86. Мультиплікатор інвестиційних витрат та парадокс ощадливості:
Мультиплікатор (m) – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва
mi=▲I /▲Y, де ▲Y- зміна доходу, ▲I- зміна інвестицій
Також
мультиплікатор можна зобразити так:
m=1/(1-с`) , враховуючи
(1-с`)=s` то
маємо: m=1/s.
Як показано на графіку, зростання обсягу заощаджень на S зумовило зміщення рівноваги з точки Е в точку Еi тобто ліворуч, у бік зменшення обсягу національного доходу. Це означає, що якщо заплановані інвестиції не зростуть, то будь-які спроби домогосподарств збільшити обсяги заощаджень виявляться марними з причини зменшення обсягу національного виробництва.
В економічній науці це явище отримало назву парадокса ощадливості. Справді, парадоксальність ефекту ощадливості полягає в тому, що, здавалося б, зростання заощаджень завжди мало би забезпечувати зростання обсягів національного виробництва, адже заощадження — основа інвестицій.
Парадокс пояснюється суперечливістю інтересів індивіда і суспільства. З погляду інтересів індивіда неспожита (заощаджена) частка заробленого ним доходу оцінюється ним як благо, яке забезпечить йому в майбутньому певний приріст доходу або дасть змогу в перспективі придбати у власність якісь дорогі об’єкти, або забезпечить старість і т. ін. Але кожна гривня неспожитого доходу одних суб’єктів становить недоотримані доходи інших суб’єктів. Ця ситуація порушує баланс між доходами й витратами і може мати для економічної системи негативний наслідок.
Парадоксальність ощадливості виявляється ще і в тому, що зростання схильності до заощаджень проявляється у найнесприятливіший період економічної кон’юнктури. Так, якщо економіка перебуває у фазі падіння, загроза безробіття зростає; економічні суб’єкти під страхом втратити роботу починають зменшувати споживання і більше заощаджувати.
87. Основні макроекономічні теорії сучасної світової думки.
У системі макроекономічної теорії можна виділити такі світові економічні теорії:
1. Класична.
2. Кейнсіанська.
3. Монетарна.
4. Економіки пропозиції.
5. Теорія раціональних очікувань.
Витоки класичної макроекономічної теорії знаходимо у працях А. Сміта. Сьогодні цю теорію прийнято називати ліберальною. На думку лібералів ринковий механізм забезпечує стабільність держава не повинна втручатися в економіку. Лише ринок на їх думку забезпечує справедливий розподіл доходів. Але світова економічна криза 1929-1933 років підриває основи класичної теорії, і потребує вдосконалення. Світова економічна криза показала, що ринок функціонувати самостійно не може, держава повинна виступати в ролі регулятора.
Основоположником кейнсіанської економічної теорії є відомий економіст Д. Кейнс. Він вважав, що в ринковій економіці мають бути різні форми власності і поряд з дією ринкової економіки має бути активна регулююча роль держави. На думку Кейнса держава перед усім має стимулювати попит регулюючи податкову і фіскальну політику.
Згідно з монетарною теорією головну роль у регулюванні економіки країни повинна виконувати грошова-кредитна політика, зокрема політика мінімальних резервів, облікової ставки і дії держави на відкритому ринку. Монетарну політику мають здійснювати національний банк країни і уряд.
Теорія економіки пропозиції полягає в тому, що потрібно стимулювати не тільки попит але і регулювати пропозицію, перш за все через податкову політику. Прихильники пропонують знизити податки на доходи фірм і працівників, це спричинить зростання інвестицій, що сприятиме збільшенню виробництва товарів (пропозицій).
Теорія раціональних очікувань відтворюють класичну теорію. На їх думку саморегулююча здатність економічних суб’єктів можуть бути реалізовані без втручання держави. Це по суті неоліберальна теорія.