83. Державний борг, сутність, види та соціально-економічні наслідки. Короткострокові та довгострокові наслідки державного боргу для України.

Державний борг – сума заборгованості держави перед своїми кредиторами.

Державний борг складається з:

1) внутрішнього державного боргу – заборгованості держави по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках;

2) зовнішнього державного боргу – заборгованості кредиторам за межами даної країни у вигляді фінансових зобов’язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату.

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави поділяються на дві частини:

- Монетиризований борг, який складається з боргів опосередкований кредитними стосунками держави з банками;

- Немонетиризований борг, що складається з 1) невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним законодавством; 2) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором еконоімки.

До наслідків державного боргу належать:

1) короткострокові: існують як проблема «витіснення» , що виникає через підвищення ринкових відсоткових ставок, яке виникає у випадку фіннасування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних ЦП;

2) збільшення боргу у довгостроковому періоді призводять до заміщення приватного капіталу державним боргом.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

 бюджет; валютні надходження від експорту; золотовалютні резерви; кошти, отримані від приватизації державного майна;

 рефінансування.

Через недостатню платоспроможність держави можуть застосовуватись такі методи: конверсія; консолідація;уніфікація; обмін облігацій з регресивним співвідношенням; відстрочка погашення; анулювання позики.

Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути: випуск державних цінних паперів; укладення угод про позику та гарантійних угод; інші способи, передбачені чинним законодавством.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року); середньостроковий (від одного до п'яти років); довгостроковий (понад п'ять років).

Наслідки економічні та соціальні державного боргу в Україні: обтяжливість боргу посилюється короткостроковістю більшості запозичень, що перевищує можливості бюджету обслуговувати їх та спонукає до нових запозичень.

Негативне сальдо залучень-виплат свідчить про те, що упродовж останніх п'яти років позичкові кошти повністю спрямовувалися на погашення і обслуговування існуючих боргових зобов'язань. Більше того, внаслідок недостатності позичкових коштів, на обслуговування зовнішніх зобов'язань (покриття негативного сальдо запозичень) спрямовувалася також частина ресурсів внутрішнього споживання та інвестування, отримана як позитивне сальдо торговельного балансу та профіцит державного бюджету. Це обумовило практичну відсутність позитивного ефекту зовнішніх та внутрішніх запозичень для завдань розвитку.

На нашу думку, боргова політика України потребує значного удосконалення шляхом поліпшення її нормативно-інституційного забезпечення, розширення спектру інструментів та кола завдань та пріоритетів.

Важливою перешкодою налагодженню належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення обслуговування і погашення державного боргу.

Слід взяти за мету зниження розміру боргу та сплати процентів перед міжнародними офіційними кредиторами, розробивши стратегію переорієнтації на ринкові джерела запозичень із використанням широкого набору інструментів, випробуваних міжнародною практикою.

Проте в умовах стрімкого економічно зростання державні запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого інноваційного розвитку, а саме:

- розвиток енергетичного потенціалу і переведення країни на енергозберігаючий шлях розвитку; - створення умов для розширеного відтворення природних ресурсів; - розвиток системи технічного регулювання, адекватної особливостям національної економіки, та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості; - підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України і реалізація її потенціалу країни; - створення умов для формування на території України єдиного інформаційного простору, інтеграції до світового ринку інформаційно-комунікаційних технологій.