ?

8. У чому полягають негативні наслідки ПІІ?

9. Які проблеми та перспективи ПІІ в Україні?

10. У чому полягає специфіка сучасних кредитних відносин?

11. Визначте основні форми міжнародного кредиту.

12. Які є нові форми міжнародного кредитування?

13. Які структура та специфіка світового ринку позичкового капіталу?

14. Якою інституційною структурою забезпечується рух позичкового капіталу?

15. Що являють собою міжнародні фінансові центри?

16. Визначте причини світової кризи заборгованості.

17. Які проблеми зовнішньої заборгованості існують в Україні?