Розділ III

Міжнародний рух чинників виробництва

Глава 6. Міжнародний рух капіталу Ключові поняття

Міжнародний рух чинників виробництва: рух капіталу, міграція робочої сили, передача технологій; міжнародні інвестиції, класична теорія, розвиток класичної теорії; форми міжнародного руху капіталу: за джерелами походження, характером використання, строками вкладання, метою вкладання; прямі іноземні інвестиції: чинники, форми, наслідки; міжнародний кредит: форми, структура, криза заборгованості.

6.1. Теорії руху чинників виробництва

У попередніх главах ми розглядали відносини міжнародної торгівлі. Наголошувалось на причинах, механізмі та наслідках міжнародного обміну товарами та послугами. Проте рух товарів й послуг за межі національних кордонів не є єдиною формою міжнародних економічних відносин. Важливою формою економічних зв'язків між країнами є переміщення чинників виробництва.

Міжнародне переміщення чинників виробництва залучає:

• міжнародний рух капіталу;

• міжнародну міграцію робочої сили;

• міжнародну передачу технологій.

Суть міжнародного руху капіталу полягає у вилученні з обігу частини національного капіталу і включенні його у виробничий процес або інший обіг в інших країнах.

Міжнародна міграція робочої сили - переміщення трудових ресурсів, що спричинено різницею у рівні доходів, кращими перспективами соціального просування або зайнятості тощо.

Міжнародна передача технологій - переміщення науково-технічних досягнень за межі національних економік у формах: технології продуктів; технології процесів; технології управління.

Причини міжнародного руху чинників виробництва за своєю суттю не відрізняються від причин міжнародної торгівлі. Кожного разу, коли між країнами виникають істотні відмінності у забезпеченості чинниками виробництва, з'являється прагнення перемістити надлишкові чинники виробництва в країни, де існує їх дефіцит, заради отримання більшого прибутку.

Між торгівлею і мобільністю чинників виробництва існує зв'язок. Щоб краще уявити собі цей зв'язок, пригадаємо класичний приклад торгівлі пивом і зерном між Англією і Португалією, наведений Д.Рікардо при розроблені теорії відносних переваг (п.3.1.). Торгівля між цими країнами приносила вигоду як одній, так і іншій країні, оскільки кожна з них володіла порівняльною перевагою у виробництві: одна - пивом, інша - зерном. Але торгівлі пивом і зерном існує альтернатива. Компанія, яка розташована в Англії, може розпочати вирощувати зерно в Португалії, тоді як португальська компанія може відкрити пивоварний завод в Англії. В даному випадку відбудеться переміщення не товарів і послуг, а виробничих ресурсів таких, як капітал, технологія і праця. Інакше кажучи, можливі альтернативні рішення:

1. Країна з надлишком трудових ресурсів під впливом одних обставин може імпортувати капіталомісткі товари; під впливом інших - отримувати капітал шляхом запозичення за кордоном.

2. Країна з надлишком капіталу може імпортувати трудомісткі товари або залучати робітників-емігрантів.

3. Країна, котра не може підтримувати ефективні розміри виробництва, може імпортувати товари, у виробництві яких великі фірми мають перевагу, або дозволити виробництво цих товарів філіям зарубіжних фірм. Вибір з наявних альтернатив залежить від конкретних обставин. Якби готові вироби і чинники виробництва могли цілком вільно переміщуватись через національні кордони, то вибір між торгівлею і переміщенням чинників визначався б порівняльними витратами переміщення товарів або чинників. Однак у дійсності ні ті, ні інші не володіють повною свободою пересування через кордони. Відтак порівняльний ступінь обмеження торгівлі і пересування чинників виробництва може вплинути на рівень витрат і тим самим визначити вибір.

Наведемо гіпотетичний приклад, який ілюструє взаємозамінність торгівлі і переміщення чинників виробництва при різних сценаріях .

Припустимо, що: 1) США і Мексика мають однакову кількість родючих земель для вирощування помідорів з однаковими витратами; 2) продуктивність праці робітників однакова; 3) видатки на транспортування помідорів між США і Мексикою становлять; 0,75 дол. за бушель. Відмінності в ціні помідорів між країнами зумовлені лише коливаннями вартості праці і капіталу (на один бушель):

1) робоча сила в США - 1,25 дол.

2) робоча сила в Мексиці - 0,25 дол.

3) мексиканська робоча сила в США - 1,15 дол.

4) капітал у США - 0,30 дол.

5) капітал у Мексиці - 0,50 дол.

6) американський капітал у Мексиці - 0,40 дол.

7) транспорт для експорту - 0,75 дол.

Розглянемо чотири варіанти порівняльних витрат вирощування помідорів у США та Мексиці.

Перший варіант: відсутність і торгівлі, і руху чинників виробництва. За такої умови витрати на помідори, отримані в Мексиці для мексиканського ринку, становлять 0,75 дол. за бушель (0,25 дол. за робочу силу і 0,50 дол. за капітал), а на помідори, вирощені в США для американського ринку, - 1,55 дол. за бушель (1,25 дол. за робочу силу і 0,30 дол. за капітал).

Другий варіант: мобільність торгівлі, але відсутність руху виробничих чинників.

Якщо торговельні обмеження на помідори будуть усунені обома країнами, то США почнуть їх завозити з Мексики, оскільки там витрати з урахуванням транспортних витрат 1,50 дол. (0,75 дол. за бушель плюс 0,75 дол. за транспорт) все одно будуть меншими від витрат у США (1,55 дол. за бушель).

Третій варіант: мобільність виробничих чинників, але відсутність динамічної торгівлі.

Мексиканські робітники можуть в'їжджати до США, маючи тимчасові дозволи на роботу. В цьому випадку, з урахуванням додаткових витрат на проїзд і проживання в 14,40 дол. на день на одну людину, вартість продукції становитиме 0,90 дол. за бушель. В той же час американський капітал може зацікавитись інвестуванням у виробництво помідорів у Мексиці за умови, що капітальні витрати дорівнюватимуть ОДО дол. за бушель, тобто будуть менші від мексиканських питомих капіталовкладень, але вищими від американських. У цьому випадку мексиканські виробничі витрати становитимуть 0,65 дол. за бушель (0,25 дол. за мексиканську робочу силу і 0,40 дол. за американський капітал). При переміщенні мексиканської робочої сили в США витрати становитимуть 1,45 дол. за бушель (0,25 дол. за мексиканську робочу силу, 0,90 дол. на проїзд і проживання, 0,30 дол. за американський капітал). Кожна країна змогла скоротити свої виробничі витрати (Мексика з 0,75 до 0,65 дол., а США - з 1,55 до 1,45 дол.).

Четвертий варіант: мобільність торгівлі і виробничих чинників. У цьому випадку найдешевшою альтернативою буде виробництво помідорів у Мексиці для свого ринку і ринку США у разі імпорту капіталу із США. Це вигідніше, ніж відправка робочої сили до США.

Взагалі нині капітал фактично переміщується по світу більш вільно, ніж робоча сила. Відмінності у продуктивності праці і вартості робочої сили відіграють велику роль (за інших рівних умов) при альтернативному виборі між обміном товарів і просуванням прямих інвестицій.

Як бачимо, існує методологічна спільність аналізу міжнародної торгівлі і переміщення чинників виробництва, проте аналіз останнього має свої особливості й тому є предметом особливого дослідження. Це стосується передусім теоретичного аналізу міжнародних інвестицій.

Класична теорія міжнародних інвестицій

Суть класичної теорії інвестицій проста; виробничі ресурси мають схильність тяжіти до того місця вкладання, де може бути досягнута найбільша віддача. Рушійним мотивом переміщення чинників є пошук більш прибуткового застосування ресурсів. Теорія стверджує: чим більший розмір накопичення капіталу в даній країні, тим більша імовірність, що вона вивозитиме капітал за кордон. У країні, де спостерігається тенденція до збільшення безробіття і зниження оплати праці, велика ймовірність міграції трудових ресурсів до країн порівняно вищими зайнятістю і зарплатами.

Таке пояснення переміщення чинників виробництва в поєднанні з класичною теорією торгівлі цілком логічне. Країни, де багато капіталу, схильні експортувати капіталомісткі товари й інвестувати за кордон капітал. Країни, де багато трудових ресурсів, експортуватимуть трудомістку продукцію, а робоча сила емігруватиме в багатші країни. Відмінності між класичною теорією торгівлі і класичною теорією інвестицій лише в тому, що перша ґрунтується на передумові, що чинники виробництва в міжнародному плані майже не переміщуються, а торгівля може здійснюватися вільно; передумовою другої є рухомість чинників виробництва, незважаючи на наявність певних обмежень. Труднощів і обмежень на шляху руху інвестицій більше, ніж на шляху міжнародного обміну. Це і жорсткі імміграційні обмеження, і прямий державний контроль, і сувора регламентація прямих зарубіжних-інвестицій і тощо. Проте у повоєнні десятиліття обсяг міжнародного руху фінансових ресурсів розвинутих країн безперервно зростає. У 80 - 90-ті роки експорт фінансового капіталу став випереджати за своїми темпами як зростання ВВП, так і в цілому зростання товарного експорту розвинутих країн. Один лише обсяг прямих іноземних інвестицій досяг наприкінці 90-х років понад З трлн дол., а в 2000 р. становив 6,3 трлн. дол.

Класики політекономії, виходячи з припущення про відсутність вільного переміщення чинників виробництва між країнами, вбачали одну з особливостей міжнародної торгівлі в тому, що вона виконує роль замінника міжнародної мобільності виробничих ресурсів. Неокласична теорія інвестицій, припускаючи мобільність чинників, говорить про взаємозамінність міжнародної торгівлі і міжнародного переміщення виробничих ресурсів.

Розвиток класичної теорії класичної теорії

Класична теорія розкриває основу інвестиційних рішень, однак представляє її надто узагальнено, не показуючи складного механізму реалізації спонукального мотиву інвестування капіталу. Щоб зрозуміти, чому у окремої фірми можуть з'явитися можливості отримання прибутку від інвестування капіталу за рубежем, необхідно більш усебічно й детально проаналізувати причини, за яких фірми вивозять капітал за кордон. Ці причини включають:

• можливість зниження ризику шляхом географічної диверсифікації виробництва;

• можливість використання недосконалості ринку;

• можливість підвищення ефективності виробничої та збутової діяльності.

Очевидний мотив прямих інвестицій - можливість більш ефективно виготовляти товари поза країною базування. Ефективність виробничого процесу збільшуватиметься, якщо філії відкриваються в тому місці, де чинники виробництва найдешевші. Наприклад, багато американських виробників одягу відкривали філії своїх підприємств у Гонконзі та Кореї, тому що праця - важливий чинник виробництва в галузі - була там порівняно дешевою. Нині ж обставини змінились. Так, у Гонконзі робоча сила перестала бути дешевою. Гонконг з населенням 6 мли чоловік створює ВНП, що становить 21% ВНП Китаю. За такою розкладкою економічних умов текстильна промисловість переміщується з Гонконгу в західні провінції Китаю. А в Гонконзі бурхливо розвивається сектор міжнародних послуг: організуються ярмарки, конгреси, створено міжнародний виставочний центр тощо. ,

Зростання ефективності також можливе, якщо виробнича діяльність здійснюється біля джерел сировинних матеріалів. Багато американських нафтових компаній перероблюють нафту в тих самих країнах, де її видобувають, оскільки це ефективніше, ніж перевозити сиру нафту до США для подальшої переробки. Так само збільшення ефективності ймовірне, коли продукція виготовляється поблизу ринку, де вона реалізуватиметься. Для постачальника послуг близькість до споживача особливо важлива. Консультаційні, страхові та фінансові послуги можуть надаватися значно ефективніше, якщо компанія має представництво в країні, що приймає.

Фірма може збільшити потік доходів, скоротивши ризик, пов'язаний зі своєю діяльністю. Цього можна досягти шляхом географічної диверсифікації. Розпорошення капіталу зменшує ризик, тому що малоймовірно, щоб усі капіталовкладення фірми давали одночасно низьку (чи високу) віддачу. Всередині країни компанія може розпорошити капітал вкладання у його у невзаємопов'язані галузі, але цілком реально, що всі ці операції будуть пов'язані з успіхами і невдачами національної економіки. На відміну від цього фірми скорочують ризик, розпорошуючи діяльність між країнами. Оскільки піднесення і спади в різних країнах відбуваються не одночасно, то, розпочинаючи зарубіжні операції, фірма здатна стабілізувати потік доходів.

Ще одна .причина міжнародних прямих інвестицій - можливість використання фірмою недосконалості ринку. Термін "недосконалість" не обов'язково означає, що з ринковим механізмом щось негаразд. У багатьох випадках під цим мається на увазі відхід від суворих рамок теорії економіки вільної конкуренції.

Недосконалість ринку може мати ряд форм. Стефан Хаймер і Чарлз Кайндльбергер були серед перших економістів, які запропонували як мотиву прямих інвестицій індивідуалізацію продукту, їхній аргумент будувався на спостереженні того, що компанія розвиває певні здатності і переваги при розробці своєї індивідуальної продукту. Відкриття зарубіжних операцій дозволяє фірмам "експортувати" ці здатності і переваги в інші країни, де вони доведуть свою прибутковість. У класичній економічній теорії передбачається, що ці ж самі здатності і переваги легко можуть бути досягненні іноземними конкурентами, у зв'язку з чим у компанії не буде стимулу діяти за кордоном. Але С. Хаймер і Ч. Кайндльбергер помітили, що ці переваги набувають форму захисту спеціалізованих знань, технологій або патентів, які стають недосяжними для іноземних фірм.

Недосконалість ринку може набувати форми економії від збільшення масштабів виробництва (економії від масштабу), коли витрати не зростають прямо пропорційно випуску продукції. Внаслідок цього знижується собівартість одиниці продукції за рахунок великих обсягів виробництва. Наприклад, автомобілебудівні компанії досягають економії від масштабу, виготовляючи різні комплектуючі в різних частинах світу. Спеціалізація підприємств на виготовленні ходової частини, трансмісії, кузова і т. ін. більш ефективна в плані зниження витрат виробництва, ніж концентрація виробничого процесу в одному місці. Так, виробнича мережа автомобіля "Форд-Ескорт", що виготовляється в Європі, охоплює десятки підприємств у 15 країнах: США, Японії, Великій Британії, Нідерландах, Швеції, Бельгії, Норвегії, Данії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, Італії, Іспанії, Канаді, Франції.

Крім сфери виробництва, економія від масштабу є і в інших видах діяльності. Наприклад, фірма може досягти економії від масштабу фінансовій сфері, здійснюючи зарубіжну діяльність, оскільки вона отримує доступ до ринків іноземного капіталу. У маркетингу багатьох товарів і послуг економія від масштабу також очевидна - золоті дуги Макдональдса і емблема "Кока-Коли" розпізнаються більше ніж у 50 країнах.

Інші недосконалості ринку ведуть своє походження від інституціональних чинників. Уряди часто встановлюють торговельні бар'єри у вигляді тарифів (податків на експортовані товари) і квот (кількісних обмежень імпортованих товарів). Єдиний шлях отримати доступ на ринок при здійсненні таких бар'єрів - прямі інвестиції. Наприклад, "Тойота", частково у відповідь на контроль над імпортом японських машин у США, відкрила в Америці філії своїх виробництв. Але, знову ж таки, ці торговельні бар'єри можуть утруднити і зробити дорогим отримання імпорту, необхідного для виробництва всередині країни, тож логічно розмістити філії поблизу джерел сировини.

Теорія життєвого циклу торгівлі та інвестицій

Міжнародна теорія життєвого циклу Раймон Вернона розглядається як теорія торгівлі. Але вона до того ж має велике значення для аналізу прямих зарубіжних інвестицій. Вернон припустив, що торговельні та інвестиційні зв'язки залежать від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція компанії. Ці стадії мають великий вплив як на міжнародну торгівлю, так і на інвестиції.

У теорії життєвого циклу передбачається, що розробка і впровадження нової продукції найчастіше відбувається в розвинутих країнах. Одна з причин цього полягає в тому, що в розвинутих країнах є більше наукових і технологічних можливостей для розробки нового продукту. Інша полягає в тому, що в багатших країнах виникає попит на нові товари. Більше того, фірма, яка представляє нову продукцію, можливо захоче розмістити виробництво лише всередині країни базування. Оскільки малоймовірно, щоб на нову продукцію відразу розпочалась цінова конкуренція, то на самому початку у фірми немає необхідності відкривати своє виробництво в тому місці, де мінімізуються витрати. Отже, підприємство можна розташувати там, де був розроблений продукт, де можна спостерігати за виробничим процесом і регулювати його.

На стадії появи нового продукту більшість продажів відбувається на внутрішньому ринку. Але як тільки продукт переходить у стадію зростання, попит на нього виникає в інших розвинутих країнах зі схожими смаками і доходами. Щоб задовольнити цей попит, компанія починає експортувати свій товар, що дозволяє їй продовжити фазу зростання, яка характеризується збільшенням продажів і збільшенням прибутку. Водночас успіх продукту може викликати конкуренцію з боку іноземних виробників, у яких, скоріш за все, з'являться переваги перед експортером. По-перше, на продаж товарів усередині країни не поширюються квоти і тарифи. По-друге, знижуються значні транспортні витрати з доставки продукції від виробника до споживача. Відтак на стадії зрілості у фірми-експортера з'являється сильний стимул вдатися до прямих інвестицій замість торгівлі, яка існувала раніше. Це мотивувалось бажанням уникнути тарифів і транспортних витрат і захистити свої позиції на іноземному ринку. Більше того, рівень попиту на цій стадії виправдовує збільшення виробничої потужності.

Коли тиск конкуренції стає сильнішим, відбувається перехід від стадії зрілості до стадії спаду, примушуючи фірми досягати мінімального рівня витрат виробництва. З'являється стимул перемістити виробництво в країну, що розвивається, де низька вартість праці. Якщо на початку прямі інвестиції були мотивовані вибором ринку збуту, то у подальшому інвестиції в країни, що розвиваються, спричинені необхідністю знизити витрати виробництва.